Доступність посилання

24 Листопад 2017, Київ 00:52

Це неправда, що фразу «Найважливішим із мистецтв для нас є кіно» сказав Ленін. У такому вигляді її вимовила зовсім інша людина. Її ім’я – Беніто Муссоліні, саме він перефразував ленінський вислів: «Найважливішими мистецтвами для нас є кіно та цирк».

Це вже потім радянські ідеологи узяли більш сучасний варіант Муссоліні і приписали його Леніну. Тоді здавалося, що цирк вже своє відживав, а кіно лише починало нести на собі ту ідеологічну вагу, що більшовику Леніну та фашисту Муссоліні, кожному у свій час, була необхідна.

Здається, що часи ідеології у кіно давно минули, адже сучасний глядач купує дорогі квитки і ніколи не погодиться витрачати свої «кровні» на ідеологічну лабуду, але дійсність демонструє інше.

Зовсім недавно один із молодих та модних сучасних російських режисерів знімав фантастичну кіноепопею. У фінансуванні зйомок частково брала участь і держава. Так от, одного дня режисер отримує листа від близької людини з кремлівської адміністрації. У листі «друг» просить розглянути можливість надати «світу насильства та диктатури», що має бути зображена у фільмі, чіткі ознаки Сполучених Штатів. Звичайно, вішати у кадрі американський прапор не треба – це було б вже занадто, але у тому і є майстерність митця, щоб ненав’язливо натякнути, що зображений світ не є алегорією Росії, а зовсім іншої країни. У кінці листа «друг» писав, що у разі невиконання прохання, режисер навряд чи зможе розраховувати на держпідтримку у своїх нових роботах. Треба віддати режисеру належне – він ігнорував «прохання» і не принизив себе. Але цей випадок симптоматичний. У світі «російської вертикалі» кіно має бути складовою її підпори.

Кіно на державній службі

Цю функцію підпори виконує і 31-й Московський міжнародний кінофестиваль, який щойно стартував. Здавалося б, як можна «прикрутити» оцю підпору до фестивалю з його сотнями іноземних стрічок та тисячами гостей. Виявляється просто.

Спочатку треба поставити його президентом вірну особу – «головного режисера Росії» Микиту Міхалкова. Після цього на державних каналах треба роз’яснити російському кіносвітові, що саме цей фестиваль держава вважає головним. А щоб панове кінематографісти це краще зрозуміли, церемонію відкриття саме цього фестивалю показують головні державні канали, а стрічку перерізають Головні Персони Країни. І саме цей фестиваль отримує держпідтримку.

Зрозуміло, що таке несправедливе ставлення до інших фестивалів, що з початку 90-х пробивали собі шлях довгі роки за невеличку допомогу спонсорів, не могло не викликати незадоволення кіноспільноти. Здавалося б, регулювати ситуацію має Спілка кінематографістів, але Спілкою керує той самий Микита Міхалков, який скандалами, адмінресурсом та судами знову і знову посідає цю посаду. Незадоволених цим призначенням, як наприклад голову секції кінокритиків Віктора Матізена, виганяють із Союзу кінематографістів, а тих, хто до того ж має якесь службове приміщення, просять його звільнити, як наприклад увесь часопис «Мистецтво кіно» з його головним редактором Даниїлом Дондуреєм.

Наслідок – кіносвіт Росії поколовся взаємною недовірою, чого влада і прагнула.

Здавалося б, який може бути зв’язок між Рамзаном Кадировим, президентом Чечні та Микитою Міхалковим. Найпряміший: Кадиров поставлений контролювати Чечню, а Міхалков кіно. За спокій на його території Рамазан може царювати як хоче, Міхалков у свєму кіноцарстві також не має обмежень. Звичайно, таке «годування з територій», як це звали за старі часи, вимагає деяких церемоніальних ритуалів. Наприклад, кілька разів на рік на адресу Путіна Кадиров промовляє щось вдячно-патетичне. Не відстає і Міхалков – під ювілей Путіна він зняв про нього хвалебний документальний фільм «55», із простою ідеєю: не було б Путіна – померла б Росія. На уїдливі репліки, щодо фальшивої угідливості, Міхалков відповів із чарівною відвертістю, що він дійсно вважає Путіна Рятівником Росії. Спробуй, запереч!..

Не всі готові служити мистецтвом державі

Відкриття Міжнародного фестивалю у такій атмосфері не могло не призвести до відмови знакових фігур вітчизняного кінематографу брати участь у його роботі. Не приїдуть режисери Кіра Муратова, Олексій Герман-молодший, Іван Диховічний, у залі не буде тих, хто голосував проти Міхалкова під час виборів до Спілки. Звичайно, на фоні приїзду на фестиваль Джонні Деппа відсутність власних російських зірок навряд чи буде помічена, але фестиваль колись закінчиться, Депп поїде, а Міхалков залишиться зі своїми трудовими буднями, сповненими судами, виселеннями, патріотизмом та презирливим ставленням до опонентів.

Цинізм «міхалковського фестивалю» вражає: там буде ретроспектива грузинського кіно. Можна запитати, а чому саме грузинського і чому саме зараз, коли з Грузії заборонені авіаперелети, грузинським кіномитцям не видають віз, а Абхазію та Південну Осетію піддано анексії. Але дивуватися цьому парадоксу не слід – це «вертикаль» у дії. Кремль за допомогою фестивалю, як «підпори» демонструє свою політичну схему: ми любимо Грузію, але без Саакашвілі. І ця ретроспектива придумана не для «своїх», а на експорт.

Кіно дійсно лишається для Кремля найважливішим із мистецтв та керується за тими ж методами, що і політика: жорсткою рукою, адміністративним ресурсом, затиканням ротів опонентам і створенням міфів для іноземців. Це стосується і 31-го Московського міжнародного кінофестивалю, який нажаль, зі свята кіно давно перетворився на «свято слухняності».

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG