Шевченко за кадром. Чим Тарас Шевченко може бути цікавий сучасним українцям?

Багатогранність таланту

Поезія Шевченка у різні часи сприймалася неоднозначно. Його вважали то поетом-романтиком, то ледь не буремним революціонером. Між тим, як каже літературний критик Костянтин Родик, це лише підтверджує геніальність кобзаревих рядків – простих і водночас глибоких, нерозшифрованих.

«Поезія – це не зовсім література, це – вид контактерства. А геніальність полягає в точній настройці на цю хвилю контакту, досі нами не пізнаного. Ми якось звикли вважати поезією все, що заримоване, хоч насправді римувати слова не така й складна річ, а от справжніх поетів не так і багато. І нічого дивного, що і в ХХІ столітті будуть намагатися розшифрувати ось ці послання, автором (і передатчиком) яких був Тарас Григорович Шевченко», – зазначає Костянтин Родик.

Талант Шевченка-поета не поступається його здібностям живописця, перш за все графіка, вважає художник Олексій Руденко. За мистецьке виконання офортів Тарас Шевченко одержав звання академіка імператорської Академії мистецтв.

«Його копії з офортів Рембрандта досі є еталонними в якості дослідження манери великого майстра. На замовлення імператорської академії мистецтв Шевченко виконав цілу серію портретів російських полководців. По класу офорту лише 2 особи було удостоєно звання академіка. Це були Мате і Шевченко. На жаль, у нього не було можливості шліфувати талант живописця, враховуючи його біографію», – каже Олексій Руденко.

Протягом багатьох років не змінюється вивчення творчості Шевченка у шкільній програмі, зазначає Галина Сінкало, викладач української мови та літератури Львівського коледжу міжнародних відносин. Просто нині його поезія трактується по-іншому. «Всі ті твори, – каже вчителька, – які вивчалися колись – 10, 15 років тому, – практично всі вони вивчаються і сьогодні. Я пам’ятаю, подавали Шевченка як атеїста. Тепер же ми дивимося на цю постать із сьогоднішньої точки зору, з національної. Перед смертю поет надіслав лист своєму товаришу, де написав: якщо я і помру, то помру від самотності. Тобто людина, як і всі, хотіла сімейного, родинного щастя».

Сучасний Шевченко

Тарас Шевченко може бути цікавий молодому українцю. Тільки не треба робити з нього ікону, наголошує співак Святослав Вакарчук. «Я вважаю, що це велика помилка (а, можливо, це навіть спеціально було кимсь зроблено в радянські часи) – іконізація Шевченка. Цікавого прогресивного поета перетворили на символ смутку України. Треба змінити вставлення до його образу, адже в його поезії багато життєствердних речей», – наголошує Святослав Вакарчук.

Веселий, добрий, любив танці і теплу компанію – таким залишився Тарас Шевченко в родинних спогадах, переповідає Наталія Шевченко, праправнучка поета по лінії брата Йосипа.

«Що згадують родичі? Що коли святкували день народження брата рідного, Трохима, то зібралася вся родина. І співали, і веселилися. Шевченко дуже любив танцювати, в його присутності не було і хвилини, щоб компанія не сміялася, бо він міг пожартувати з кожним, вмів знайти такі слова, щоб людина зрозуміла, що треба радіти життю. Тарас любив ходити на вечорниці, танцювати. Кажуть, жодної дівчини не було, з якою він не потанцював би», – каже Наталія Шевченко.

Хлопець-кріпак із селянської родини, вусатий чолов’яга у кудлатій шапці – такі стереотипні уявлення намертво приклеїлися до Шевченка, а між тим, за словами письменниці Оксани Забужко, чомусь ніхто не згадує, що викуплений з кріпацтва Тарас здобув у столиці Російської імперії гарну освіту, володів французькою і його запрошували до шляхетних товариств Петербурга.

«Те, що зробив Шевченко для України, – наголошує письменниця, – співставно з тим переворотом свідомості французького народу, який відбувся завдяки Великій французькій революції 1789 року. Якби грамотно та поправно написати біографію Шевченка, то така книжка могла б стати бестселером номер один у перекладах різними мовами. Кожна влада хотіла його привласнити собі, кожна влада хотіла інтерпретувати його на свій лад, кожна сила послуговувалася у своїх інтересах».

Тарас Шевченко, якби забажав, міг би без проблем зі своїм талантом прожити у Петербурзі, не втручаючись у політику. Недаремно творчістю українського митця захоплювалися чимало представників тодішнього російського бомонду. Але «Шевченкова хата» не була скраю, для нього важливими були не слава та гроші, а Україна. Чи багато таких прикладів можна знайти в сучасній політиці?