Доступність посилання

ТОП новини
15 листопада 2019, Київ 09:50

«Східне партнерство» не буде партнерством конфронтації


Борис Тарасюк

Борис Тарасюк

Київ – Прочитавши статтю у румунському виданні «Nine O’Clock» «Партнерство Конфронтації», в якій мій колега Адріан Северін, з яким ми співголовуємо у Комітеті з парламентського співробітництва між Україною та Європейським Союзом (КПС), виклав свою негативну позицію стосовно перспектив «Східного партнерства», я, насамперед, згадав, нещодавнє засідання КПС, яке відбулося у лютому цього року в Брюсселі. Тоді члени КПС одноголосно (включно з Адріаном Северіном) схвалили підсумковий документ засідання – Заключну Заяву та рекомендації, де чотири пункти були присвячені саме «Східному партнерству».

Зокрема, у документі сказано, що КПС «Вітає ініціативу «Східного партнерства», що … має служити ефективним інструментом як посилення зв’язків східних європейських країн із ЄС, так і багатостороннього співробітництва між цими країнами». Крім того, КПС наголосив, що «Східне партнерство» може подолати існуючий розрив між політикою розширення та політикою сусідства ЄС».

Адріан Северін справедливо вказує на наявність проблем у країн, котрі залучені до нової ініціативи. Однак, чому не можна розглядати «Східне партнерство» як спробу відповіді на ці виклики?

Що стосується України, то ми сприймаємо спільний простір сусідства як спільну відповідальність для України та ЄС. Ми зацікавлені в тому, щоб регіон Східної Європи та Північного Кавказу характеризувався як простір безпеки, політичної стабільності, економічного процвітання та наближення до ЄС. Хіба бажання створити у Східній Європі спільний з Євросоюзом політико-правовий та економічний простір може сприйматися як загроза?

Слід сприймати «Східне партнерство» як пошук нових можливостей для співпраці між ЄС та східними європейськими країнами, які не могли бути реалізовані в рамках сумнівної «Європейської політики сусідства».

Поділ ЄПС на «південний» та «східний» виміри з появою «Східного партнерства» став доконаним фактом, тому, можливо, з часом ці виміри зможуть еволюціонувати у дві різні політики ЄС, що враховуватимуть як географічне розташування учасників, так і ступінь їх амбітності щодо відносин із Євросоюзом.

Водночас, в Україні ніхто не ідеалізує нову ініціативу. Вона має слабкі місця, і ми про них говоримо у Києві, Брюсселі. Йдеться, зокрема, про незначний рівень фінансових ресурсів, які пропонується виділити на реалізацію «Східного партнерства». Мова йде про 600 мільйонів євро.

Це, звичайно, недостатньо для шести країн та ще й на чотирирічний період. Водночас, не можу погодитись із Адріаном Северіном, який пише, що Україна в рамках «Східного партнерства» буде змушена «поділитися з іншими тими ресурсами, які були обіцяні лише Україні».

Призначення коштів, що мають надійти Україні в рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства, не змінюється. Мова йде про виділення додаткових коштів, хоча й недостатніх.

А ось адекватне фінансування дасть нам змогу реалізувати ті нові практичні можливості з наближення до Євросоюзу, які будуть запропоновані в рамках «Східного партнерства» і які є цікавими для України. Це, наприклад, Спеціальна програма допомоги для зміцнення адміністративної здатності країн-партнерів, що, по суті. означає неофіційний «скринінг» прогресу країн-партнерів в імплементації нового покоління угод та політичних інструментів.

Ми готові брати участь у реалізації ініціатив-флагманів, зокрема, Інтегрованої програми управління кордонами, Інструменту сприяння малим та середнім підприємствам (SME Facility), енергетичних проектів та проектів регіонального розвитку тощо.

Водночас, мені зрозуміло, що позиція Адріана Северіна пояснюється тією передвиборною боротьбою за мандати членів Європейського Парламенту, вибори до якого відбудуться у червні цього року. «Східне партнерство» підтримується представниками Європейської народної партії, у той час як європейські соціалісти, до яких належить Адріан Северін, просувають інший проект регіонального співробітництва – Чорноморську синергію.

Тому і говориться у статті про «партнерство для конфронтації», про «спроби втягнути Союз у небезпечне зіткнення з Росією». Все це має вплинути на виборців, які звичайно, пам’ятають «холодну зиму» у січні 2009 року. А для того, щоб газовий конфлікт не повторився, необхідно «припинити конфронтаційну авантюру європейських правих сил».

Ось тільки чи потрібно заради передвиборчої агітації зупиняти пошук нових правил гри на Сході Європи, які враховуватимуть прагнення східноєвропейських сусідів у їхніх відносинах із ЄС?

(Київ)

Борис Тарасюк – двічі очолював Міністерство закордонних справ України, а нині Голова парламентського Комітету з питань європейської інтеграції, Голова Народного Руху України.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
XS
SM
MD
LG