Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 14:37

Лондон – У тому пасьянсі можливих кандидатів на посаду Президента України, який вимальовується у передвиборних змаганнях дедалі менше усього місця залишається прогнозам.

Якось так складається, що на горизонті не виникає жодна несподіванка, жодний сюрприз. Якщо навіть і передбачається якась виборча інтрига, то її в деталях можна описати вже зараз.

Словом, поле розіграшу достатньо відоме. Гравці, основні і навіть другорядні, уже також відомі поіменно. І не лише для політологів та аналітиків не є великою проблемою описати, що буде з Україною, коли на фініші переможе той чи та, чи ще раз той кандидат. Пересічні громадяни також можуть із достатнім ступенем точності розповісти, що буде.

Глухий кут – коштовна річ

Найбільша проблема полягає в тому, що всі кандидати мають одну спільну рису. Вони тією чи іншою мірою не є незалежними громадянами своєї країни. Усі вони так чи інакше комусь щось винні.

А головне – вони залежні від своїх бізнесових прихильників. Тих прихильників, із якими потім доведеться розплачуватись. При чому тут копійками не розрахуватися. Тут знову під пильне око найближчих соратників майбутнього президента потрапить головна частка усієї державної скарбниці.

Малоймовірно, що серед відомих кандидатів приховується той, хто зламає цю залежність. Можна навести приклад одного президента, який це зробив. Щоправда, цей приклад може викликати багато обурень, тому що він в українській новітній історії зіграв не найліпшу роль. І йдеться про особу іншої держави. Це – Володимир Путін.

«Є така партія..»

Звісно, Путін далеко не ангел. Хоча для багатьох громадян Росії він, як кажуть, свій в дошку. Але одну річ він зробив майстерно. Він переміг і схилив перед владою бюрократів усю бізнесову армаду Росії.

До його приходу в Кремль ніхто не міг уявити, що оту зграю хижаків вдасться не лише відігнати від влади, а й буквально перевести у стан слухняних цуценят, які повністю обслуговують центральний апарат держави. Ну, звісно, і самого Путіна.

І, треба визнати, не було вжито жодних «терористичних заходів». Обмежилися тим, що перекрили кисень трьом найактивнішим бізнесменам, які використовували владу й тиснули на неї.

Це – Березовський, Гусинський і Ходорковський. Останній потрапив до в’язниці тільки тому, що не скористався шансом і не втік закордон, як перші два.

Десятки тисяч російських бізнесменів правильно зрозуміли сигнал згори і сіли не в тюрму, а на дно. І сидять там уже майже 10 років.

Чи є така людина в Україні?

Справа в тому, що Путін також залежний від бізнесу. Він також не може ігнорувати важливі економічні складові держави. Однак державні рішення в Росії ухвалюють тепер не бізнесові, а бюрократичні кола.

З точки зору чистого гуманізму, Путін як приклад багато в чому шкутильгає. Україна ледве чи зможе скопіювати собі такий специфічний формат президента.

Але зайнятися своєю державою українському президентові колись все одно доведеться. Поки що українські президенти своїм основним завданням мали тримати кругову оборону своєї посади.

Чи є серед українських кандидатів той, який бодай почне реально віддаляти бізнес від ухвалення державних рішень.

Можна це питання поставити ширше – чи є серед 47 мільйонів українців одна незалежна особистість, яка буде по суті більше державником, а менше підприємцем? Можливо, ця особистість поки що невідома і час для неї ще не настав?

(Лондон – Прага – Київ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG