До того ж, на відміну від свого попередника Володимира Путіна, який не відзначався особливою симпатією до Михайла Ходорковського, Дмитро Медведєв, ще коли був першим заступником керівника президентської адміністрації, висловлювався проти втручання держави у справу ЮКОСу. Звичайно, він робив це набагато обережніше, ніж його старші товариші – тодішній керівник адміністрації президента Олександр Волошин та прем’єр Михайло Касьянов. Однак ці чиновники внаслідок своєї позиції по справі Ходорковського втратили посади. А Медведєв не тільки залишився, але й став наступником Волошина на посаді керівника адміністрації, а згодом і спадкоємцем «самого» Володимира Путіна.
Саме тому деякі очікують, що другий процес над Ходорковським відрізнятиметься від попереднього хоча б тим, що у нового президента немає особистої зацікавленості у продовженні ув’язнення опального олігарха. Як на мене – марні сподівання. Медведєв – важливий гравець, проте він – тільки частина системи, вибудованої першими двома президентами Росії – Борисом Єльциним і Володимиром Путіним.
Путін досі посідає прем’єрське крісло, оточений угрупованням силовиків. Вони, та й бізнесмени, які залишаються опонентами і конкурентами амбітного колись Ходорковського, зацікавлені в продовженні ув’язнення олігарха. Інакше – навіщо б взагалі розпочинався цей другий процес?
Наручники є, але влада вже не має грошей
Що дійсно відрізняє другий процес від першого – так це те, що він відбувається у зовсім іншій країні.
Вперше Ходорковського судили, коли система влади буквально плавала у морі нафтодоларів і була впевнена, що цей заплив продовжуватиметься вічно. Та й суспільство, ніби загіпнотизоване зливою грошей, переконало себе, що не варто втручатися у справи влади – хай собі там робить, що їй заманеться, аби гроші!
Другий процес починається в часи безпрецедентної в сучасній російській історії економічної кризи, яка вже переростає у соціальну і політичну. Спостерігачі хіба що сперечаються, за який час цей крах системи влади стане очевидним не тільки керівникам країни, але й кожному маленькому росіянину. Можна сказати, влада в розпачі. І їй зараз має бути не до Ходорковського.
А з іншого боку, продовжуючи його справу, влада може переконувати суспільство і саму себе, що вона є сильною – хай побоюються. На всякий випадок. Проте цей доказ також виглядає сьогодні хибним. Для того, щоб суспільство вірило у силу влади, в руках останньої мають бути не тільки ключі від наручників Ходорковського, але й гроші. А якраз із цим і є головні проблеми...
(Київ – Прага)
Саме тому деякі очікують, що другий процес над Ходорковським відрізнятиметься від попереднього хоча б тим, що у нового президента немає особистої зацікавленості у продовженні ув’язнення опального олігарха. Як на мене – марні сподівання. Медведєв – важливий гравець, проте він – тільки частина системи, вибудованої першими двома президентами Росії – Борисом Єльциним і Володимиром Путіним.
Путін досі посідає прем’єрське крісло, оточений угрупованням силовиків. Вони, та й бізнесмени, які залишаються опонентами і конкурентами амбітного колись Ходорковського, зацікавлені в продовженні ув’язнення олігарха. Інакше – навіщо б взагалі розпочинався цей другий процес?
Наручники є, але влада вже не має грошей
Що дійсно відрізняє другий процес від першого – так це те, що він відбувається у зовсім іншій країні.
Вперше Ходорковського судили, коли система влади буквально плавала у морі нафтодоларів і була впевнена, що цей заплив продовжуватиметься вічно. Та й суспільство, ніби загіпнотизоване зливою грошей, переконало себе, що не варто втручатися у справи влади – хай собі там робить, що їй заманеться, аби гроші!
Другий процес починається в часи безпрецедентної в сучасній російській історії економічної кризи, яка вже переростає у соціальну і політичну. Спостерігачі хіба що сперечаються, за який час цей крах системи влади стане очевидним не тільки керівникам країни, але й кожному маленькому росіянину. Можна сказати, влада в розпачі. І їй зараз має бути не до Ходорковського.
А з іншого боку, продовжуючи його справу, влада може переконувати суспільство і саму себе, що вона є сильною – хай побоюються. На всякий випадок. Проте цей доказ також виглядає сьогодні хибним. Для того, щоб суспільство вірило у силу влади, в руках останньої мають бути не тільки ключі від наручників Ходорковського, але й гроші. А якраз із цим і є головні проблеми...
(Київ – Прага)
