Доступність посилання

ТОП новини
23 Вересень 2019, Київ 10:37

Якою має бути концепція державної інформаційної політики, і чому досі немає суспільного мовлення?


Анатолій Мураховський у студії Радіо Свобода

Гість Свободи: Анатолій Мураховський, в.о.голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Інна Кузнецова: Пане Анатолію, скажіть, будь ласка, от «тимчасово виконувач обов’язків» - воно має якісь часові проміжки? Мало б за логікою мати. Але це розтягується в часі.

Анатолій Мураховський: Я себе не вважаю «тимчасовим виконувачем обов’язків». Я все-таки вважаю і завжди представляюсь як перший заступник голови Державного комітету телебачення і радіомовлення.

Але коли доводиться підписувати якісь урядові документи, то я змушений писати «тимчасово виконувач обов’язків» як перша особа в комітеті на даний час.

Тому що я бував т.в.о. у разі відсутності голови комітету, коли він у відрядженні. Але тут так доля розпорядилася, що потрібно до призначення нового голови виконувати обв’язки керівника.

- Можна сказати, що голова Держкомтелерадіо – це слуга двох панів чи, може, трьох панів, тому що, з одного боку, Держкомтелерадіо підпорядкований Кабміну, з іншого боку, я так розумію, якась вимагається лояльність від Секретаріату Президента чи від Президента і від ВР.

Це складно чи, навпаки, простіше?


- Колись один із моїх керівників навчав: «Анатолію, політика – то мистецтво можливого». А інший керівник мені казав: «Анатолію, не сотвори собі кумира».

Я вважаю, що ми, по суті, є слугами нашого суспільства, тому що наша система дуже цікава. Це орган виконавчої влади, який працює у галузі інформаційної діяльності, і ми є центральним органом виконавчої влади в інформаційні, видавничій сферах.

Безперечно, що ми як орган влади державної виконуємо закони України, укази Президента, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, постанови ВР, але по суті вся діяльність виконавчої влади і нас, як сегмента цієї влади, спрямована на забезпечення потреб суспільства, на розвиток і зміцнення свободи слова, на розвиток демократії.

- От ми говоримо про потреби суспільства, а насправді виходить, що державні ЗМІ виконують все-таки завдання держави, а не суспільства.

Чи, можливо, я помиляюся? Бо якщо б виконувалися замовлення суспільства, то, очевидно, ми набагато швидше прийшли б до суспільного мовлення.

Років 5 тому, я так пам’ятаю, дуже активно говорили про створення суспільного телебачення, суспільного радіомовлення, а потім після виборів якось сталося так, що нібито це не на часі. Хтось казав, що немає політичної волі.

Сьогодні на засіданні Комітету з питань свободи слова нібито знову обговорюється проект закону про суспільне мовлення. Але це знову перед виборами.


- Ви поставили складне питання, багатопрофільне.

Я, по-перше, не став би протиставляти державу і суспільство. Врешті-решт держава, а це, читай, державна влада, це люди, делеговані суспільством для виконання функцій управління суспільства.

Як ми спаплюжили сьогодні портрет чиновника апріорі… Хоча чиновник – це слуга народу, це найнята людина, яка має виконувати функції суспільства.
Анатолій Мураховський: Ми ще не маємо громадянського суспільства, ми маємо паростки демократії, які по суті забиті бур’яном вседозволеності. І ми маємо розчищати це поле.

Що стосується нашого українського суспільства, то, на жаль, ми ще не маємо громадянського суспільства, ми маємо паростки демократії, які забиті бур’яном вседозволеності. І ми маємо розчищати це поле.

І що стосується в тому числі й суспільних форм мовлення, то ми готові до цього. Вся система державного телебачення і радіомовлення, якщо подивитися програмну політику, тематичні плани державних телерадіоорганізацій, то вони більш соціальні, ніж комерційні.

Я не хотів би образити наших колег, але подивімося, в нас у програмах передбачене й дитяче мовлення, й суспільно-політичне, й культурологічне мовлення. Тобто, моніторячи суспільні вподобання, намагаємося якомога соціальнішим зробити наш телевізійний і радійний продукт.
Анатолій Мураховський: Коливаються вподобання наших людей. То більше люблять якісь розважальні фільми, то вдаються до надзвичайної симпатії чи уваги до політикуму. Сьогодні ми бачимо і деякі збочення в ефірі деяких каналів.

Ми вразливі в порівнянні з комерційними мовниками щодо наповнення рекламного бюджету, тому що коливаються вподобання наших людей. Є такі, знаєте, хвилі вподобань: то більше люблять якісь розважальні фільми, то вдаються до надзвичайної симпатії чи уваги до політикуму. Сьогодні ми бачимо і деякі збочення в ефірі деяких каналів.

А наші компанії рекламний бюджет не заб’ють, скажімо, в дитячу програму чи…

- Питання рекламного бюджету можна було б вирішити зовсім по-іншому. Очевидно, Ви краще мене знаєте досвід деяких країн, де на фінансування суспільного мовлення скидаються відрахунками або ж комерційні телерадіокомпанії, які мають цей рекламний бюджет, або ж при купівлі приймачів. Так?

У Британії суспільне мовлення – ВВС – живе з того, що при купівлі телевізора фінансується це. Це можна було б вирішити.

Тобто, очевидно, все-таки питання в політичній волі рішення самого, що це потрібно, щоб цим керувала не держава, а суспільство.


- Тут можна багато дискутувати. Я скажу Вам, що я є прихильником суспільного мовлення.

Кажете, що легко було б, може, вирішити питання фінансування суспільного мовлення. Ну, це один із ключових моментів, який не дозволяє нам рухатися вперед…

По-перше, форму фінансування суспільного телебачення і радіомовлення мають визначити економічні структури: Міністерство фінансів, Міністерство економіки.

Шляхів наповнення цього бюджету може бути кілька. Це і спеціальний податок, це і спеціальні збори від реклами, це збори від комерційних мовників, це абонентська плата.

Але хто сьогодні дасть гарантію, що ця абонентська плата спрацює, що готові будуть комерційні мовники сплачувати? І потрібно проаналізувати їхні бюджети. Вони також сьогодні, на жаль, не розкошують, тому що загальні тенденції в економіці не дозволяють відокремлювати від свого бюджету якусь частину на фінансування якоїсь ще однієї системи. Це одне питання, яке ще не сформоване.

По-друге, потрібно подумати, а кому в управління буде віддане суспільне телерадіомовлення?

- Кого б Ви бачили на чолі управління суспільного телерадіомовлення?
Анатолій Мураховський: Я хотів би на початку поставити завдання формування громадянського суспільства і потім їм в передачу в сферу його управління готової системи.

- Якщо відверто, то я хотів би на початку поставити завдання формування громадянського суспільства і потім їм у передачу в сферу його управління готової системи.

А цю система також технологічно потрібно підготувати. Якщо подивитися сьогодні рівень технічного забезпечення системи державного телерадіомовлення, тобто проаналізувати, а що ми зможемо передати, що ми можемо усуспільнювати…

Ми намагалися завершити програму технічного переоснащення обласних державних телерадіокомпаній. На жаль, бюджет не дозволив завершити нам цей процес. Хоча оновлення техніки в сфері телебачення має проводитися щонайменше раз на чотири роки. Але від часів незалежності от ми вперше почали технічно переоснащати. Переважну більшість технічно переоснастили.
Анатолій Мураховський: Оновлення техніки в сфері телебачення має проводитися щонайменше раз на чотири роки. Але з часів незалежності от ми вперше почали технічно переоснащати. Переважну більшість технічно переоснастили.

Подивімося, який технічний стан сьогодні Національної телекомпанії України. З комуністичних часів не збудований апаратно-студійний комплекс. Приміщення і техніка Національної телерадіокомпанії також потребує серйозної технічної модернізації.

Скажімо, зміна вивіски і передача в сферу, скажімо, якось громадської коаліції цієї системи призведе до чого? Потрібно бюджетом підтягнути рівень технічний і програмовий ліцензаційного закріплення цих компаній, і потім щось передавати.

- Але, з іншого боку, чи не розбазарюються оті навіть незначні кошти державного телебачення і державного радіомовлення на щось не зовсім зрозуміле?

Тому що, з одного боку, на Національному телебаченні дуже великий штат, колектив дуже великий, але не секрет, це журналісти всі знають, журналісти телебачення Першого каналу можуть приходити на роботу раз тиждень або двічі на місяць в день авансу і зарплати. Можливо, зараз у зв’язку з тим, що є картки, і не приходять.

Натомість більшість програм робиться на замовлення приватними продакшн-студіями, яким державний бюджет сплачує кошти. А приміщення апаратно-студійного комплексу навіть ті, які добудовані, орендують приватні студії.


- Я Вам також дам відповідь на Ваше просте запитання, але відповідь тут простою бути не може.

Ну, з запевненням можу сказати, що кошти не розбазарюються.

Я з Вами погоджуюся, що штати Національної телекомпанії, радіокомпанії більші, ніж є в цьому потреба. Але ж люди ще працюють у сфері чинного законодавства в галузі захисту праці. Є закони, які забезпечують соціальні гарантії працюючих людей. Не можна в системі держави просто огульно звільняти людей, не даючи їм якусь соціальну страховку. І це в принципі є каменем спотикання.

Я скажу більше. Скажімо, якщо є закон про те, що люди забезпечуються пенсійними коштами, знаєте, що чоловік 60 років, жінка 55 років, але у сфері журналістики воно не поширюється. Тобто, кожен має право на працю. І звільнити людину, навіть якщо вік дозволяє це зробити, не так то й просто.

Тут дуже великий, знаєте, клубок усіх проблем законодавчих, які потрібно при створенні системи суспільного телерадіомовлення передбачити для того, щоб зав’язати всі ці кінці в одне, і ми могли потягнути цього паровозика…

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Дивитись коментарі (1)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG