«Він був закоханий в мистецтво і мистець в коханні,
Тесав церкви стрілчасті й чарував жінок,
Тесав слова натхненні й на скрипці грав квітчастій.
Горіли молодиці і дівчата в п’янім щасті.
Ой, не одна згубила з них вінок!»
Цей вірш «Портрет теслі», який на музику поклав і заспівав Василь Жданкін, Богдан-Ігор Антонич написав 4 квітня, за два роки до смерті. Він помер у 28 років, 1937-го, але його поезія зачаровує донині, вона наповнена сучасним звучанням.
Дві свої книжки Антонич за життя не побачив
Богдан-Ігор Антонич народився на Лемківщині 5 жовтня 1909 року в сім’ї священика, в селі Новиця, що на теренах Польщі. Родинна хата не збереглась, але невеликий пам’ятник на батьківщині поетові встановили 20 років тому.
Через війну заможна родина змушена була втікати з Лемківщини.
З 1926-го року батьки Антонича проживали у селі Бортятин, що на Львівщині (батько – до 1947-го, мати – до 1953-го).
З 1928 по 1933 рік Богдан-Ігор Антонич навчався у Львівському університеті.
У 22 роки вийшла перша його книжка «Привітання життя», і про неї одразу ж заговорили.
Найвідоміша його збірка «Три перстені» була другою книжкою поета, яку він видав у час завершення навчання. До смерті Богдан-Ігор Антонич написав ще 3 книжки, але за життя була видана лише одна збірка - «Книга Лева». «Зелена Євангелія» і «Ротації» побачили світ після смерті поета, який важко захворів і помер 6 липня 1937 року. На його похороні, згідно зі спогадами, було багато духовенства на чолі з митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким. А це засвідчувало велику пошану до великого поета Антонича.
Вічний спочинок поет знайшов на Янівському цвинтарі у Львові.
Однак у роки війни, повоєнний час ніхто не доглядав за могилою поета. Її, згідно з цвинтарними книгами, спогадами людей, які доглядали за могилами січових стрільців, в 60-их віднайшло подружжя Калинців.
Як розповів Ігор Калинець, він виготовив табличку, знайшов на цвинтарному звалищі старий хрест і встановив на могилі Антонича. Згодом селяни з Бортятина поставили на могилі поета кам’яний стрілецький хрест, потім уже його замінили на пам’ятник, виготовлений Теодозієм Брижем.
Однак нині не так багато людей знають дорогу до могили поета, упродовж року за нею не доглядають. Сюди приходять хіба що митці…
Антонич досі не пізнаний
Директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга побоюється, що 100-літній ювілей Богдана-Ігоря Антонича пройде непоміченим в Україні. Як, зрештою, задля звіту у Львові вшановували ювілей Івана Франка чи Ірини Вільде.
Нині відомо лише про два заходи: святкову академію у день народження поета 5 жовтня (облрадою виділені 50 тисяч гривень) і літературну премію імені Антонича, цей конкурс відбудеться уже 16-ий раз поспіль (кошторис – 30 тисяч гривень). Управління культури Львівської ОДА ще не спланувало заходи з вшанування ювілею поета. Дмитро Сапіга каже: «В поезії Антонича завжди щось відкриваєш нове. Поет досі не є пізнаний, доведеться ще довго і довго пізнавати його творчість. Уже 16 рік проводимо літературний конкурс імені Антонича (до 1 липня конкурсанти мають подати для участі у конкурсі свою нову збірку поезії), бачимо зацікавлення до творчості поета, бачимо, що читають Антонича і відкривають його в собі, триває пошук у творчості поета».
Поезія Антонича під джазову музику
Центр гуманітарних досліджень львівського університету імені Івана Франка проводить серію семінарів «8 Інтерпретацій Антонича». На першому з них, «Молімось зорям дальнім», поет Ігор Калинець розповів про те, як він відкрив для себе і для інших світ Антонича.
Інше дійство – музично-поетична вистава за мотивами поезії Антонича – відбулась 1 квітня у Львівському театрі імені Леся Курбаса. Вперше твори поета звучали під імпровізовану джазову музику. Звуками, рухами і словами актори та музиканти передавали своє розуміння поезії Антонича.
Керівник проекту Мартин Твердун каже, що для нього Антонич є авангардним поетом і музика до віршів писалась легко. Музикант творить те, що імпонує його внутрішньому світу: «У поезії Антонича широкий простір для музики. Немає якогось конкретного направлення, образи, тобто можна слова передавати джазом. Створення картин, під які легко пристосувати те, що є в середині».
«Коли умер, лишились його твори…»
У Львові не має ані музею поета, ані маленького куточка, присвяченого Богданові-Ігореві Антоничу. На будинку на вулиці Городоцькій, 50, де мешкав поет, і звідки його ховали, встановлений мало помітний меморіальний барельєф. На першому поверсі цього будинку колись була книгарня, яку зачинили і продали. Так і не збулась мрія львівських поетів, щоб у цьому приміщенні створити спеціалізовану книгарню поезії імені Антонича…
«Коли умер, лишились його твори:
Дзвінкі пісні й церкви сріблистобанні...»
Тесав церкви стрілчасті й чарував жінок,
Тесав слова натхненні й на скрипці грав квітчастій.
Горіли молодиці і дівчата в п’янім щасті.
Ой, не одна згубила з них вінок!»
Цей вірш «Портрет теслі», який на музику поклав і заспівав Василь Жданкін, Богдан-Ігор Антонич написав 4 квітня, за два роки до смерті. Він помер у 28 років, 1937-го, але його поезія зачаровує донині, вона наповнена сучасним звучанням.
Дві свої книжки Антонич за життя не побачив
Богдан-Ігор Антонич народився на Лемківщині 5 жовтня 1909 року в сім’ї священика, в селі Новиця, що на теренах Польщі. Родинна хата не збереглась, але невеликий пам’ятник на батьківщині поетові встановили 20 років тому.
Через війну заможна родина змушена була втікати з Лемківщини.
З 1926-го року батьки Антонича проживали у селі Бортятин, що на Львівщині (батько – до 1947-го, мати – до 1953-го).
З 1928 по 1933 рік Богдан-Ігор Антонич навчався у Львівському університеті.
У 22 роки вийшла перша його книжка «Привітання життя», і про неї одразу ж заговорили.
Найвідоміша його збірка «Три перстені» була другою книжкою поета, яку він видав у час завершення навчання. До смерті Богдан-Ігор Антонич написав ще 3 книжки, але за життя була видана лише одна збірка - «Книга Лева». «Зелена Євангелія» і «Ротації» побачили світ після смерті поета, який важко захворів і помер 6 липня 1937 року. На його похороні, згідно зі спогадами, було багато духовенства на чолі з митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким. А це засвідчувало велику пошану до великого поета Антонича.
Вічний спочинок поет знайшов на Янівському цвинтарі у Львові.
Однак у роки війни, повоєнний час ніхто не доглядав за могилою поета. Її, згідно з цвинтарними книгами, спогадами людей, які доглядали за могилами січових стрільців, в 60-их віднайшло подружжя Калинців.
Як розповів Ігор Калинець, він виготовив табличку, знайшов на цвинтарному звалищі старий хрест і встановив на могилі Антонича. Згодом селяни з Бортятина поставили на могилі поета кам’яний стрілецький хрест, потім уже його замінили на пам’ятник, виготовлений Теодозієм Брижем.
Однак нині не так багато людей знають дорогу до могили поета, упродовж року за нею не доглядають. Сюди приходять хіба що митці…
Антонич досі не пізнаний
Директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга побоюється, що 100-літній ювілей Богдана-Ігоря Антонича пройде непоміченим в Україні. Як, зрештою, задля звіту у Львові вшановували ювілей Івана Франка чи Ірини Вільде.
Нині відомо лише про два заходи: святкову академію у день народження поета 5 жовтня (облрадою виділені 50 тисяч гривень) і літературну премію імені Антонича, цей конкурс відбудеться уже 16-ий раз поспіль (кошторис – 30 тисяч гривень). Управління культури Львівської ОДА ще не спланувало заходи з вшанування ювілею поета. Дмитро Сапіга каже: «В поезії Антонича завжди щось відкриваєш нове. Поет досі не є пізнаний, доведеться ще довго і довго пізнавати його творчість. Уже 16 рік проводимо літературний конкурс імені Антонича (до 1 липня конкурсанти мають подати для участі у конкурсі свою нову збірку поезії), бачимо зацікавлення до творчості поета, бачимо, що читають Антонича і відкривають його в собі, триває пошук у творчості поета».
Поезія Антонича під джазову музику
Центр гуманітарних досліджень львівського університету імені Івана Франка проводить серію семінарів «8 Інтерпретацій Антонича». На першому з них, «Молімось зорям дальнім», поет Ігор Калинець розповів про те, як він відкрив для себе і для інших світ Антонича.
Інше дійство – музично-поетична вистава за мотивами поезії Антонича – відбулась 1 квітня у Львівському театрі імені Леся Курбаса. Вперше твори поета звучали під імпровізовану джазову музику. Звуками, рухами і словами актори та музиканти передавали своє розуміння поезії Антонича.
Керівник проекту Мартин Твердун каже, що для нього Антонич є авангардним поетом і музика до віршів писалась легко. Музикант творить те, що імпонує його внутрішньому світу: «У поезії Антонича широкий простір для музики. Немає якогось конкретного направлення, образи, тобто можна слова передавати джазом. Створення картин, під які легко пристосувати те, що є в середині».
«Коли умер, лишились його твори…»
У Львові не має ані музею поета, ані маленького куточка, присвяченого Богданові-Ігореві Антоничу. На будинку на вулиці Городоцькій, 50, де мешкав поет, і звідки його ховали, встановлений мало помітний меморіальний барельєф. На першому поверсі цього будинку колись була книгарня, яку зачинили і продали. Так і не збулась мрія львівських поетів, щоб у цьому приміщенні створити спеціалізовану книгарню поезії імені Антонича…
«Коли умер, лишились його твори:
Дзвінкі пісні й церкви сріблистобанні...»
