Доступність посилання

22 Листопад 2017, Київ 12:14

Дії «Солідарності» ділять польське суспільство і через 20 років


Ян Максим’юк

Ян Максим’юк Прага – 4 червня 1989 року поляки проголосували на напівдемократичних виборах – і віддали впевнену перемогу кандидатам від тодішньої опозиції, від профспілки «Солідарність». Доти владним комуністам не лишалося нічого, як визнати поразку. «Солідарність» сформувала уряд. Ті пам’ятні вибори 20 років тому стали поворотним пунктом не тільки для Польщі, а й для всього комуністичного блоку у Східній Європі. Після приходу «Солідарності» до влади в Польщі й інші радянські сателіти в Східній Європі ще до кінця 1989 року звільнилися від комуністичного ярма. Але й нині, через 20 років, і політичні еліти Польщі, і прості поляки й далі поділені гірким розколом в їхніх оцінках того, що насправді відбулося в цій країні тоді й по тому.

Вибори в Польщі 1989 року стали результатом домовленостей між комуністами й «Солідарністю», яких досягли раніше того ж року в перебігу переговорів «за круглим столом». Комуністи на чолі з генералом Войцехом Ярузельським, оточені економічними труднощами, страйками на заклики «Солідарності» й дедалі глибшим народним невдоволенням їхньою владою, вирішили було допустити до уряду провідних діячів профспілкового руху, не змінюючи принципово саму політичну систему.

Але делегати «Солідарності» на цих переговорах під проводом робітника-суднобудівника Леха Валенси домоглася набагато більшого. Комуністи мусили погодитися не лише легалізувати «Солідарність», яка від часу оголошення воєнного стану 1981 року була заборонена, але й запровадити двопалатний парламент і посаду президента. А ще комуністи дозволили безпрецедентні для радянського блоку вибори: хоча комуністи та їхні союзники з менших дозволених за соціалізму партій гарантували собі 65 відсотків місць у нижній палаті, Сеймі, але 35 відсотків мандатів Сейму і всі місця в верхній палаті, Сенаті, виставлялися на вільні вибори.

Шок, компроміс і роздвоєність

Результати виборів 1989 року стали шоком і для комуністів, і для «Солідарності»: кандидати, яких підтримував профспілковий рух, отримали всі 161 мандат у Сеймі, на які й відбувалися вільні вибори, і 99 зі 100 мандатів у Сенаті.

Таким чином, польські комуністи з Польської об’єднаної робітничої партії разом із союзниками могли теоретично залишатися при владі, бо мали свою гарантовану 65-відсоткову більшість у Сеймі. Але діяльність можливого комуністичного уряду міг заблокувати цілком контрольований «Солідарністю» Сенат.

Щоб подолати цю суперечність, «Солідарність» погодилася на обрання на президента комуніста-генерала, але за це отримала всю відповідальність за уряд. Відтак на спільному голосуванні Сейму й Сенату за підтримки голосів прихильників «Солідарності» Войцеха Ярузельського обрали на президента, а прем’єр-міністром став Тадеуш Мазовецький – перший за тривалий час некомуніст на цій посаді.

Таким чином «Солідарність», яка створювалася як профспілка, щоб захищати робітників від уряду, сама «стала урядом». Це безпрецедентне роздвоєння стало головним джерелом наступних політичних суперечок між її керівництвом і наступного дедалі глибшого невдоволення післякомуністичною дійсністю серед простих робітників у той час, як труднощі економічних перетворень почали охоплювати бідністю дедалі ширші верстви суспільства.

Чи потрібна була чистка?

Головний розкол у ставленні до тих часів між сучасними польськими політичними елітами полягає в питанні про ставлення уряду під проводом «Солідарності» до комуністів.

Такі ветерани цього профспілкового руху, як нинішній президент Лех Качинський і його брат-близнюк, лідер найбільшої опозиційної партії Ярослав Качинський, стверджують: «Солідарність» глибоко помилилася, що, коли 1989 року взяла владу, не влаштувала чистки політичного й економічного життя від комуністів.

Ці ветерани твердять, і не без підстав, що колишні комуністичні посадовці виграли внаслідок післякомуністичних перетворень у Польщі чи не найбільше: вони не лише уникли переслідування за свої дії старих часів, але й змогли пізніше повернутися до влади, переоформившись уже як соціал-демократи.

Ба й більше: зберігши старі політичні зв’язки, статки й вплив із комуністичних часів, ці діячі першими нажилися й на приватизаційних процесах, що почалися в 1990-ті.

Іншими словами, виходить, що після занепаду комунізму о колишні комуністи легко стали капіталістами, а чимало рядових членів «Солідарності» були скинені в нетрі нужденності.

І негативи, але й позитиви

Ці аргументи постійно підтверджуються соціологічними дослідженнями в Польщі впродовж останніх 10 років. Останнє з таких досліджень про результати польських перетворень у 1989–2009 роках, яке провела в лютому поважана компанія CBOS, свідчить: серед змін на гірше порівняно з часами комунізму поляки згадують високе безробіття, погану охорону здоров’я, вищі витрати на життя, нижчу платню, поширену бідність, корупцію, суспільну й економічну нерівність.

Бачать поляки й позитиви від цих змін. Це ширший вибір їжі в крамницях, загалом вищий рівень життя, відкриті кордони і свободу пересування, реституцію приватної власності, свободу висловлювання й інтеграцію в Європу через членство в ЄС і НАТО.

І захисники того курсу, на який Польща стала в 1989-му, серед них і колишній президент Лех Валенса й нинішній прем’єр-міністр Дональд Туск, кажуть: тодішні домовленості з комуністами, які по суті відвернули політичну помсту комуністам із боку «Солідарності», проклали шлях до мирного переходу від тоталітаризму до демократії в Польщі і стала зразком, який перейняли інші тодішні комуністичні країни.

(Прага – Київ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG