Двадцять років тому весь уклад життя в повоєнній Європі зазнав колапсу. Ті з нас, сказав Ільвес, кому сьогодні сорок і більше років, виросли в іншому світі – двополюсному, дуже ідеологізованому й мілітаризованому. Безпека, в кінцевому результаті, спиралася на теоретичну концепцію, яка мала адекватну назву: взаємно гарантоване знищення. Концепція допускала, що ми не розпочнемо війну, бо вона означала б смерть усіх.
Згодом, у короткий проміжок часу з осені 1989-го до зими 1991 року все змінилося. Споруда радянського тоталітаризму та його східноєвропейських буферних сателітів розвалилася, немов картковий будиночок.
Свобода слова – під загрозою
...Це була фундаментальна, за словами естонського президента, перебудова європейського та світового порядку, не менш важлива, ніж зміни після 1918 року...
Пан Ільвес сказав, що він надзвичайно гордий з того, що його країну – Естонію – Freedom House відніс до країн із найбільшою свободою слова у всьому Європейському Союзі.
Та попри всі ці добрі новини, свобода слова і свобода преси як основа інформованої громадськості й демократії перебуває під загрозою, сказав президент. Ми вірили, що як тільки комунізм розвалиться, усі добрі речі – демократія, правова держава, свобода слова – постануть автоматично і природно.
Але ви всі добре знаєте, оскільки працюєте у фірмі, яка називається Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, що свобода слова не є нормою для великої частини цього світу.
Президент навів такий приклад: із 28 країн колишньої Східної Європи і колишнього СРСР, лише у восьми країнах, за даними Freеdom House, існує повна свобода слова, у десятьох країнах – частково вільна, а в десятьох – невільна.
Картина ще похмуріша, якщо глянути на цю свободу через призму населення. З’ясувалося, що ця свобода існує лише в малих країнах. А це означає, що лише 18 відсотків людей у країнах, що раніше були частиною Східної Європи чи Радянського Союзу, мають сьогодні вільну пресу. Решта 82 відсотки її не мають. Цю ситуацію президент назвав гнітючою.
Капіталізм також може бути авторитарним
Значно менше країн, ніж ми наївно вірили два десятки років тому, зробили демократичний вибір і дозволили свободу слова, вважає президент. Нам здавалося, що лише комунізм затискував свободу слова. Ми думали, що свобода слова і вільний ринок крокуватимуть поруч...
Однак світ виявився набагато складнішим. Ми не усвідомлювали, хоча мали усвідомлювати, бо мали приклад авторитарних режимів у Європі в 1930-х роках, що капіталізм також може бути авторитарним.
І справді, ми не могли уявити собі, що авторитарний капіталізм під такими сумнівними етикетками як «керована демократія» або «суверенна демократія» може ефективно змагатися як альтернативна модель і що в багатьох місцях світу ця модель виглядатиме краще, ніж тяганина з вільними і справедливими виборами та вільною пресою. Тиранія не потребує ідеології для свого виправдання – достатньо звичайного бандитизму для оборони влади.
Парадоксально, але ми можемо сказати, що визволені з ідеологічних кайданів марксизму-ленінізму владні еліти, які прийняли модель авторитарного капіталізму, були в змозі зберегти владу навіть ще ефективніше з допомогою жорстокості.
Про серйозну і розважальну журналістику
Торкаючись безпосередньо проблем преси, президент Естонії сказав про нову загрозу для свободи преси. Ця загроза має різне походження у вільних і авторитарних суспільствах, але однакову форму – витискування й підміну якісної журналістики, аналізу та справжньої дискусії звичайними розважальними матеріалами. Пан Ільвес називає це panem et circenses. У Римі в другому сторіччі до н.е. термін panem et circenses («хліба і видовищ») вживали для того, щоб описати, як народ привчили погоджуватися зі своїм становищем.
Сьогодні в автократичних, невільних суспільствах ми бачимо, як багато грошей витрачають на державне телебачення, щоб досягти цієї ж мети.
Зроблені на високому професійному рівні гламурні спектаклі на державному телебаченні крутять цілодобово, упродовж всього тижня.
Що ж стосується журналістики, то існують випуски новин, але вони небезсторонні, і їх можна скоріше назвати підлабузницькою інфо-рекламою уряду, що нагадує розважальні програми, які крутять на тих самих каналах.
Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода і кожна подібна організація, приміром Бі-Бі-Сі, програє, коли захоче обігнати добре фінансовані «хлібо-видовищні» ЗМІ авторитарної влади. Тому завдання Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода – робити добру журналістики, а не пропонувати розваги.
Проблемою у вільних суспільствах стає те, що наша вільна преса і мовлення так само перебувають під загрозою, яка йде від розважальної індустрії.
Інтернет як ще один виклик серйозній журналістиці
Нинішній економічний спад і важка економічна ситуація преси є серйозним викликом перед нинішньою журналістикою, вважає пан Ільвес.
Якщо газети в Європі й США банкрутують і занепадає модель журналістики, що спирається на друковане слово, журналісти починають шукати порятунку у віртуальному світі інтернету. Що стосується цієї заміни, то тепер бізнесова модель спирається не на кількість примірників, проданих у кіосках, і не на кількість передплатників, а на кількість переглядів окремих статей в інтернеті.
Коли друковані ЗМІ переходять в інтернет, елітарний читач перестає бути для них критерієм. Чим гостріший заголовок, чим напористіший вступ, тим більше переглядів в інтернеті. Чим більше переглядів, тим більший дохід від реклами. За такої моделі серйозна журналістика і серйозні журналісти перебувають під щораз більшим тиском, бо зникає серйозний аналіз і репортерські розслідування. Їхні редактори також перебувають під тиском, щоб не замовляти такого роду матеріали.
Причини повернення журналістики до принципу «хліба і видовищ» у вільних і невільних суспільствах – доволі різні.
Однак результат завжди однаковий. Усе це робить серйозну журналістику дедалі важчим заняттям, часто неприбутковим у вільних суспільствах і утискуваним – у невільних. Однак без серйозної журналістики, без вільного слова у друкованому вигляді, у вигляді мовлення чи в мережі жодне суспільство не залишиться довго вільним і справедливим.
«Саме тому я прийшов працювати на Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода чверть століття тому», – сказав Президент Естонії Тоомас Хендрік Ільвес на відкритті нового приміщення празької штаб-квартири нашої радіостанції.
(Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Згодом, у короткий проміжок часу з осені 1989-го до зими 1991 року все змінилося. Споруда радянського тоталітаризму та його східноєвропейських буферних сателітів розвалилася, немов картковий будиночок.
Свобода слова – під загрозою
...Це була фундаментальна, за словами естонського президента, перебудова європейського та світового порядку, не менш важлива, ніж зміни після 1918 року...
Пан Ільвес сказав, що він надзвичайно гордий з того, що його країну – Естонію – Freedom House відніс до країн із найбільшою свободою слова у всьому Європейському Союзі.
Та попри всі ці добрі новини, свобода слова і свобода преси як основа інформованої громадськості й демократії перебуває під загрозою, сказав президент. Ми вірили, що як тільки комунізм розвалиться, усі добрі речі – демократія, правова держава, свобода слова – постануть автоматично і природно.
Але ви всі добре знаєте, оскільки працюєте у фірмі, яка називається Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, що свобода слова не є нормою для великої частини цього світу.
Президент навів такий приклад: із 28 країн колишньої Східної Європи і колишнього СРСР, лише у восьми країнах, за даними Freеdom House, існує повна свобода слова, у десятьох країнах – частково вільна, а в десятьох – невільна.
Картина ще похмуріша, якщо глянути на цю свободу через призму населення. З’ясувалося, що ця свобода існує лише в малих країнах. А це означає, що лише 18 відсотків людей у країнах, що раніше були частиною Східної Європи чи Радянського Союзу, мають сьогодні вільну пресу. Решта 82 відсотки її не мають. Цю ситуацію президент назвав гнітючою.
Капіталізм також може бути авторитарним
Значно менше країн, ніж ми наївно вірили два десятки років тому, зробили демократичний вибір і дозволили свободу слова, вважає президент. Нам здавалося, що лише комунізм затискував свободу слова. Ми думали, що свобода слова і вільний ринок крокуватимуть поруч...
Однак світ виявився набагато складнішим. Ми не усвідомлювали, хоча мали усвідомлювати, бо мали приклад авторитарних режимів у Європі в 1930-х роках, що капіталізм також може бути авторитарним.
І справді, ми не могли уявити собі, що авторитарний капіталізм під такими сумнівними етикетками як «керована демократія» або «суверенна демократія» може ефективно змагатися як альтернативна модель і що в багатьох місцях світу ця модель виглядатиме краще, ніж тяганина з вільними і справедливими виборами та вільною пресою. Тиранія не потребує ідеології для свого виправдання – достатньо звичайного бандитизму для оборони влади.
Парадоксально, але ми можемо сказати, що визволені з ідеологічних кайданів марксизму-ленінізму владні еліти, які прийняли модель авторитарного капіталізму, були в змозі зберегти владу навіть ще ефективніше з допомогою жорстокості.
Про серйозну і розважальну журналістику
Торкаючись безпосередньо проблем преси, президент Естонії сказав про нову загрозу для свободи преси. Ця загроза має різне походження у вільних і авторитарних суспільствах, але однакову форму – витискування й підміну якісної журналістики, аналізу та справжньої дискусії звичайними розважальними матеріалами. Пан Ільвес називає це panem et circenses. У Римі в другому сторіччі до н.е. термін panem et circenses («хліба і видовищ») вживали для того, щоб описати, як народ привчили погоджуватися зі своїм становищем.
Сьогодні в автократичних, невільних суспільствах ми бачимо, як багато грошей витрачають на державне телебачення, щоб досягти цієї ж мети.
Зроблені на високому професійному рівні гламурні спектаклі на державному телебаченні крутять цілодобово, упродовж всього тижня.
Що ж стосується журналістики, то існують випуски новин, але вони небезсторонні, і їх можна скоріше назвати підлабузницькою інфо-рекламою уряду, що нагадує розважальні програми, які крутять на тих самих каналах.
Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода і кожна подібна організація, приміром Бі-Бі-Сі, програє, коли захоче обігнати добре фінансовані «хлібо-видовищні» ЗМІ авторитарної влади. Тому завдання Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода – робити добру журналістики, а не пропонувати розваги.
Проблемою у вільних суспільствах стає те, що наша вільна преса і мовлення так само перебувають під загрозою, яка йде від розважальної індустрії.
Інтернет як ще один виклик серйозній журналістиці
Нинішній економічний спад і важка економічна ситуація преси є серйозним викликом перед нинішньою журналістикою, вважає пан Ільвес.
Якщо газети в Європі й США банкрутують і занепадає модель журналістики, що спирається на друковане слово, журналісти починають шукати порятунку у віртуальному світі інтернету. Що стосується цієї заміни, то тепер бізнесова модель спирається не на кількість примірників, проданих у кіосках, і не на кількість передплатників, а на кількість переглядів окремих статей в інтернеті.
Коли друковані ЗМІ переходять в інтернет, елітарний читач перестає бути для них критерієм. Чим гостріший заголовок, чим напористіший вступ, тим більше переглядів в інтернеті. Чим більше переглядів, тим більший дохід від реклами. За такої моделі серйозна журналістика і серйозні журналісти перебувають під щораз більшим тиском, бо зникає серйозний аналіз і репортерські розслідування. Їхні редактори також перебувають під тиском, щоб не замовляти такого роду матеріали.
Причини повернення журналістики до принципу «хліба і видовищ» у вільних і невільних суспільствах – доволі різні.
Однак результат завжди однаковий. Усе це робить серйозну журналістику дедалі важчим заняттям, часто неприбутковим у вільних суспільствах і утискуваним – у невільних. Однак без серйозної журналістики, без вільного слова у друкованому вигляді, у вигляді мовлення чи в мережі жодне суспільство не залишиться довго вільним і справедливим.
«Саме тому я прийшов працювати на Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода чверть століття тому», – сказав Президент Естонії Тоомас Хендрік Ільвес на відкритті нового приміщення празької штаб-квартири нашої радіостанції.
(Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.