Дядько Кузьма, який мешкає у далекому волинському селі Броди, що на Ратнівщині, поволі закрутив тютюн у газету і закурив. Запах від тютюну був дуже приємний.
«А що то за тютюн?» – питаю.
«Добрий, сам вирощую усе життя, роботи біля нього багато, але який корисний, бджоли цвіт цей люблять, то не те що ті сигарети зі смолами й хімією всякою, що продають».
За табакерку у Кузьми служить баночка з-під «джонсон-бебі», яку чоловік акуратно вирізав, зробив з корка покришку, закріпив її маленькими цвяшками. А у радянський час тютюн мусив носити у банці з-під дихлофосу.
Роботи Кузьма не має від часу, коли розвалився колгосп, живе із дружиною під самим бродівським лісом, розкішним, сосновим. Усе, чим харчуються чоловік та жінка, вирощене власними руками або ж принесене з лісу. Головний транспорт – віз та коні.
У молодості чоловік об’їздив чи не усю Україну. Особливо йому подобалась Гуцульщина - гори, каже, гарні. Нині далі рідних Бродів 57-річний чоловік, на вигляд значно старший, ніде не буває.
«Порядних людей у політиці немає»
Кузьма знає про кризу, але, на його думку, це щось незрозуміле, щось таке, що дуже вигідно сильним світу цього. Політикою чоловік не цікавиться після останніх виборів, бо не бачить там нікого, хто б працював для людей. Називає їх трутнями, які лише вміють руйнувати і дбають про себе.
Тільки-но зачепила когось із селян у Бродах чи інших навколишніх селах Ратнівщини на тему щодо політики чи ситуації в державі, як люди одразу ж відмахувались. Було таке враження, що вони усі немов домовились, відповідаючи мені.
«Нема там порядних людей, які керують державою, вони всі спільно розвалили державу…». «Ющенко і Тимошенко казали, що Янукович бандит, а самі нічого не зробили для країни і нас…». «Нема за кого голосувати. Вони лише думають як украсти. Там усі однакові. Не віримо нікому…», – такі відповіді й довелось чути.
Молодь повертається в село
Жодним обіцянкам чи словам політиків селяни сьогодні не вірять. Ті до них взагалі не приїздять. Люди дивляться новини, щоб знати, що діється у світі, бо в Україні, кажуть, не робиться нічого на краще.
І це відчуває нині кожна селянська родина. Уже дорослі діти багатьох із них, яким по 19–25 років, останнім часом повернулись у батьківську хату, бо втратили роботу у Луцьку чи Ковелі.
У рідному селі допомагають по господарству, а ще їздять на заробітки, як кажуть люди, «на сезон», у Росію, Київ і уже менше - на Білорусь. Бо лише так можна привезти до хати «живу» копійку.
22-річний Сергій із Бродів разом із сестрою і батьком якраз повернувся з «сезону».Упродовж двох тижнів на Київщині садив ліс. Заробив 1200 гривень. Ці гроші вклав у дерево, адже планує будувати хату.
Чоловік бував на «сезонних» роботах у Москві, Києві, Санкт-Петербурзі. Працювати доводилось там, де є робота. Переважно займався ремонтами та будівництвом.
Знайти постійну працю в селі чи в районному містечку не може. Зараз, як і усі його односельці, займатиметься полем.
Порятунок молитвою
У кризовій ситуації, зазначив Блаженнійший кардинал Любомир Гузар, можна навчитися чогось доброго, вийти з неї кращим. Селяни чи не перші це відчули.
Сільські церкви що в будень, що на вихідні – повні. Серед вірних не лише літні жінки, а багато молоді, дітей, чоловіків.
Люди йдуть масово до сповіді, на вечірні та ранішні молитви. Кажуть, що нині у повній безнадії у власній державі покладаються лише на Бога і просять здоров’я та сил для своєї родини.
Як не дивно, я не бачила по селах п’яних. Хіба якогось одного сільського п’яничку. Селяни розповіли, що багато місцевих любителів чарки уже спочивають на сільському цвинтарі.
Тут немало свіжих могил: 25-річних, 30-, 40-річних людей. Один повернувся з «сезону» в домовині, когось п’яного збила машина, хтось помер від важкої недуги у 40…
Селяни звертаються до лікаря, коли уже їм геть зле. Бо знають, що на лікування не мають грошей.
Рятуються молитвою і прагненням до духовності, про яку політики лише вміють говорити на шустерлайвах та інших шоу…
(Волинь – Прага – Київ)
«А що то за тютюн?» – питаю.
«Добрий, сам вирощую усе життя, роботи біля нього багато, але який корисний, бджоли цвіт цей люблять, то не те що ті сигарети зі смолами й хімією всякою, що продають».
За табакерку у Кузьми служить баночка з-під «джонсон-бебі», яку чоловік акуратно вирізав, зробив з корка покришку, закріпив її маленькими цвяшками. А у радянський час тютюн мусив носити у банці з-під дихлофосу.
Роботи Кузьма не має від часу, коли розвалився колгосп, живе із дружиною під самим бродівським лісом, розкішним, сосновим. Усе, чим харчуються чоловік та жінка, вирощене власними руками або ж принесене з лісу. Головний транспорт – віз та коні.
У молодості чоловік об’їздив чи не усю Україну. Особливо йому подобалась Гуцульщина - гори, каже, гарні. Нині далі рідних Бродів 57-річний чоловік, на вигляд значно старший, ніде не буває.
«Порядних людей у політиці немає»
Кузьма знає про кризу, але, на його думку, це щось незрозуміле, щось таке, що дуже вигідно сильним світу цього. Політикою чоловік не цікавиться після останніх виборів, бо не бачить там нікого, хто б працював для людей. Називає їх трутнями, які лише вміють руйнувати і дбають про себе.
Тільки-но зачепила когось із селян у Бродах чи інших навколишніх селах Ратнівщини на тему щодо політики чи ситуації в державі, як люди одразу ж відмахувались. Було таке враження, що вони усі немов домовились, відповідаючи мені.
«Нема там порядних людей, які керують державою, вони всі спільно розвалили державу…». «Ющенко і Тимошенко казали, що Янукович бандит, а самі нічого не зробили для країни і нас…». «Нема за кого голосувати. Вони лише думають як украсти. Там усі однакові. Не віримо нікому…», – такі відповіді й довелось чути.
Молодь повертається в село
Жодним обіцянкам чи словам політиків селяни сьогодні не вірять. Ті до них взагалі не приїздять. Люди дивляться новини, щоб знати, що діється у світі, бо в Україні, кажуть, не робиться нічого на краще.
І це відчуває нині кожна селянська родина. Уже дорослі діти багатьох із них, яким по 19–25 років, останнім часом повернулись у батьківську хату, бо втратили роботу у Луцьку чи Ковелі.
У рідному селі допомагають по господарству, а ще їздять на заробітки, як кажуть люди, «на сезон», у Росію, Київ і уже менше - на Білорусь. Бо лише так можна привезти до хати «живу» копійку.
22-річний Сергій із Бродів разом із сестрою і батьком якраз повернувся з «сезону».Упродовж двох тижнів на Київщині садив ліс. Заробив 1200 гривень. Ці гроші вклав у дерево, адже планує будувати хату.
Чоловік бував на «сезонних» роботах у Москві, Києві, Санкт-Петербурзі. Працювати доводилось там, де є робота. Переважно займався ремонтами та будівництвом.
Знайти постійну працю в селі чи в районному містечку не може. Зараз, як і усі його односельці, займатиметься полем.
Порятунок молитвою
У кризовій ситуації, зазначив Блаженнійший кардинал Любомир Гузар, можна навчитися чогось доброго, вийти з неї кращим. Селяни чи не перші це відчули.
Сільські церкви що в будень, що на вихідні – повні. Серед вірних не лише літні жінки, а багато молоді, дітей, чоловіків.
Люди йдуть масово до сповіді, на вечірні та ранішні молитви. Кажуть, що нині у повній безнадії у власній державі покладаються лише на Бога і просять здоров’я та сил для своєї родини.
Як не дивно, я не бачила по селах п’яних. Хіба якогось одного сільського п’яничку. Селяни розповіли, що багато місцевих любителів чарки уже спочивають на сільському цвинтарі.
Тут немало свіжих могил: 25-річних, 30-, 40-річних людей. Один повернувся з «сезону» в домовині, когось п’яного збила машина, хтось помер від важкої недуги у 40…
Селяни звертаються до лікаря, коли уже їм геть зле. Бо знають, що на лікування не мають грошей.
Рятуються молитвою і прагненням до духовності, про яку політики лише вміють говорити на шустерлайвах та інших шоу…
(Волинь – Прага – Київ)
