Доступність посилання

11 Грудень 2017, Київ 10:35

Останнє розлучення. Кінець російсько-білоруської «вічної дружби»


Матвій Ганапольський
Хочу почати з українського анекдоту:

Потруїли два куми у полі довгоносиків. Сидять, відпочивають. Раптом один кум питає другого:
– А як ви думаєте, куме, чи повиздихають ці довгоносики, чи ні?
На що другий відповідає:
– Не знаю, чи повиздихають, але того здоров’я, що в них було, вже не буде.


Білорусь – остання країна, що була сателітом Росії у класичному розумінні слова: здебільшого аграрна економіка, на 99 відсотків орієнтована на російський ринок, фатальна залежність від російських енергоносіїв, лагідний народ, близький за менталітетом до російського, легенди щодо майбутнього утворення спільної держави.


Союзна держава Росії і Білорусі, котра нескінченно утворюється з 1997 року, має свого держсекретаря Павла Бородіна, який в ефірах пояснював, що, наприклад, бюджет Союзу на 2008 рік, що складав 6 мільярдів (!) російських рублів – це тільки початок. Усе це дратувало не лише населення Росії, що не розуміло, куди кидають такі шалені гроші, але й російське керівництво, що не знало що робити з цією політичною химерою, народженою в часи Єльцина.

Брехлива дружба

Із першої миті цей союз стояв на брехні. Пан Лукашенко мріяв увійти до російської політики, адже був план, що президенти нової спільної держави будуть обиратись почергово. А Росія мріяла захопити білоруські газові мережі. Щодо брехні, то вона була не в тому, що обидва народи не хотіли об’єднатися. Вони бажали, але між ними стояли Путін та Лукашенко, які хотіли усе отримати, але нічого не віддати. Цей процес у газетах називався «вічною дружбою».

«Вічна дружба» почала розпадатися, коли пан Лукашенко остаточно зрозумів, що до Росії його не пускають, а Захід вважає його останнім диктатором Європи. «Останній диктатор» швидко зробив необхідні висновки, майже перестав нищити свою опозицію, раптом заговорив про ліберальні цінності. Одночасно розпочалися різкі заяви, щодо «...Росії, котра нав’язує Білорусі що, де і як їй робити».

Росія, котра звикла до слухняних територій, що продають лояльність за дешеві енергоносії, була шокована поведінкою Лукашенка. Його численні приїзди, обійми з Путіним, дружні заяви, що «саме цей візит – це новий поштовх...», закінчувались однаково: як тільки пан Лукашенко повертався до Мінська, на другий день усі бачили «Великого Лідера», що дбає про незалежність і суверенітет та повідомляє своїм громадянам про «імперські амбіції Росії».

Це колись мало скінчитися, мав лише з’явитися привід. Він з’явився.

Хочете кредит? Визнайте Абхазію та Південну Осетію!

Лукашенко хотів отримати російський кредит у 500 мільйонів доларів. Росія усіляко тягнула, заявляючи, що Білорусь має «оздоровити свою економіку». Цікаво, що це вимагала саме Росія, стан економіки якої усім добре відомий.

Лукашенко відповів так, що мало не здалося. Його телевізійний виступ, де він звинувачує Кремль у тому, що він викручує йому руки, вимагаючи за кредит визнання Абхазії та Південної Осетії, мабуть, увійде в історію. Він оприлюднив те, що й так знали всі: Москва намагається купити визнання захоплених територій у країн, котрі економічно від неї залежать.

Знали це усі, але нанести ляпаса, оприлюднивши це, зміг саме Лукашенко.

Ну, а те що було далі, добре відомо: це звичний грузинській сценарій, коли на сцені з’являється головна зброя Росії – санітарний лікар Оніщенко, який заявляє, що уся, наголошую, уся білоруська молочна продукція, що імпортується до Росії, є з цього дня непридатною до споживання. А якщо нагадати, що Білорусь імпортує до Росіє 98 відсотків своєї продукції, то стає зрозумілим: почався останній акт драми «поставити Лукашенка на коліна». А на випадок, якщо Лукашенко не зрозуміє, чому почалося ембарго, російські державні агенції цитують невідоме джерело у Кремлі, що заявляє, що «мабуть, білоруському президентові набридло керувати своєю країною».

А для того, щоб ще трохи познущатися над «братньою країною», коли звідти приїздить до Москви урядова комісія, щоб розібратися з питанням «недостатньої якості» продукції, переговори з нею скасовуються і пан Оніщенко з чарівною посмішкою заявляє, що це тому, що «члени комісії недостатньо компетентні».

Найдорожчою буває розплата за міфи

Звичайно, Олександр Лукашенко має право робити які завгодно заяви, а Кремль вдаватись до будь-яких санкцій. Два бізнес-угруповання мають право з’ясовувати свої бізнес інтереси як завгодно.

Але добре відомо, що під час торговельних війн, як і під час війн справжніх, страждає населення. Так сталося і цього разу – з магазинів зникли білоруські продукти, котрі були дешевші, ніж російські, відсотків на двадцять.

Але кого цікавить народ, коли йде війна за його національну гордість!..

Однак, ця «продуктова історія», безумовно, має свій позитивний бік: як здається, казочці про «союзну державу» покладено край.

Лукашенко терміново лаштує на своїх кордонах митні пункти, а російське телебачення поступово будує для росіян нового ворога: виявляться, уся Білорусь просто переповнена американськими гуманітарними організаціями, що, безперечно, є відділами ЦРУ, а в економічних програмах нагадують фразу Путіна, яку той сказав пару місяців тому, що «Росія ніколи не буде продавати енергоносії собі у збиток».

Відомо, що все має свою ціну, але найдорожчим для людей завжди є розплата за міфи. Жарт, який я навів на початку цієї статті символічний: і росіяни, і білоруси, мабуть, більш критично ставитимуться до своїх лідерів, які розповідають їм із телеекранів казки.

У людей можна відібрати майно, але неможливо відібрати гідність, бо це вже будуть не люди.

Кінець казки про «вічне братство» – це не кінець ідеї об’єднання, воно, може, колись ще й буде, але лише у тому випадку, коли за гаслами і патріотичними вигуками не будуть стояти хижаки, що братством називають повну й остаточну конфіскацію сусідньої держави.

Мабуть, об’єднання станеться нескоро.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG