Доступність посилання

ТОП новини
21 листопада 2019, Київ 07:48

Чи здатні люди порозумітися перед спільною небезпекою?


Мирослав Попович

Гість Свободи: Мирослав Попович, учений-філософ, академік, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Директор Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Віталій Портников: В такий вечір, коли вже готуються до пасхальних свят, вечір Страсної п’ятниці, завжди виникає питання справжньої, я так би сказав, атмосфери в суспільстві. Тому що одна справа – це просто піти до церкви посвятити паску, інша справа – це бути таким толерантним до ближнього, ставитися до нього з повагою.

Я впевнений, що сьогодні ввечері знову розпочнуться телевізійні ефіри, і ми побачимо, так би мовити, зовсім іншу атмосферу і в настроях політиків, і в настроях суспільства.

Ця постійна конфронтація, яка відбувається в українському житті вже впродовж достатньої кількості років, вона весь час мала б вивести до цього пошуку порозуміння. Але чому не виводить на цей шлях?

Мирослав Попович: По-перше, коли церква, я навіть не кажу, що релігія, бо це йдеться про організації, коли церква активно бере участь в політичних акціях і в політичних інтригах, не обов’язково там, де велика політика, там і маленька політика, тобто якісь інтриги, підсиджування і так далі, то це завжди зменшує шанс на порозуміння, оскільки церква на цьому втрачає.
Мирослав Попович: Коли церква активно бере участь в політичних акціях і в політичних інтригах, то це завжди зменшує шанс на порозуміння, оскільки церква на цьому втрачає.


І це не перший раз. Ми знаємо історію, коли в Італії, скажімо, була партія народна. Звідти пішли ці народні партії, які займають праве крило в Європі. Це саме той факт, що церква зв’язала себе тоді з Габсбургами і стала на перешкоді італійському визвольному руху. Всі ми знаємо «Овод» і пам’ятаємо всі ці трагічні речі.

Отже, коли церква жертвує високими своїми цілями для політичних реалій, то це завжди знижує її роль в боротьбі за толерантність в країні в цілому.

Тому поки що в нас немає такої ситуації, клерикальних партій, скажімо, не існує. Але дуже часті апеляції різних політичних сил до Бога і до церкви при наявності в нас і в церковному житті, повно є нетолерантності окремих течій.

Отже, це все створює фон і немає такої сили в релігійному житті, яка могла б простягнути свою руку і сказати: зупиніться на тому, на чому ви сьогодні є. Хоча не раз вже була така ситуація в країні, коли хтось авторитетний мусів би зупинити чвари.

- Це, можливо, тому, що це не жива віра, а виключно відновлення традицій. Тому що коли віра є живою в розумінні того слово, що ви не просто читаєте там книжки, не просто ходите до церкви і просто відсвятковуєте якісь свята, а коли ви щиро вірите в заповіді, тоді і роль церкви буде інакшою.

А коли ви просто вважаєте за необхідне виконати певні інституційні кроки і на цьому ваша зацікавленість в церковному житті закінчується, так що може зробити церква? Вона може бути тільки, церква, з політичним чи суспільним інститутом.

- Уникнути цієї обставини ні одна церква світу ніколи не могла. Не може вона і за наших умов цього зробити. Але тим не менше є більш і менш вдалі спроби церковних ієрархів втручатися в політичне життя саме в той момент, коли воно потребує, і саме в той спосіб, який зменшує напругу в суспільстві. Так що тут можна знайти якийсь вихід.

Кім того йдеться, власне, не про церковні речі, не про сукупність обрядів, не про сукупність форм поведінки, бо це врешті-решт є особистою справою кожної людини. А йдеться саме про здатність різних суспільних сил запропонувати суспільству толерантну модель поведінки.

- В цьому разі, можливо, абсолютно доречна, скажімо так, тактика Президента України, який під час Пасхальних свят відвідує один храм, потім другий, потім третій і всю ніч проводить в трьох православних і в греко-католицькому храмі?

- Не забудьте, що тоді вже, якщо бути послідовним, треба ще й відвідати синагогу…

- Але президент відвідує синагогу на Ханука.

- …треба відвідати мечеть…

- І католицький храм.

- Так.

- Це логічно. Так і має бути.

- Так і має бути.

Я не знаю. Можливі різні підходи.

- А Ви знаєте, в Білорусі святкують Пасху і Різдво за обома календарями. Це державні свята. І за католицьким, і за православним календарем.

- Це, мабуть, більш логічно. Там, скажімо, дати можна перенести, змістити, все рівно залишиться різниця в обрядовості. Вона наростає з часом обов’язково при тому, що церкви ізольовані одна від одної.

Але навіть не в цьому справа. Є різні моделі. Можливий такий варіант, коли президент країни чи глава країни, чи глава уряду, я не знаю, як це в залежності від Конституції, взагалі не втручається в релігію.

- Нікуди не їздить.

- Нікуди не їздить. Це є такий варіант поведінки.

Є варіант поведінки навпаки, коли людина намагається скрізь побувати. Тоді це вимагає певної екуменічної позиції. Як з цим бути, коли, скажімо, Російська православна церква відверто виступає проти екуменізму. Я не знаю. Це важко вже тут знайти якісь перехідні позиції.

У всякому разі дійсно від того, які будуть стосунки між релігійними громадами, дуже значною мірою залежить і загальна напруга чи навпаки стабільність в країні.

Мирослав Попович: Полем бою насправді є не церква і не загально релігійні чи не загально моральні справи, а дуже конкретні речі, які розділяють людей настільки глибоко, що тут їм іноді потрібний не священик, а лікар, іноді навіть й психіатр.
Хоча ми всі прекрасно розуміємо, що полем бою насправді є не церква і не загально релігійні чи не загально моральні справи, а дуже конкретні речі, які розділяють людей настільки глибоко, що тут їм іноді потрібний не священик, а лікар, іноді навіть й психіатр.

- А, може, священик і мав би виступати в ролі такого психіатра? Так же було завжди – церкви виступали в ролі такого психіатра для збожеволілого суспільства. Не завжди вдало, але намагалася.


- Якщо повернутися до російської історії, то я не бачу багато таких прикладів.

Можна навести швидше контрприклади. Скажімо, повстання Льва Толстого проти церкви, виходячи з релігійних мотивів, свідчило про те, що в Російській православній церкві задовго до революції 1917 року вже було дуже щось негаразд.

- Наведу Вам інший приклад. Я не прихильник теорії Олександра Солженіцина про те, що старообрядництво – це було справжнім історичним шляхом Росії. Тому що багато хто сперечався з цією думкою, очевидно, що він насамперед, коли це говорив, мав на увазі проблему реформ Петра і спроби навернення Росії на європейський, якщо не шлях, так «європейський костюм».

Я був в старообрядницькому місті під Москвою. Воно умовно вже старообрядницьке, тому що ми розуміємо, що відбулися часи 70 років більшовизму, воно все так чи інакше змінює перемелює, але в цьому місті абсолютно інакше побутова культура, ніж в сусідніх.

Тобто, там чисто, там відновили будинок старий одного з найбільших магнатів цього міста, теж старообрядницького купця, зробили в нього непоганий краєзнавчий музей. Це в глибинці такого в принципі не буває. Там машини зупиняються перед пішоходами. В Москві ніхто не зупиняється.

Тобто, ти себе там відчуваєш як не в маленькому європейському місті, так, принаймні, в місті, яке відмінне саме за поведінкою людей від усієї іншої країни, принаймні від того регіону, в якому знаходишся. І це дивує.

А це якраз ознака того, що люди навіть не обрядів інших притримувалися, а якихось інших способів поведінки…

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

Дивитись коментарі (3)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG