Доступність посилання

ТОП новини
20 листопада 2019, Київ 08:46

Коли хворі платять у лікарні, вони просто компенсують лікареві те, що йому недодає держава – Ольга Богомолець


Заслужений лікар України, співачка Ольга Богомолець віч-на-віч із Романом Скрипіним у спільному проекті Радіо Свобода та Нашого Радіо «Дійова особа»

– Ольга Богомолець – персона, відома в певних колах, а недавно вона стала ще відомішою, оскільки виявилося, що вона була лікарем Президента певний час після того, як його отруїли. Але не про це лише будемо говорити, тому що сьогодні 14 лютого. Якщо не помиляюся, то сьогодні День усіх закоханих.

– А якщо помиляєтесь, то що?

– Можливо, і помиляюся, тому що вчора я дивився теленовини на різних каналах, і там обговорювали, як ставиться церква до цього. І що впало в око, що один з духівників сказав: «День святого Валентина – це алкоголь, це дискотеки». Можна ж по-іншому святкувати, можна без алкоголю, можна подарувати подарунок. Як Ви святкували, якщо святкували?

– Я постійно перебуваю в закоханому стані, тому якийсь один день мені визначити тяжко. Але цей день в переважній більшості святкують діти. Я просто спостерігаю, як вони це роблять. Мій чоловік мені подарував кошик з квітами.

– Сьогодні?

– Вночі, освідчився мені у коханні.

– А діти як святкують?

– Вирізають з кольорового паперу, пишуть, причому у величезній кількості, навіть не десятками, а сотнями, ті освідчення в гарних відносинах. Тобто вони це не сприймають як виключно день кохання між особами різної статі. Вони вважають, і я з ними абсолютно погоджуюсь, що можна в коханні освідчитися будь-якій людині, і це добре.

– Тобто любов можна дарувати всім навколо, кому ти хочеш це зробити? На цьому доброму настрої, власне, рушимо далі у нашій програмі. Хто така Ольга Богомолець – спочатку стисло.

Вона правнучка академіка Олександра Богомольця. Нині заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор. Доктор Богомолець заснувала клініку лазерної медицини. Була особистим лікарем Президента.

Депутат Київради, голова Постійної комісії з питань охорони здоров’я та соціального захисту.

Окрім того, Ольга Богомолець – це українська співачка, автор і виконавиця сучасних та старовинних українських романсів.

Одружена з відомим колекціонером та юристом Олексієм Шереметьєвим. Має чотирьох дітей: Андрія, Катерину, Анну і Софію.

І Ольга Богомолець стала відомою не тому, що нині депутат Київради. Тому що я пригадую 1992 рік. Можливо, Ольга не пам’ятає Стокгольм, вона там сиділа в школі, де нас поселили – була молодіжна конференція. Я йшов коридором і почув спів. Думаю, хто це там співає, на гітарі грає. Оця музика привела мене до однієї кімнати, де ми познайомилися. Може, Ви десь забули, бо я зовні помінявся. А Ви не міняєтесь.

– Було таке справді. Це надзвичайна подія – ця подорож до Стокгольма. Я вперше в житті співала тоді в королівському костелі в Стокгольмі, де не було ні одного українця. Мене абсолютно здивувало, була 30-хвилинна програма, і люди надзвичайно позитивно ставилися.

Я завжди думала до цього, що український романс можуть сприймати тільки українці. Я їм, правда, намагалася пояснити, але виявилося, що кожна моя пісня про кохання.

– Не знаю, як жодного українця не було, були українці, я там був.

– На фестивалі були українці, а був виступ.

– Так я був в костелі теж, і багато хто з української делегації був. Вона була тоді найчисельніша, між іншим, на молодіжній конференції. І повен зал був.

Для нас тоді було незвичним, що можна співати в костелі, тобто в церкві співати, давати концерт. Це було надзвичайно незвично, а виявляється, там таке практикують. І дійсно, Вас зустрічали з великим захопленням, хоча мови не розуміли. Там різні були люди, з різних країн.

Давайте тепер поговоримо про буденне. Можливо, почнемо з того, як Ви опинилися в Київраді, як Вам там працюється?

– А я вже не опинилася в Київраді, я вже на волі. Це Ви десь випустили з уваги, я в останню каденцію вже не йшла до Київради. Я дуже щаслива, що я туди не йшла.

– У нас же були перевибори ці. Просто запам’яталися ці ролики, де Ви агітували голосувати за «Нашу Україну».

– Я йшла по списках «Нашої України». Але я знову наголошую, що я як була, так і залишаюся безпартійною. Я не була членом ніякої партії, і вважаю, що це розділення нашої держави є абсолютно штучним.

– Все ж таки Ви обрали список саме цієї політичної сили. Можливо, певні симпатії через те, що Ви лікували Президента, я припускаю. Через що? Чи Президент попросив?

Я приклала максимум зусиль для того, щоб не погрузнути в політиці, тому що мені її смак надзвичайно не подобається. І я вважаю, що те, що відбувається в політиці, – навіть слово соромно сказати
– Я думаю, що можна декілька підстав обґрунтувати, чому так було. Але насправді на той час мені здавалося, що «Наша Україна» буде виправдовувати сподівання більшості людей, які очікували. Вона відповідала і моїм сподіванням.

– Отак Ви опинилися в політиці. Хоча депутати міськрад, вони ж на громадських засадах працюють, вони ж не як народні депутати, отримують зарплати і так далі. Але як Вам смак політики?

– Я приклала максимум зусиль для того, щоб не погрузнути в політиці, тому що мені її смак надзвичайно не подобається. І я вважаю, що те, що відбувається в політиці, – навіть слово соромно сказати.

Але я можу сказати, що в той час, коли я очолювала Комісію з охорони здоров’я і соціального захисту, мені вдалося зробити декілька абсолютно унікальних речей. Серед того, зробити повну інвентаризацію всіх закладів охорони здоров’я, що взагалі зроблено вперше, зрозуміти відсутність системи охорони здоров’я як такої, здивуватись безлічі дірок, знайти механізми, як їх закрити, запропонувати механізми і спрогнозувати те, що буде відбуватися зараз.

…Ще три роки тому я зробила декілька докладних записок, показуючи на графіках економічних, що буде відбуватися сьогодні. Воно абсолютно було прогнозоване, і те, що відбувається в охороні здоров’я, ніяк не пов’язане зі світовою кризою, це абсолютно наша безгосподарність і відсутність адекватного адміністрування і господарського ставлення до грошей
Тобто ще три роки тому я зробила декілька докладних записок, показуючи на графіках економічних, що буде відбуватися сьогодні. Воно абсолютно було прогнозоване, і те, що відбувається в охороні здоров’я, ніяк не пов’язане зі світовою кризою, це абсолютно наша безгосподарність і відсутність адекватного адміністрування і господарського ставлення до грошей.

– Зараз дуже багато списують на кризу – дуже модно, все пояснюють кризою.

– Мені здається, що криза дуже своєчасно з’явилась.

– Цікава думка, ще ніхто такого не говорив, що криза з’явилася своєчасно. Чому своєчасно?

– Тому що за цією кризою можна приховати дуже багато злочинств, які були зроблені.

– Або власної безпорадності чиновників.

– Так, але я ставлюсь до неї надзвичайно оптимістично.

– Пані Олю, Ви зачепили дуже цікаву штуку – це охорона здоров’я. Серед всіх нас абсолютно здорових людей немає, і хоча б раз в житті кожен дорослий громадянин потрапляв в нашу систему охорони здоров’я.

Я не знаю, чим пояснити, коли людина думає: «Я готовий викласти будь-які гроші, тільки допоможіть мені», – якщо вже зовсім погано. Але дуже рідко зустрічаєш адекватну допомогу. Тобто гроші беруть. Були суперечки – платна медицина, оці останні скандали в Києві, коли столична влада намагалася ввести певну платню і її якось систематизувати, проте гроші беруть всюди в клініках. І до цього брали.

Пам’ятаю, приходиш на флюорографію або до стоматолога – з тебе беруть гроші. Це була платна вже медицина. Можливо, в лікарів немає менеджменту, адміністрування, оскільки гроші беруть, але якість послуг назвати високою ніяк не можна? Чому так?

– Можете сформулювати чіткіше питання? Тому що я можу дуже багато говорити.

– Давайте по порядку. У нас є безкоштовна декларована медицина. Проте на практиці вона є платною, оскільки люди платять за послугу. Чому вони, навіть коли платять за послугу, не отримують адекватної і якісної медичної допомоги?

…Насправді вони платять не за послуги, а просто компенсують лікареві те, що йому недодає держава. Тому що на сьогоднішній день ні один лікар на зарплати від 600 до 1200 гривень – те, що є по Україні, – нести відповідальність за свою родину, за своїх дітей, за своїх батьків, більш-менш нормально існувати не може
– Тому що насправді вони платять не за послуги, а просто компенсують лікареві те, що йому недодає держава. Тому що на сьогоднішній день ні один лікар на зарплати від 600 до 1200 гривень – те, що є по Україні, – нести відповідальність за свою родину, за своїх дітей, за своїх батьків, більш-менш нормально існувати не може.

І на сьогоднішній день ми можемо говорити про критичне абсолютно зменшення професіоналізму, про криву дилетантизму, яка іде вверх.

– Це Ви про своїх колег говорите, про лікарів?

– Я говорю про ситуацію в професійному світі, в тому числі і з лікарями. Це саме відбувається і в будівництві, я думаю, і у всіх інших системах. Але це не впливає на здоров’я людей. І саме внаслідок такого безвідповідального ставлення до лікарів в державі своїх дітей ніхто не хоче віддавати в лікарі. Кому цікаво іти працювати на жалюгідну зарплатню і постійно бути критикованим? Нікому.

– У нас же є приватна медицина, є приватні клініки, лікарні.

– Так, у нас є приватні клініки і лікарні. Але для того, щоб туди потрапити, треба мати досвід. І потрібно пройти шлях – як мінімум 10 років після закінчення інституту. Це 10 років інституту, клінічної ординатури чи інтернатури, потім ще 10 років до того моменту, поки ти зможеш стати на ноги. Це величезний час, але я думаю, що проблема надзвичайно комплексна.

Тому що коли люди платять, вони платять за умови – за те, щоб лікар звернув на них увагу, це не має ніякого стосунку до системи. За систему вони вже заплатили. Тому що кожна людина платить податки із заробітної платні. І ці податки складають наш бюджет.

Тобто що таке бюджет? Це не якась така цифра з нікуди. Це ті податки, які сплатили люди з тих грошей, які вони заробили, сплатили для того, щоб отримати якийсь гарантований мінімум. І от ці гроші, які сплачуються в бюджет, розподіляються рівномірно.

Якщо говорити про бюджет охорони здоров’я, за останні 5 років він зріс в чотири рази. На цей рік було заплановано 2 мільярди вкласти в муніципальну систему охорони здоров’я. З цих 2 мільярдів на безпосередню медицину, а мова йде про медикаменти і харчування хворого, як ви думаєте, скільки відсотків відведено з цієї суми? 17%. Справді на медицину, на те, що стосується лікування, іде 17%.

І ця цифра, при тому, що бюджет за останні 5 років збільшився в 4 рази, ця цифра, яка відводиться на безпосередню охорону здоров’я, на харчування і медикаменти, зменшилася в цей самий час майже вдвічі.

– А решта куди йде?

– Найбільша стаття – це заробітна платня, це податки, а далі – комунальні видатки: електроенергія, господарство, закупівля обладнання, у більшості з якого немає потреби. Якщо взяти сьогодні і повернутися до аналізу стану охорони здоров’я, що відбувається в Києві, рентгенівських апаратів стільки, що ними можна всю Україну обстежити. Тобто у нас є в одному з регіонів така кількість рентгенівських апаратів, що кожен мешканець має три рази на рік пройти обстеження.

Але мова йде про абсолютну відсутність системи і господарської роботи всередині і управління заходами охорони здоров’я. Але змінити щось – якщо б Ви мене запитали, як би я оцінила свій час роботи в Київраді, я б сказала, що ККД – нуль, тому що я зробила величезну кількість роботи і підготувала, що потрібно зробити, але на сьогоднішній день воно не потрібно.

Воно не потрібно в першу чергу населенню, тому що населення боїться втратити навіть те, що є, воно не потрібно лікарям, тому що лікарі бояться, якщо навіть головні лікарі бояться слово сказати. Чому? Вони бояться втратити те місце, яке їх годує. Так чи інакше, більше чи менше, вони щось собі заробляють на родину. Воно не потрібно системі управління охорони здоров’я, тому що вона не буде мати доступ до бюджетних грошей. І вона не потрібна державі, тому що це псує імідж політикам.

– Елементарне питання. Якщо Ви зробили величезну роботу, у Вас є величезний досвід приватної практики у своїй клініці, то, може, Ви б сталися у нагоді, якби очолили міністерство охорони здоров’я, стали міністром? Окрім того, що ми почули всі недоліки системи, у Вас, можливо, є певне бачення, як зробити так, щоб у нас запрацювала вся система?

Коли міністр на з’їзді каже, що ми пишаємось тим, що через 3 роки наш диплом буде визнано в Європі, я йому кажу, що це буде страшний день для України, тому що всі лікарі, які мають більш-менш розуму в голові, в той день виїдуть з України. Він каже: «А ми піднімемо зарплату в 5 разів». Я кажу, що цього ніколи не буде, тому що немає системи, звідки її підняти. І міністр на сьогоднішній день є заручником, заручником тієї політичної сили, яка його поставила, і він не має права псувати імідж
– Абсолютно, є бачення. Але я на сьогоднішній день можу зробити більше, ніж міністр охорони здоров’я, абсолютно відверто Вам кажу, і я роблю це. Тому що міністр охорони здоров’я є маріонеткою, він не може сказати те, що він думає.

Коли міністр на з’їзді каже, що ми пишаємось тим, що через 3 роки наш диплом буде визнано в Європі, я йому кажу, що це буде страшний день для України, тому що всі лікарі, які мають більш-менш розуму в голові, в той день виїдуть з України. Він каже: «А ми піднімемо зарплату в 5 разів». Я кажу, що цього ніколи не буде, тому що немає системи, звідки її підняти. І міністр на сьогоднішній день є заручником, заручником тієї політичної сили, яка його поставила, і він не має права псувати імідж.

Я можу тут зараз сказати Вам те, що я вважаю, тому що в мене немає ніяких зобов’язань. І можна говорити про конкретні проекти, ми можемо говорити про систему взагалі, але є люди, які потребують конкретної допомоги на даний момент.

І протягом 10 років я намагалася просунути проект для того, щоб зрушити і подолати в Україні смертність від меланоми – від пухлини, яка з’являється з родимки. В Україні зараз ця смертність складає 95% – зі ста людей 95 помирають, а в Америці залишаються живими 95, помирають 5.

– Ви маєте уявлення, як має бути побудована система охорони здоров’я в Україні?

– Я маю чітке уявлення, як має бути побудована система охорони здоров’я, і навіть розумію, як її можна побудувати, не змінюючи Конституцію, розуміючи, що наші політики не подолають цей пласт.

– Ви говорили про такі речі всім відомі, і вони звучать безнадійно: це не потрібно тим, тим, тим, Ви маєте бачення, як це зробити, але в цій країні ніхто не брався за реформування системи охорони здоров’я, яка дісталася в спадок від Радянського Союзу. Ми маємо систему охорони здоров’я УРСР, вона є стара, зношена, модернізації ми бачимо дуже мало. Хіба що приходить головний лікар лікарні, який щось хоче поміняти, він робить певну модернізацію – йому хочеться вклонитися в ноги, але це дуже рідко буває.

Я говорю зараз про Київ, я можу лише уявити, що в регіонах відбувається. Там не все так просто взагалі. Якщо Київ – це якісь кошти, то по містах, по селах, по провінції теж, можливо, буває, але набагато менше. Треба щось робити в цій державі, очевидно.

Кому Ви готові довірити власне бачення, щоб його реалізувати, можливо, з колегами, які теж мають подібне бачення? Зрештою, є інші вдалі приклади існування приватних лікарень.

– Я готова до спілкування і відкрита до спілкування з будь-якими конфесіями, партіями. Я вважаю, що здоров’я нації взагалі немає ніякого кольору і не може мати ніяких уподобань. Тобто моє бачення таке: зараз, з огляду на ту політичну ситуацію, яка є, на постійну конфронтацію між різними політичними силами, які більше займаються з’ясовуванням стосунків, ніж практичними проблемами, є тільки один шлях – паралельна система, нова система охорони здоров’я, яка має підрости, а ця система має загинути поступово, тому що величезна кількість людей, лікарів, які виросли в старій системі, не зможуть адаптуватися до нової системи.

Тому нова система має підрости, виконуючи ті потреби, які є зараз у населення. А та система, яка є, стара, вона не відповідає потребам ні часу, ні економічним, ні фізичним. Тому що ніхто не хоче іти в поліклініку з восьмої до дев’ятої, щоб здати аналіз дитині, простояти у черзі, і потім бути ще облаяним з віконечка. Є абсолютно чітке бачення, є розуміння, є бажання це робити. Я думаю, що прийде час, коли справді це буде потрібне людям.

Онкологічні захворювання шкіри зараз вийшли на перше місце в державі, в деяких регіонах – на друге, в деяких – на перше. Вони змістили все інше, це пов’язано з нашою онкологією. І сьогодні ми діагностуємо пухлини шкіри щодня, злоякісні пухлини, у декількох людей, починаючи від 17–18 років
На даний момент я намагаюся виконати таку практичну, з одного боку, і таку егоїстичну місію, але, з іншого боку, вона егоїстична дуже по доброму: я знову-таки вертаюсь до цієї проблеми – до смертності. Онкологічні захворювання шкіри зараз вийшли на перше місце в державі, в деяких регіонах – на друге, в деяких – на перше. Вони змістили все інше, це пов’язано з нашою онкологією.

І сьогодні ми діагностуємо пухлини шкіри щодня, злоякісні пухлини, у декількох людей, починаючи від 17–18 років. І змиритися з тим, що до мене приходять люди на прийом, яким би ще півроку тому я могла б допомогти, що нація просто не знає, не підготовлена, і лікарі не мають досвіду, я не можу і не хочу.

Саме тому у мене зараз розпочався тур по всій Україні. Я їду по всіх областях і оглядаю дітей-сиріт. Ми склали реєстр, критерій відбору. Можу сказати, що я дуже задоволена результатами. Серед 2100 дітей, які були оглянуті в Севастополі, ми вибрали 153 дитини, які поставлені на облік. Я думаю, як, коли закінчиться ця подорож, зробити так, щоб ці діти не залишилися безпорадними, як зробити так, щоб система працювала і я могла їм допомагати далі. І я абсолютно впевнена, що мені це вдасться.

Якщо я подолаю цю проблему і сама собі доведу, що є речі системні, які можна долати, то я дуже добре знаю, як подолати систему гіпертонії, а найбільше людей в Україні, знову-таки, гинуть на сьогоднішній день від інсультів та інфарктів. Я знаю, як і це також подолати. Тобто крок за кроком, я думаю, що альтернативна система оздоровлення нації почне працювати. І мрії мого прадіда здійсняться.

– Життя ж не вічне. Розумієте, Ви можете докладати всіх зусиль, а Вас може не вистачити на все, що Ви хочете.

– Це така філософська річ.

– Я Вам на філософську річ сказав філософську річ. У нас є слухач.

Слухачка: Доброго дня. Мене звати Ольга, я телефоную зі Львова. У мене питання до пані Богомолець. Скажіть, будь ласка, чи займались Ви або ж будете займатись питанням брехні лікарів, які просто пишуть брехню в медичних картках дітей. Як це довести?

– Уточніть, яку брехню, пишуть, що дитина здорова або що дитина хвора?

Слухачка: Коли зробили дитині щеплення, була дуже страшна реакція, ні один лікар з поліклініки не прийшов, ні один не сказав, які наслідки можуть бути від щеплення, аж до смерті. В медичній книжці було написано, що мама, причому зимою, давала дитині полуницю. Я абсолютно нормальна і адекватна людина, щоб давати півторарічній дитині полуницю зимою. Як довести, щоб лікаря покрали, як мали покарати, а не просто адміністративну відповідальність?

– Я розумію Ваш стан як мами. Але можу сказати, що мені в свій час, коли мені було три роки, робили щеплення від кору. І від трьох років до чотирнадцяти у мене був алергоз легенів, я взагалі не дихала, тобто я жила на препаратах, спала на дошках і на матраці з водоростей, і стіни в квартирі були просто побілені, тому що я не витримувала ніякого запаху.

Але можу Вам сказати, що тут не можна в цьому звинувачувати лікарів, тому що у кожної дитини, і це не може спрогнозувати лікар, безперечно, можна пробувати давати антигістамінні препарати дитині, але спрогнозувати реакцію на щеплення…

Є варіант – Ви можете відмовитись від щеплення, і тоді гарантії, що дитина не захворіє на дифтерію, поліомієліт, що є смертельними хворобами або можуть привести до інвалідизації, ніякої немає. Є люди, яких кусає бджола, і вони моментально помирають, тому що йде алергізація організму і людина не витримує такого.

Тому я згодна з Вами, що професіоналізм лікарів у нас не дуже високий. Хотілось би, щоб він був значно кращий, але не можна просто карати лікарів. Тому що не завжди вони винуваті в тому, що відбувається. Є певний рівень освіти, який має бути у населення для того, щоб вони могли розуміти ті процеси, які відбуваються в організмі.

Тому я сподіваюся, що з Вашою дитиною буде все гаразд, і відпустіть злість зі свого серця, тому що вона Вас буде руйнувати і не буде давати жити Вашій дитині. І постарайтесь зрозуміти, що не все в цьому житі ми можемо прогнозувати. А звертайтесь до тих лікарів, яким Ви довіряєте.

– Є знову слухач. Називайтеся, звідки Ви, і питання або Ваша думка.

Слухачка (переклад): Я з Донецької області. Пенсіонерка. Я зараз почула, можливо, я неправильно зрозуміла, але я зараз почула фразу, що те, що ми платимо лікарям – це ми компенсуємо те, що лікарям недодає держава. Я правильно зрозуміла?

– Коли Ви взятками, як люблять казати наші політики, даєте лікареві?

Слухачка (переклад): В принципі, так.

– Про це іде мова. Тобто якщо лікар вимагає це або ви це йому платите, я сказала. Що лікарі прожити на сьогоднішній день на ту зарплату, яку їм платить держава, гідно не можуть. І навчатися, їздити на конференції і поважати себе, десь не шукати підробіток і не садити картоплю на городі вони також не можуть.

Слухачка (переклад): Виходить, що ми, пенсіонери, компенсуємо лікарям. Дозвольте. Але у нас пенсія – і ми живемо.

– А я не кажу, що Ви маєте це робити. Було питання, яким чином мають жити лікарі. Я не погоджуюся з тим, що пенсіонери не можуть отримати нормальну медичну допомогу абсолютно. Я вважаю, що пенсіонерам, саме їм, мають бути створені такі умови, щоб вони могли отримати своєчасну допомогу. Тому що я надзвичайно шаную, у мене батьки пенсіонери, і я знаю, що таке відсутність адекватної медичної допомоги. І знову-таки, держава має піклуватись про те, щоб пенсіонерам не потрібно було платити.

Слухачка (переклад): У мене питання: чому ми на 1200 живемо, а лікарі прожити не можуть?

– Оце Ви питання поставили. Я переб’ю зараз Ольгу Богомолець. Кожен, як може, допомагає своїм батькам, я своїй мамі допомагаю, і це теж певні гроші. І хтось якось зводить кінці з кінцями. Я не можу всім допомогти, насправді, тільки рідним своїм. Чому тоді пенсіонери живуть на 1200 гривень, а лікарі не можуть?

– Можуть. Але більшість лікарів, які, як і я, на пенсії, змушені працювати. Чи є пенсіонер, якому потрібно одягнути, зібрати дитину до школи, купити підручники, купити форму, заплатити, знову-таки, за школу? У пенсіонерів витрати значно менші. Якщо вони не тягнуть своїх дітей.

– Пенсія мала в державі, так само, як і оплата праці, в тому числі лікарів. Якщо немає нормальної системи охорони здоров’я, то держава є слабка, причому в усіх значеннях слабка, так само, як і якщо немає освітньої системи. Вже потім можна готувати армію, оборонну здатність і так далі.

Держава може бути міцною, якщо міцне здоров’я в громадян та соціальний захист певний і є освітня база величезна, тоді можна сказати, держава дійсно міцна, тому що вона може зробити поступові кроки до свого зміцнення, до розвитку і так далі. Ми цього не маємо.

Ви сказали, що дві системи можуть існувати, стара загинути, а нова вирости. Держава не може потягнути дві системи. Здається, що держава з величезними труднощами тягне те, що в неї лишилося.

– Що потребують люди, той самий пенсіонер, що було б для нього значно краще? Щоб він міг спуститися в свій будинок чи сусідній будинок, не їхати через цілий район чи підрайон до своєї районної поліклініки, не витрачати кошти на транспорт, спуститися вниз і потрапити до сімейного лікаря, кабінет якого буде знаходитись в сусідньому будинку, наприклад. Це я Вам пояснюю основи.

Треба реорганізувати і швидку допомогу. Замість того, щоб заповнювати поліклініки і концентрувати там, має бути спеціалізовано, він допомогу має отримати у себе в будинку.

І цей лікар – нема кому зараз працювати, нема де жити, з киян ніхто не хоче йти в лікарі. В минулому році з усього випуску педіатрів в Києві залишився один педіатр. Більше ніхто не хоче, людям краще добавки продавати, в фармацевтичних фірмах працювати, ніхто не хоче підніматися пішки, ще й вислуховувати лайки від людей. Якщо в цьому будинку буде прийом і будуть працювати два лікарі, вони будуть працювати в дві зміни.

– Це, виходить, як медпункт в школі.

– Абсолютно, це має бути мікрорайонна амбулаторія. Лікар має там зміряти тиск. Має бути кімната, де можна поставити крапельницю.

– Тобто перша допомога. І не чекати, поки «швидка» їде через корки.

– Тоді 60%–70% поїздок швидкої допомоги відійдуть взагалі. Чому? Тому що 60%–70% складають виклики на гіпертонічні кризи. І знову-таки, лікар мусить мати кімнату, де він буде жити, в тому самому будинку. Має бути кілька медсестер. І цей пункт має працювати цілодобово.

Є райони, де взагалі нема де поставити поліклініку. І замість того, щоб виділяти величезні кошти на будівництво комплексу, потрібно збудувати систему, комп’ютерну систему, щоб кожен, хто заходив, щоб реєструвався в системі.

А хоче лікар ще поряд зробити додаткові методи і робити певні платні послуги, крім того мінімуму, який він має, – будь ласка, дайте йому можливість офіційно зробити. Хай він візьме ліцензію, хай пройде акредитацію, хоче робити голковколювання, фізіотерапію, масаж – будь ласка.

Слухач: Це Ігор з Києва. Я часто лежу в лікарні. І виходить, що скільки я лежав, ще такого не було, щоб так нас кормили погано. Хотілося б, щоб наш мер не тільки думав про бабусь.

– Таке враження, що мер – це швидка допомога чи лікарня якась. Я хотів би поставити крапку в темі охорони здоров’я. Тому що ця тема безкінечна. І пані Богомолець має чітке уявлення, що і як має працювати, де економити. Інша річ, коли це станеться в нагоді у нас в державі.

Давайте поговоримо про дві речі. Я про політику не так щоб дуже хочу. Тому що Ви дали свого часу розлоге інтерв’ю щодо Президента, його хвороби, яка була викликана отруєнням і так далі. Я не думаю, що тут ви щось нове нам повідомите. Ви ж далі не лікуєте вже Президента?

– Я можу сказати нове, що у мене є чітке враження, що люди не хочуть знати правду.

– Які люди?

– Наприклад, журналісти. Тому що вони, якби хотіли, могли отримати від мене дуже цікаву інформацію. Але ставлення настільки спотворено ментальністю і політикою. Насправді я можу вийти на будь-який медичний консиліум, де зберуться фахівці, і відповісти на будь-які запитання.

І є деякі речі, скажімо, в цьому інтерв’ю, які були некоректно виконані. Скажімо, питання про те, що у Президента не бралися аналізи. Аналізи бралися, але вони тут не виконувалися. Тому що в цій державі просто немає умов, щоб їх виконати. І було багато таких спотворених речей. У мене є абсолютно чітка позиція як лікаря. І я відкрита до спілкування, але відкрита до спілкування з тими людьми, які хочуть зрозуміти.

– Ви далі допомагаєте Вікторові Ющенку з його проблемами, оскільки вони є наявні на шкірі?

– Він на сьогоднішній день вже не потребує тих втручань, які я виконувала на той час. Тобто більша частина його проблеми вже вирішена, вона вирішена самостійно.

– А тепер же йому доведеться з цим жити, з таким обличчям, яке буде приходити до свого природного стану тривалий час, наскільки я розумію?

– Я думаю, що це можна пришвидшити, але знов це його рішення.

– Напевно, останній слухач на сьогодні. Тому що я так не встигну поговорити ні про мистецтво, ні про Ваших дітей, ні про Вашого чоловіка.

Слухач: Мене звуть Микола. Я колега пані Олі. Я хочу передусім привітати її з Днем Валентина і всіх слухачів. Я слухав цю розмову, дискусію, яка проводилась в Вашій студії і хочу сказати таку річ. Пані Оля торкнулася такої дуже цікавої теми – стосунки пацієнта і лікаря. Особливо в теперішній складний час. І це торкається передусім державної медицини. Але ж треба сказати, що пані Оля трошки хоче інтегрувати, мабуть, комерційну медицину, в якій вона безпосередньо працює, на державний рівень.

І, мабуть, зараз це не потрібно робити, тому що дуже складна ситуація соціальна. І ця розмова передусім породжує ненависть між лікарями і пацієнтами. Тому я вважаю за необхідне висловити свою точку зору, що ця розмова трішечки недоречна.

– Насправді я маю контраргумент: у нас соціальна ситуація ніколи не була сприятлива за всі 18 років. Так що тут нарікати – це чекати біля моря погоди, коли буде соціальна ситуація добра. А медицина буде тим часом гинути, освіта буде гинути і все довкола розпадеться, такий колапс – закрилася держава, вивіску повісили: «України немає». Соціальна ситуація завжди погана – така аргументація є.

– Я думаю, що Ви не зовсім зрозуміли правильно, тому що я ніяким чином не намагалася інтегрувати комерційну медицину в державну. Є державна медицина, яка має давати мінімум абсолютний гарантований, і є комерційна медицина, яка має бути екстра, якщо людині ще щось потрібно.

А є галузі, які державними ніколи не зможуть бути, тому що їхня собівартість настільки висока, що ніде в світі, наприклад, як лазерна медицина, державні установи неспроможні утримувати таке коштовне обладнання.

Але хотілось би на цьому закрити питання і знову-таки сказати, що я розумію надзвичайно тяжке становище лікарів і саме для цього по всій Україні їду з концертом, який називається «Ангел мій». Наступний концерт буде в понеділок у місті Чернігові для лікарів, а ще один буде у Львові через понеділок.

– Це таке промо.

– Це я своєму колезі відповіла.

– Для чого Ви співаєте? Це внутрішня потреба така?

– Останнім часом ніхто не вірить, що щось можливо робити просто так.

– Ви ж співаєте не другий день. Скільки я Вас пам’ятаю – Ви красива жінка, яка співає, впевнена в собі.

Я не хочу змиритися з сьогоденням, я не хочу змиритися з тим, що слово втратило свій сенс, не хочу змиритися з тим, що я чую постійно брехню з телевізора, з усіх засобів масової інформації. Я хочу, щоб до слова повернувся сенс, щоб люди вірили тим словам, я хочу, щоб вони не озлоблялися. І хочу їм віддати трошки своєї любові, свого тепла, своєї енергії
– Це концерти благодійні, взагалі не спрямовані на заробляння коштів. Вони спрямовані на те, щоб повернути людям трошки добра і віри. Ви на мене так дивитесь, що Ви мені точно не повірите. Але насправді це так.

– Я насправді вірю, тому що я знаю не перший день Ольгу Богомолець і спостерігав за цією людиною теж не один день, тобто час від часу, не можу сказати, що десь там бачилися часто, але образ певний в пам’яті відклався.

– Я не хочу змиритися з сьогоденням, я не хочу змиритися з тим, що слово втратило свій сенс, не хочу змиритися з тим, що я чую постійно брехню з телевізора, з усіх засобів масової інформації. Я хочу, щоб до слова повернувся сенс, щоб люди вірили тим словам, я хочу, щоб вони не озлоблялися. І хочу їм віддати трошки своєї любові, свого тепла, своєї енергії.

– Чи виходить віддавати, чи сприймають? Тому що коли ми говоримо про кризу оцю, то говорять, що люди стають зліші, їм вже нічого не потрібно, вони вже готові вийти на вулицю і забрати те, що їм навіть не належить, збільшується рівень злочинності, пограбувань тощо.

– Я вважаю, що люди завжди сприймають добро і любов. Поки що два концерти тільки відбулося – у славному місті Севастополь, де мене попереджали: «Тебе взагалі закидають помідорами з твоїми українськими романсами», – але можна сказати, що сприймали надзвичайно добре.

– Це зовсім таке вже стереотипне мислення: приїжджаєш в Севастополь – тебе мають закидати помідорами, або Ви приїжджаєте у Львів, співаєте російську пісню, у Вас же не кидатимуть помідори, або в Донецьк. Це треба долати.

– Правильно, тому я цього не боюся. Я завжди готова до того, що різні почуття можуть викликати, тобто люди можуть мати ненависть, мати агресію, але все одно так Бог мені дав зверху, написав, що мені треба співати, ось я і співаю.

– А чоловік Ваш як до цього ставиться? Хоча ясно, що питання з мого боку дивнувате, тому що це не перший у Вас чоловік. Якщо почитати Вашу біографію, то зовні Ви приваблива, красива жінка, і у Вас все мало б складатися по-іншому, ніж те, що Ви розповідали журналістам, що там перший шлюб був такий не дуже добрий, другий був не дуже добрий. Ось такі були випробування в житті. Я так розумію, що цей останній шлюб з паном Шереметьєвим, порадуйте, скажіть, що він щасливий.

– Чому я маю когось радувати і комусь розповідати? Хай він просто буде щасливим.

– Я прочитав просто, ще раз кажу, про непрості взаємини з чоловіками, які були у Вас.

– Не кожній жінці дається мудрість, У мене такої мудрості, яка є, наприклад, у моєї старшої дочки, ніколи не було. В перший раз я виходила заміж в 19 років, мені здавалося, що вже всі давно заміжні.

– Так Ви поквапилися просто?

– Так чи інакше у мене всі шлюби були надзвичайно вдалими.

– Я прочитав: «Взяла під пахву троє дітей і пішла». Від щастя?

– Але троє дітей.

– Троє дітей – це щастя. Чи Ви легко ставите крапку у взаєминах? Настає момент, коли ви говорите: «Все, я більше такого не хочу. Крапка»?

– Я її ставлю дуже-дуже довго, але легко. Насправді, мені не хотілось би повертатись в якісь сумні моменти мого життя. Для кожної жінки властиве бажання зберегти те, що у неї є.

Тому що жінка народжується, незважаючи ні на що, все ж таки щоб бути поряд з чоловіком. І я абсолютно впевнена в тому. І я вважаю, що таке питання фемінізму взагалі не звучить. Я дуже щаслива, що є поряд зі мною чоловік, який мене розуміє, який мене підтримує і любить мене такою, яка я є, і любить всіх моїх дітей.

– Фемінізм не звучить? У пані Богомолець вистачило внутрішнього стрижня для того, щоб зробити власну клініку лазерної медицини.

– А до чого тут фемінізм?

– Це ділові якості жінки. Інша б сказала: «Любий, зроби мені клініку, я буду головною». Ви ж не в такий спосіб це зробили. Це власні зусилля, тобто у Вас було бачення, як це зробити, Ви її зробили, тому що це справа Вашого життя.

– Але мені здається, що фемінізм і ділові якості якось не суперечать один одному.

– Як не суперечать? Давайте зараз не про медицину. Є у нас багато співачок, які співають через те, що вони хочуть співати, а їх забезпечують так звані продюсери або ті, хто сплатив за ротацію їхніх «геніальних» шедеврів, щоб ми оце слухали, тому що вони хочуть співати.

Або є жінки, мої колеги, телеведучі, які стають телеведучими, тому що так чоловік захотів, бо досить забезпечений чоловік, він посадив свою дружину в кадр, щоб милуватися, щоб вся країна милувалася: «Гляньте, заздріть, яка у мене дружина».

– Що ж тут поганого? Дуже добре, якщо жінка щаслива і чоловік щасливий.

– А потім говоримо про девальвацію фахових якостей. Не можна тільки через те, що у тебе багатий чоловік, стати кимсь. Сама зроби, якщо ти чогось варта.

– А, може, вона і варта, і чоловік ще багатий.

– Це якась адвокатська контора тепер працює.

– «Богомолець і жінки». Я дуже не люблю когось критикувати. Кожна людина має свій шлях. І якщо чоловікові це приємно, жінці це комфортно, вона це робить добре. Якщо вона це робить не добре, вона довго не протримається.

– Якби вони дома це робили, але вся країна за цим спостерігає, змушена на це дивитися.

– У нас вдома є така велика коробка, ми в ній дірку прорізали, оскільки у нас вже 19 років телевізора нема.

– А що ж Ви говорите, що те, що говорять в новинах, брехня, значить, Ви їх слухаєте?

– Я казала, ЗМІ.

– А які це ЗМІ?

– Наприклад, коли їду в машині, слухаю радіо, коли приходжу до мами, дивлюсь інколи телевізор.

– Сьогодні особливий день, нібито, День святого Валентина. У Вас четверо дітей, так?

– Поки що четверо, а далі – як Бог дасть.

– Скажіть, коли Вас дитина запитувала перша, друга, третя, четверта: «Мамо, а що таке кохання?» – чи вони не запитували?

– Що таке кохання, не запитували, що таке щастя, запитували.

– У Вас же різного віку діти зовсім.

– Я прийду сьогодні, запитаю, що вони думають про це.

– Як би Ви відповіли своїм дітям, якби вони запитали, що таке кохання?

– Я думаю, що це – стрижень, енергетичний потік, який спрямовує людину до досягнення своєї мети.

– Чи діти зрозуміють таке пояснення?

– Мої діти зрозуміють точно. Хочете, я Вам перекажу, що вони про це думають. Вони, може, краще від мене дадуть відповідь.

– Старшому скільки уже?

– Було 20 минулого тижня.

– А малій?

– Три. 14, 10 і 3.

– Вони один одному допомагають, наскільки я розумію?

– Так, вчора якраз старший виховував. Вчора я розмовляла зі старшою дочкою годину, він каже: «Мамо, ти неправильно розмовляєш, ти занадто м’яка, я з нею сам порозмовляю». Все нормально, він ще годину з нею розмовляв, всі питання полагодили.

– Останнє тепер хочу запитати. Де Вас можна почути з концертами найближчим часом? Я вже зроблю такий крок назустріч на честь Дня святого Валентина, де Вас можна почути.

– Я можу зараз заспівати.

– Заспівайте, я думав, просити Вас заспівати чи не просити. Але час є – співайте.

(Співає)

– Змушений поставити крапку в сьогоднішній програмі. Говорили здебільшого про охорону здоров’я. Очевидно, що це близьке для Ольги Богомолець. Воно і не дивно, оскільки це спадковий лікар, якщо так можна сказати, людина не просто професійної вдачі, а просто людина цікава, яка співає, між іншим, і яка не журиться, яка говорить, добре, що криза прийшла, бо буде ліпше.

– Точно буде. Діти надзвичайно щасливі, кажуть: «Мамо, чого ти переживаєш за ту кризу. Дивись, роботи в тебе не стане, будеш більше вдома». Я кажу: «Якщо їсти не буде чого?» – «Тоді будемо харчуватися добре. Картоплі на городі насадимо».

– На цьому позитивному моменті ставимо крапку. Ольга Богомолець, лікар і співачка, була у нас сьогодні в студії. З Днем Валентина усіх, хто нас слухав.

(Київ – Прага)
XS
SM
MD
LG