Доступність посилання

24 Травень 2017, Київ 07:24

Голод руйнує інстинкт життя


Професор Інституту фізіології імені Богомольця НАН Вадим Березовський

Київ – Голод один із найбільших генетичних страхів людини, бо він прямо асоціюється із смертю. Адже довготривале голодування так виснажує організм, що мозок людини практично перестає функціонувати. На третьому місяці голодування людина вже повністю втрачає волю до життя. Дію голоду випробував на собі з метою наукового експерименту доктор медичних наук, професор Інституту фізіології імені Богомольця НАН Вадим Березовський.

– Пане професоре, що відбувається з людиною на початку голодування?

– Перші три дні відчуває голод. І цей голод важко втамувати, особливо, якщо людина п’є воду. Адже вода підсилює секрецію шлункового соку, а той у свою чергу подразнює оболонку шлунка та кишківника, і людина хоче їсти все більше й більше. Якщо людина не п’є – на третій день вона перестає відчувати потребу в їжі. Я робив це спочатку один тиждень, потім два тижні, а потім дійшов до трьох тижнів.

– Ви випробували на собі повне сухе голодування. Але ж з людьми у 30-х роках все відбувалося по-іншому?

– Так, реальний голод – це не науковий експеримент. Розпочинається все із обмеження харчування, люди щодня щось їдять, але дуже недостатньо. Голод починає мучити людину і через певний час, коли організм виснажується, голод штовхає людину на дії, які не сумісні з її вихованням. Людина весь час думає лише про те, де дістати їжу. Мені розповідав мій батько, якому 1933 році було 32 роки, що в селі під Білою Церквою на Росі спочатку виловили і з’їли усіх жаб, а потім ловили горобців. У даху клуні робили дірку і накривали цю дірку риболовним саком. Горобці через розчинені двері збиралися в клуні шукаючи щось по-між сіна. Двері з гуркотом зачиняли і перелякані горобці піднімалися вгору, летіли на світло до дірки і потрапляли у сак. Тобто, люди які хронічно голодують, усю свою увагу і сили концентрують на пошуку бодай чогось їстивного. Відчуття голоду дуже і дуже сильне.

– Як реагує організм людини на тривале недоїдання?

– Десь на третій тиждень починаються набряки. Якщо людина харчується вуглеводнями і немає білків — ні молока, ні сиру, ні яйця не може з’їсти, я вже не кажу про м’ясо — вона починає «пухнути» від голоду. А вже на останньому етапі голодування у людини настає повна апатія. Її взагалі не цікавить, що відбувається навколо, що роблять з її будинком, майном, її рідними та нею самою. Батько мені теж розповідав анекдот з народного фольклору тих часів, який це відображає.

Під час голодомору везуть на цвинтар на підводах трупи. Батюшка вийшов на ґанок і бачить, що везуть Горпину і вона ще ворушиться. Батюшка каже: «Що ви робите?! Вона ще жива! Завезіть її краще до моєї комори, там у мене ще є якісь сухарі, нехай розмочить і трохи підгодується». Горпина піднімає голову і промовляє: «Е, батюшка! Та ж їх ще ж розмочити треба ті сухарі! Везіть мене краще на цвинтар».
Оце такий анекдот, який у ті часі розповідали, а я цілком певний, що апатія у людини, яка кілька місяців голодувала, сягає такої межі, що людина вже не хоче нічого робити для свого спасіння.

– Яка фізіологічна основа такої поведінки?

– Коли мозок людини не отримує необхідної йому глюкози, нейрони мозку впадають у стан, подібний до зимової сплячки у тварин. Так само це відбувається, коли людина замерзає. Вона ніби під наркозом. ЇЇ головний мозок не працює, навіть її безумовні рефлекси, які забезпечуються спинним мозком, також повністю не працюють. Людина повністю втрачає волю й інстинкт життя.

Ті, хто це бачив, хто вижив, носять у собі пекельну пам’ять про те, що було. У Києві вночі їздили і збирали з вулиць тіла людей, які померли з голоду. Одних забирали, а інші знову падали. Це були ті, хто зумів дістатися до Києва у пошуках порятунку, але вже переступили межу голодування і не мали сили навіть простягнути руку за милостинею.

– Пане Березовський, чому на Вашу думку, людство досі мириться з тим, що у деяких країнах від голоду продовжують помирати люди?

– Звичайний тваринний егоїзм заважає людству зробити істотні кроки до того, щоб подолати голод. Як тварина думає лише про себе і про своє потомство, так і люди ніяк не можуть поступитися своїм егоїзмом. Хоча, Ви знаєте, у 1933 році українці західних територій, що були під Польщею, дізнавшись про голод в радянській Україні, намагалися передати через кордон допомогу збіжжям та іншими харчами. Але на кордоні нічого не пропускали і люди на плечах, лісами, манівцями несли харчі у райони голоду. Але це теж мало кому вдавалося, бо їх зупиняли ще в Житомирській області, на підходах, відбирали все збіжжя і повертали назад. На всіх шляхах стояли кордони і не допускали жодної допомоги на території, яка були спеціально піддані голодомору.

(Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG