Українську народну пісню «Туман яром» Ірина Шинкарук записала у цеху київського авіаційного заводу «Авіант», і, за її словами, у великій залі площею два гектари голос звучить неймовірно проникливо. Крім авіазаводу, вибрані для музичної збірки пісні пані Ірина писала у багатьох інших, не менш екзотичних, місцинах.
«Упродовж кількох років ми писались і у соляній шахті у Солідарі, і у винних підвалах Масандри. Писались усередині плотини Дніпрогесу, у Херсоні в Катерининському соборі, у кримських печерах, і на танковому заводі у Києві!» – каже Ірина Шинкарук.
Туман століть давно вкрив ті місця і події, що про них народ донині співає пісні. Передає з покоління у покоління музичні легенди про минувшину, оспівує свої мрії, радості і біль, тощо. Ірина Шинкарук знайшла той стиль, який дозволяє, за словами співачки, «душу пісні» відчути голосом: «Приїхала у Кременець до Олександра Смика, він нас повів на Божу гору. Там і з’явилась ідея створення альбому а-капельних пісень, який був би записаний у природних умовах. Перші записи зробили на Божій горі».
Запис тривав майже п’ять років. А назва проекту – «Глибокий колодязь» – прийшла до Ірини Шинкарук після відвідин так званої «малої України», де у ці дні зацвітають сади, а колодязні «журавлі», за давніми піснями, разом з водою долю підіймають.
(Київ–Прага)
«Упродовж кількох років ми писались і у соляній шахті у Солідарі, і у винних підвалах Масандри. Писались усередині плотини Дніпрогесу, у Херсоні в Катерининському соборі, у кримських печерах, і на танковому заводі у Києві!» – каже Ірина Шинкарук.
Туман століть давно вкрив ті місця і події, що про них народ донині співає пісні. Передає з покоління у покоління музичні легенди про минувшину, оспівує свої мрії, радості і біль, тощо. Ірина Шинкарук знайшла той стиль, який дозволяє, за словами співачки, «душу пісні» відчути голосом: «Приїхала у Кременець до Олександра Смика, він нас повів на Божу гору. Там і з’явилась ідея створення альбому а-капельних пісень, який був би записаний у природних умовах. Перші записи зробили на Божій горі».
Запис тривав майже п’ять років. А назва проекту – «Глибокий колодязь» – прийшла до Ірини Шинкарук після відвідин так званої «малої України», де у ці дні зацвітають сади, а колодязні «журавлі», за давніми піснями, разом з водою долю підіймають.
(Київ–Прага)
