Доступність посилання

ТОП новини
12 листопада 2019, Київ 06:11

Чи потрібен Україні «залізний маргарин»?


Віктор Каспрук

Київ – Початок 2009 року викристалізував результати тих політичних процесів, котрі, власне, і знаменували весь попередній рік в українському політикумі. Головним результатом стало те, що закрилися, вичерпавши себе два чи, можливо, три (дивлячись як рахувати), так би мовити, «залізні» проекти, пов’язані з національним міфом про «сильну руку».

Вичерпав себе проект «залізної Юлі», котра за цей рік достеменно показала, що креативний і реалізаційний потенціал її команди не сумісний з надзвичайними повноваженнями в управлінні державою. І справа тут зовсім не в наслідках економічної кризи внутрішньо-української, навіть, не беручи до уваги кризи глобальної. Оскільки показовими є кілька таких штрихів, як «нафталіновий проект» виплати вкладникам «Ощадбанку» по 1000 гривень, від котрого відхрещувались навіть найслабші і найбільш безнадійні українські політичні сили протягом останнього десятиліття. Економічна безперспективність цього проекту зрозуміла студентам на другому курсі економічного вузу, а політична – на тому ж курсі з політико-соціологічним ухилом.

Відтак цей проект, а також і подібна до нього «креативна» боротьба зі зловживаннями на фондовому ринку, котрий підірвав українську економіку не менш, ніж світова криза ще до її приходу, а також низка інших кроків вказали громадськості України, що команді Юлії Тимошенко треба ще вчитись і вчитись – щонайменше.

Другий «залізний» проект, котрий остаточно був похований, це проект «залізного Януковича». Оскільки останні його виходи в політичний світ довели, що він втратив не лише креатив (якщо він у нього колись і був), а й увесь кураж, разом із виходом з політичної моди старих добрих методів 1990-х, котрі Віктор Федорович так добре освоїв ще на рідних донецьких теренах.

Третій проект, який також можна вважати був похований на початку цього року, це, умовно кажучи, «залізний хтось». Цебто – маловідома особа, яка мала вигулькнути, як чорт із табакерки і утвердитись на владному Олімпі на кшталт Путіна в Росії. Таким чином, із «залізяк» залишився лише чинний президент, а вірніше його команда, котра, очевидно, була сформована протягом 2008 року, і яка чітко довела, що рівень її гри щонайменше на один щабель випереджає всіх опонентів.

Стало очевидно, що принаймні у вузькому колі поточно-політичних завдань, ця команда повністю господарює. І можна було сподіватися, що протягом року 2009, якраз ця команда і займе чільні позиції в українському політикумі, зможе спробувати мобілізувати власний креатив та, не виключено, що примудриться вивести країну з тяжкої кризової ситуації.

Проте, швидше за все, останній варіант влаштовує далеко не всіх головних гравців українського політикуму і, в першу чергу, тих, хто стоїть за найпотужнішими олігархічними групами. Причина мабуть, в тому, що протягом практично всієї історії незалежної України ці угруповання дотримувались стратегії величезної, може, навіть, надмірної обережності у всьому тому, що стосувалося їх самих і їхніх ресурсів. І вихід на сцену потужної і професійної нової команди, можливо, перевищив їх поріг ризику, що й призвело до утворення нового проекту – менш інноваційного, більш зрозумілого і зі своїми перевіреними кадрами.

«Креативні» гламурні проекти для України

Те, що подібний проект може бути, хоча б теоретично, свідчило посилене тасування другого і третього ешелону так званої української політичної еліти на телеекранах протягом останніх півроку. Причому, настільки настирне тасування, як і інші «креативні» гламурні проекти, на кшталт модного танцювального життя української «еліти».

Зараз виходить на телевізійні екрани кількасерійний документальний фільм під інтригуючою (на думку спонсорів і виконавців) назвою на кшталт, «те що ви не мусили знати» про Помаранчеву революцію, котрий через чотири роки намагається налякати українське суспільство настільки ж надуманими страшилками, як і колишні «надколоті помаранчі». Без врахування того, що ціль, на котру могла б орієнтуватись подібна антиреклама, втрачена. Оскільки помаранчеві лідери проробили роботу з дискредитації себе самостійно і набагато якісніше, ніж будь-які їхні опоненти, а істинні ідеали цієї безсумнівної народної революції не можуть бути затерті, оскільки не пов’язані з жодними персоналіями з будь-якого табору. Проте сам факт виходу цього серіалу говорить про те, що тусовка, котра велася ці півроку, не пропала даремно.

Є ознаки, і згаданий серіал лише їх підкреслює, що в колі, котре вже майже два десятиліття формує українські еліти, виробилась нова концепція. З усіх таборів було відібрано очевидних аутсайдерів, але тих, котрі не викликали реакції відторгнення в соціумі. Тих політичних особистостей, всі чесноти котрих відзначаються починаючи з частки «не». Цебто: ніяких, як низькоякісний маргарин. Основним народним лозунгом котрого був – «ані користі, ані шкоди».

Повернення вчорашнього

Відтак буде проведена спроба загнати ще раз український політикум в сумнівне коло «злагоди» і сформувати, швидше за все, колективне «маргаринове» керівництво країни. Буде здійснено проект «залізний маргарин». Тим самим фактично провівши контрреволюцію, реставрацію старого кучмівського режиму. Особливо вважаючи, що ті, хто піднялися за режиму Кучми в політичному чи економічному сенсі, а інших режимів за яких піднятися фактично не було, вважають, що Кучма для них – «наше все». По суті так воно і є. Оскільки за будь-якого іншого, справді демократичного, режиму ці люди не могли піднятися вище дрібних базарних торгівців і виконавців.

Наразі на противагу проекту «залізного Ющенка», проекту, котрий також має невизначені ризики успішності реалізації, але має відкриті можливості, хоча б теоретичні, для вирішення всіх тих проблем, котрі стоять в українській політиці і економіці, виникає новий потенційний проект. Який є дуже бажаним для можновладців (особливо центральних можновладців) і в той же час не має жодних перспектив ані для України в цілому, ані для самих творців проекту, оскільки перемога в боротьбі за штурвал літака, котрий стрімко пікірує вниз, є дуже короткочасною.

«Залізний маргарин» – український варіант «семибоярщини»

На користь можливості такого вирішення (причому вирішення найближчими місяцями) української політичної кризи, вказує також те, що формою правління «залізного маргарину» має бути, з огляду на природну відсутність лідерів, український варіант «семибоярщини». Це якесь новітнє політбюро, а формальним механізмом подібного політичного управляння, єдиним, який на сьогодні існує, є Верховна Рада. Беручи до уваги, що її очолив Володимир Литвин, котрий є не новачком у політикумі, а однією із центральних фігур колишнього режиму Леоніда Кучми, хоча є своїм також і для молодшого покоління політиків і бізнесменів, очевидно він і буде центральною фігурою такого режиму. В межах котрого буде призначатися, можливо навіть на короткий термін «виконавчий директор» – тобто прем’єр-міністр, а президент буде виконувати функції з підйому і спуску державного прапора та співання гімну. І, безперечно, також буде обиратись в межах Верховної Ради.

До речі, проект оновленої Конституції, яка має затвердити такий режим, лежить на розгляді у Верховній Раді вже досить довгий час.

Найгіршим для подібного випадку перебігу подій є те, що якщо в спокійних умовах цей режим міг би через кілька років «народити» щось конструктивне, то за нинішніх умов у нього не буде часу навіть до майбутнього нового року. І та фактично революційна ситуація, котра назріла в українському суспільстві, як політично так і економічно, може розродитися справжньою катастрофою. Передчуття чого є навіть у представників нинішнього правлячого класу.

Однак творці проекту «залізного маргарину» мабуть вважають, що силові відомства України достатньою мірою готові та забезпечені, щоб придушити будь-які соціальні виступи. До речі, свідченням цього є запит міністра внутрішніх справ про дозвіл застосування низки технічних засобів розгону масових виступів, що свідчить про розуміння можливого розвитку подій в Україні.

А що скаже суспільство?

Україна на сьогодні стала фактично на роздоріжжі. З одного боку – проект «залізний Ющенко» – шлях управління України командою професіоналів, які вже довели, хоча і на дуже вузькому сегменті, свою здатність до вирішення державних завдань, хоча цілком можуть проявити свою нездатність вирішити завдання більш широкі і складні. З другого боку – проект «залізного маргарину», команда і проект, котрі цілком довели свою принципову нездатність вирішувати проблеми в жодній царині.

Єдиним світлим променем у цій ситуації є те, що всі команди рано чи пізно змушені будуть апелювати до суспільства. Й апелювати не засобами розгону демонстрацій, а просити у суспільства підтримки. І тут є надія, що український соціум, котрий став мудрішим за 20 років, ухвалить абсолютно вірне рішення. Та мало того, можливо, своїм громадянським тиском навіть поліпшить рішення обраної команди.

(Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

Дивитись коментарі (17)

XS
SM
MD
LG