Доступність посилання

ТОП новини
21 Вересень 2019, Київ 00:01

Чи є у Юлії Тимошенко шанси стати Президентом України?


Київ – На перший погляд, лідер блоку свого імені, Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко має високі шанси змінити посаду голови уряду на крісло Глави держави, вигравши президентські вибори. Для цього в неї є як об’єктивні, так і суб’єктивні передумови: потужні загальнонаціональні партійні структури, команда менеджерів високої кваліфікації, досвід діяльності як у владі, так і в опозиції, один із найвищих в Україні рейтингів серед виборців, нарешті, непересічні особисті якості лідера. Іншими словами – ось виборчі перегони, ось претендент і його команда, ось виборець, який винесе свій вердикт.

Усе, як у взірцевих демократичних державах, хіба що з поправкою на неминучі рясні потоки «чорного піару» та різноманітні провокації під час виборчих перегонів, вигадані майстрами цієї справи з однієї сусідньої країни.

Але насправді, видається, далеко не все так просто. Вільний вибір громадян і змагання програм та команд можуть виявитися бутафорією, чи, принаймні, чимось другорядним у порівнянні з тими чинниками, які реально будуть визначати шанси Юлії Тимошенко стати четвертим Президентом України.

БЮТ-1 і БЮТ-2: одна назва, різні політичні сили


...«Класичний» БЮТ першої половини цього десятиліття мав у своєму складі дві партії із реальними регіональними структурами (не по всій Україні, але все ж...) – «Собор» та УСДП. Та й «Батьківщина» як основа блоку мала певні низові організації, які працювали здебільшого не за гроші, а за ідею. Власне, воно й не зовсім безпечно було – брати участь у радикально-опозиційному БЮТі. Парламентська фракція блоку діяла енергійно й наступально. Кілька газет і тижневиків висловлювали точку зору як самої організації, так і – головне – зібраної навколо БЮТ інтелігенції. Сама Юлія Тимошенко не уникала спілкування з експертами, схоплювала ті ідеї, які їй припадали до смаку, на льоту, і вміло використовувала їх у публічних дискусіях.

Отож видавалося, що БЮТ – це політична сила, здатна на партнерські стосунки та діалог як із середовищами інтелектуалів, так і зі структурами громадянського суспільства. Власне, ці структури плюс енергія активістів регіональних організацій партій-членів блоку, а не гроші спонсорів, і забезпечували нарощування впливу БЮТ та особисто Юлії Тимошенко впродовж кількох років і, головне, під час Помаранчевої революції.

Але гроші для партійного будівництва також потрібні, тим більше, коли йдеться про одну із провідних політичних сил України, – а нею БЮТ став саме під час Помаранчевої революції. І тут злий жарт із БЮТ (та й з іншими політичними силами) зіграла недовершена політична реформа. Важко зрозуміти, чому не була реалізована одна із головних складових реформи: фінансування партій із державного бюджету відповідно до політичної ваги цих партій, засвідченої виборцями. Та самої тільки державної підтримки політичних партій за українських реалій замало для їхнього унезалежнення від олігархів. Потрібна повна перебудова економічної системи. Та революція революцією, але в Україні не змінилися ані система олігархічного капіталізму, ані принципи фінансування політичних сил...

А відтак, щоб повернути владні позиції, екс-прем’єр змушена була йти на компроміс із певними фінансово-промисловими угрупованнями, – ясна річ, кошти вони давали не безкорисливо. Разом із тим зросла чисельно і змінилася якісно фракція БЮТ у Верховній Раді – туди прийшли грошовиті люди, раніше наближені до Леоніда Кучми, та політичні кар’єристи, готові віддати свою енергію в обмін на участь у поділі «бюджетного пирога».

Так само трансформувалися й місцеві структури БЮТ; адже після Помаранчевої революції блок став складовою «партії влади», і до нього масово потяглися вмілі менеджери із авторитарним стилем управління й вельми своєрідними моральними якостями, виплеканими минулим режимом. А ще різноманітні куми, свати, брати впливових на місцевому рівні персонажів, які й склали значною мірою депутатський корпус БЮТ у місцевих радах; і всім потрібна земелька, всім потрібні бізнесові преференції й добре оплачувані посади.

Іншими словами, в ім’я утримання провідних позицій в українській політиці БЮТ істотно змінився сам і змінив свої методи взаємодії з громадянським суспільством, мас-медіа та інтелектуальними середовищами. У цей же час почав трансформуватися й особистий стиль діяльності Юлії Тимошенко: не раз траплялося так, що її власні прогнози виявлялися більш точними, ніж прогнози соціологів і політологів, тож Тимошенко врешті-решт, схоже, дійшла думки про ледь не абсолютну власну непогрішимість у порівнянні зі своїм оточенням та експертами...

Чужа серед своїх?

Існують реальні підстави вважати, що Юлія Тимошенко не забула свого приниження, коли змушена була обмінювати дві виборчі кампанії підряд певні принципи, власне, сам БЮТ «класичного» зразка на необхідні для проведення цих масштабних кампаній гроші. І що вона сьогодні не надто комфортно почувається в системі вимушених компромісів зі своїми політичними та особистими супротивниками, без сприяння яких неможливо протистояти Секретаріату Президента та підпорядкованим Віктору Ющенкові спецслужбам, і взагалі – вижити в нинішній українській політиці.

А тепер поставмо запитання: навіщо Юлія Тимошенко із її авторитарним характером та, схоже, щирими соціально-популістськими політичними інтенціями тим олігархам і політбізнесменам, які сьогодні скупчилися навколо неї, витіснивши на маргінес (чи взагалі за межі БЮТ) і «вуличних» політбійців, і фахових експертів? Відповідь самоочевидна: для того, щоб в обмін на підтримку (передусім фінансову) структур БЮТ домогтися – поки Тимошенко посідає прем’єрську посаду – переходу під свій контроль (а, бажано, й у приватну власність) якомога більших ресурсів – від земельних до комунікаційних. Причому у таких масштабах, щоб ці ресурси дали базу для рівності можливостей з іншими групами олігархів у разі зміни влади, щоб можна було торгуватися зі слабким новим Главою держави.

І наступне сакраментальне запитання: ставши Президентом, навіть із нинішніми повноваженнями Віктора Ющенка (але куди більш сильним характером), – чи продовжить Юлія Тимошенко грати в одній команді з олігархами і за правилами олігархічного капіталізму, чи захоче змінити ці правила – і, відповідно, поставити на належне місце тих, хто живе і діє як усевладний промисловий чи фінансовий барон?

Звичайно, існує шанс, що Юлія Тимошенко продовжить політику Віктора Ющенка – тобто маневрування між групами «любих друзів», дістаючи від останніх таку-сяку копійчину на культурологічні чи благодійні проекти. Але цей шанс надто мізерний, враховуючи біографію та характер Тимошенко. А тому, одержавши у своє розпорядження президентську вертикаль, сильні експертні структури та спецслужби, вона навряд чи відмовиться – спершись на мільйони прихильників на Сході й Заході України – від можливості форсовано поставити крапку на розвитку олігархічного капіталізму. І відтак повернутися до своєї традиційної ідеології: соціальна підтримка громадян в обмін на всевладдя задля проведення певних політичних й економічних змін.

Ясна річ, що «під ніж» потраплять не тільки «чужі» олігархи: «свої» можуть стати першими, хоча б тому, що про їхні гріхи більше відомо цікавого. Отож Тимошенко-президент смертельно небезпечна для тих, хто її висував на прем’єра задля обміну своєї підтримки на нові статки і можливості, і вони докладуть усіх можливих зусиль, щоб не допустити її до посади Глави держави. І проти Юлії Тимошенко у переддень виборчої кампанії і під час її діятимуть не тільки політичні опоненти, а й значна частина нинішньої чолівки БЮТ, причому удари в спину, звісно, будуть значно небезпечніші.

Щодо російського фактору: сьогодні Тимошенко потрібна Кремлю як сильний гравець для нейтралізації Президента Ющенка і тих, хто стоїть за євроатлантичну інтеграцію України. А завтра? Прогнозувати, як Тимошенко поведе себе після здобуття посади Глави Української держави навряд чи візьметься будь-хто із російських аналітиків. Принаймні, зрозуміло одне: вона сильний і несподіваний у нападі та обороні гравець. Тому вона може повернути курс української політики на Захід значно більш ефективно й успішно, ніж Віктор Ющенко; тим більше, використовуючи своє вміння налагоджувати особисті контакти з дуже різними за поглядами політиками. Отож Кремлю Тимошенко потрібна тільки сьогодні, як інструмент усунення від влади Віктора Ющенка й нейтралізації всієї державницької української еліти. А як повновладний Президент вона вочевидь незручна для Кремля.

Іншими словами, депутат-журналіст Андрій Шевченко, заявивши днями, що на виборах на Тернопільщині була випробувана технологія «Всі проти Юлі!», мав рацію. При цьому «всі» – це означає й більшість (можливо, навіть абсолютну) еліти БЮТ, і низове корумповане припартійне чиновництво, і більшість керівництва партій-союзників. Адже навіть потенційна загроза радикальної зміни чинних нецивілізованих правил гри у політиці й економіці може створити своєрідний «єдиний фронт» дуже різних сил й угруповань проти того кандидата у президенти, який на загал здатен здійснити ці зміни.

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Дивитись коментарі (33)

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG