Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 18:42

Київ – Юлія Тимошенко та Віктор Янукович застигли перед Рубіконом фактичного конституційного перевороту, перейти який для них нелегко. І не тому, що не знають як, – вони декілька років готувалися до цього моменту. За свідченнями поінформованих джерел, на сьогодні вже є погоджені між сторонами документи – проект змін до Конституції України і проект «великого договору» – угоди про утворення парламентської «коаліції соборності та відродження».

Все напоготові, але схоже, їм все одно страшно і важко наважитися. Адже і Юлія Тимошенко, і Віктор Янукович добре розуміють, що вороття назад не буде. І їхній довгий шлях у владі може обірватися.

Нове осмислення влади

На думку експертів, до конституційного перевороту в Україні Тимошенко та Януковича підштовхує нове осмислення влади, яке вони зараз осягають на межі її втрати.

Схоже, що на початку своїх політичних кар’єр Юлія Тимошенко і Віктор Янукович сприймали владу передусім як дуже ефективний засіб примноження своїх статків. Влада заради грошей. Тимошенко так розуміла владу, бо сама була олігархом, а Янукович усвідомив це завдяки своїй наближеності до донецької олігархії.

Однак яскрава участь Юлії Тимошенко в подіях «України без Кучми», так само, як і вхід Віктора Януковича в прем’єрське крісло, відкрили для цих політиків нове сакральне розуміння влади. Влада заради слави. Обом сподобалося купатися в народній любові, обом подобалося бачити свої обличчя на екранах телевізорів. Обидва політики почали працювати заради завоювання народних симпатій, витрачаючи на це великі кошти.

Президентські вибори 2004 року стали важким випробовуванням для Януковича, який програв. Він хотів бути на місці Ющенка, щоб його прославляли. Він прагнув того, щоб мільйони людей на майданах України скандували його прізвище.

Однак схоже, що Юлія Тимошенко, попри перемогу своєї команди, теж залишилася не зовсім задоволеною. Адже славу перемоги більшою мірою довелося розділити з Віктором Ющенком і 2004 рік був його тріумфом, а не її.

Напрошується висновок, чому і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко з неприязню – інколи явною, інколи підсвідомою – весь час ставилися до Віктора Ющенка. Схоже, вони йому просто заздрили, його славі і народній любові зразка 2004 року. І водночас вірили, що їхнє свято ще попереду. Тож обоє політиків у системі, де проводяться регулярні вибори, стали залежними від слави й електоральної популярності.

І ось тепер, коли Віктор Ющенко, схоже, змушений готуватися до завершення своєї президентської кар’єри, ані Юлія Тимошенко, ані Віктор Янукович не спромоглися завоювати абсолютних електоральних симпатій і народної любові. Місцями навіть навпаки – суспільна зневіра шириться, що збільшує шанси політиків-новачків завоювати серця громадян.

Відтак на межі політичної катастрофи і повної втрати своїх позицій Тимошенко та Янукович приходять до нового розуміння влади. Тепер вона їм потрібна не заради грошей чи мінливої народної любові. Влада потрібна заради самої влади. Ця залежність сповнює розум політичних лідерів страхом і підштовхує до вкрай непопулярних кроків. Популярність у народі тепер не важлива, адже влада є самоціллю.

Назустріч олігархічному корпоративізму

Намагання грубо перекроїти Конституцію, перенести вибори президента в парламент і позбавити народ одного з виявів демократії здійснювалися в Україні ще в 2003 році. Однак тоді всі намагання зірвалися через активний спротив громадянського суспільства.

Тепер же Янукович і Тимошенко вичікують, заздалегідь запустивши в політикумі й суспільстві процес обговорення можливого конституційного перевороту. Зроблено це не для того, щоб відстежувати реакцію соціуму, а лише до того, щоб випустити пару, не шокувати суспільство, щоб усі встигли до нового порядку речей ще до того, як він настане.

Водночас, лідерами БЮТ і Партії регіонів приймаються останні рішення щодо варіанту дій – чи оголошувати про створення широкої коаліції? Чи без зайвого пафосу в умовах фактичної співпраці відразу перейти до зміни Основного Закону?

За будь-якого варіанту новий порядок речей називатиметься «українським олігархічним корпоративізмом».

Його ознаки з’явилися ще в 2004 році зі змінами до Конституції, згідно з якими фактична влада в парламенті перейшла до лідерів фракцій та погоджувальної ради. Водночас, пропорційна система ще глибше пов’язала парламентські партії з олігархічними групами, які, фактично, стояли за спиною в лідерів фракцій і наповнювали партійні списки своїми ставлениками. Відтак, із конституційною реформою вплив олігархії на парламент значно посилився.

Новий конституційний переворот у виконанні Юлії Тимошенко та Віктора Януковича означатиме остаточне закріплення системи олігархічного корпоративізму. Обоє політичних лідерів йдуть на це, щоб зберегти владу заради влади. Однак їхнє олігархічне оточення, яке підтримує мегакоаліцію, намагається зберегти владу заради грошей.

У підсумку, влада в Україні перейде двом політико-бізнесовим утворенням, одне з яких лише умовно називатиметься «Блок Юлії Тимошенко», інше – «Партія регіонів».

Шанс на порятунок ще є

Попри всю серйозність ситуації та вдавану невідворотність конституційного перевороту, залишаються певні шанси, що тріумф олігархічного корпоративізму не стане реальністю.

Щонайперше, на що варто покладати сподівання, так це те, що ані Юлія Тимошенко, ані Віктор Янукович не здатні успішно реалізовувати багатоходові політичні комбінації. Майстрами складної гри були Леонід Кучма й Олександр Мороз. Однак сучасні політики можуть претендувати хіба що на роль безталанних учнів.

Спроба складної гри була здійснена у вересні минулого року, коли БЮТ раптом почав голосувати разом із Партією регіонів. І що? Навіть не зовсім вдале втручання Президента розвалило всю заколотницьку комбінацію.

Сумнівно, що в своїх планах конституційного перевороту БЮТ і Партія регіонів передбачили варіанти протидії з боку Президента, парламентських політиків або суспільства. Тому не виключено, що при найменшій самодіяльності Володимира Литвина, Віктора Ющенка або Конституційного Суду весь план конституційного перевороту сам по собі розвалиться, а його суб’єкти виявляться розгубленими і паралізованими. Насправді, подібне з БЮТ і Партією регіонів вже неодноразово траплялося, однак ніколи ще ставки (повна втрата електоральних симпатій) не були аж занадто високими.

Друге, що може зірвати злагоджену реалізацію конституційного перевороту – це недовіра БЮТ і Партії регіонів одне до одного. Хоча є підстави вважати, що Юлія Тимошенко та Віктор Янукович наразі цю недовіру подолали, адже вони разом опинилися перед спільною загрозою – прямим президентськими виборами. Однак якщо до розпалювання цієї недовіри вдало підключиться Президент, а також внутріфракційна опозиція в БЮТ та Партії регіонів, цілком можливо, що плани на мегакоаліцію розтануть.

Третє, що може стати на заваді Юлії Тимошенко та Віктору Януковичу, це неоднорідність українського політичного середовища та їхніх політичних сил. Адже і в партіях, і у фракціях ще залишилося багато старої гвардії, для якої влада сприймається в розумінні служіння, або влада заради слави. Ці люди категорично виступатимуть проти дій лідерів, які перекреслять важко здобуті електоральні симпатії. До того ж, роль статистів у системі олігархічного корпоративізму для цих людей є принизливою. Відтак, спроби конституційного перевороту можуть супроводжуватися як виходом окремих людей з фракцій БЮТ та Партії регіонів, так і розколом всередині самих цих партій. Деякі західні організації БЮТ вже заявили про можливий вихід із команди Тимошенко, якщо вона піде на співпрацю з Віктором Януковичем.

Четверте, на що необхідно зважити – це народна опозиція запланованому конституційному перевороту. Грубі дії БЮТ та Партії регіонів можуть стати тим детонатором, який збудить суспільство й відправить чинну політичну еліту на смітник історії. Це цілком реально, адже в умовах загальної кризової нестабільності української соціальної системи, революційні процеси можуть розвинутись спонтанно та нелінійно.

І наостанок пару слів про те, що особливо тішить. Незалежно від того, чи відбудеться конституційний переворот, чи ні, в українському суспільстві шириться розуміння того, що і Юлія Тимошенко, і Віктор Янукович, і багато інших чинних політиків – це мастодонти епохи кучмізму.

Відтак, жодні плани чинних політиків, жодні їхні „«великі договори» про утримання при владі до 2024 року надовго не стануть на заваді майбутньому розвитку української держави.

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG