Доступність посилання

12 Грудень 2017, Київ 07:38
Лондон – Табори основних претендентів у президентських виборчих перегонах – і регіонали, і нашоукраїнці, і тимошенківці – ще навіть фактично не починали набирати темпи розгону.

Як у велосипедних гонках, кожна зі сторін маневрує, підкрадаючись до того моменту, коли уся машинерія кинеться у фінальну атаку.

Натомість табір лівих сил розгортає свій масований мобілізаційний ресурс. Причому інтонація у головних лівих країни – у морозівців, вітренківців і симоненківців – майже однакова.

Вони розписують сучасну Україну як скупчення усіх можливих і неможливих негативів світу. Фатальність і навіть апокаліптичність пронизує усі їхні характеристики поточного українського моменту.

Вперед – до Леніна!

З точки зору лівих, у сьогоднішній Україні нема жодного позитиву, крім, звісно, одного – існування самих лівих в цій країні. Все інше – це суцільний чорний негатив.

Навіть сама ідея незалежності України не є у лівих якоюсь важливою і неперевершеною цінністю. Ще не дійшло до прямих нападів на факт здобуття незалежності, але до цього ліві підбираються задніми шляхами.

Петро Симоненко на нещодавній прес-конференції у «Главред-медія» виявив більшу цінність для України, ніж здобуття незалежності. Він заявив, що справжній розквіт України мав місце завдяки Леніну.

Головний позитив Симоненко вбачає не в часи незалежності. Він, зокрема, заявив: «Були сторінки історії, котрі хтось називає помилками, хтось злочинними фактами нашої історії, але суть полягає в іншому. Ці сторінки нашої історії не змогли затьмарити ті колосальні досягнення, котрі мав радянський народ, прості трудівники, у тому числі і в Україні».

Ось звідки черпає справжнє натхнення один із лідерів українських лівих. Соратник Симоненка по лівому руху Олександр Мороз підпирає цю тезу економічними роздумами.

Привіт від Маркса

Їх пан Мороз озвучив на 3-му Міжнародному соціалістичному форумі у Москві. Він шукає і знаходить коріння українського позитиву ще в доленінський період.

Процитуємо і його: «Нинішня криза змусила багатьох теоретиків і практиків повернутися до Маркса: а що він там казав про причини криз? І дійти висновку: Маркс мав рацію. І не лише виходячи з умов того часу».

Тобто, обожнювання і самої комуністичної доктрини і її практичного доробку – радянського періоду – продовжує бути безсумнівним імперативом головних лівих політичних угруповань України.

Що може їх чекати, сліпо закоханих у минуле? Чи дійсно вони так по-релігійному мислять про те, що є і чого могло не бути? Чи справді вони вважають сьогоднішню Україну суцільною помилкою історії?

Крім уже багатьом відомої фразеології, чи є щось конструктивне, що можуть запропонувати ліві сьогодні і завтра? Наскільки інтелектуально вони нині необхідні суспільству?

А може вже пізно?

Звісно, що без здорового лівого спектру на політичній сцені завжди буде відчуватися дисбаланс, і цю нішу доволі штучно і неорганічно будуть заповнювати інші сили.

Уже зараз між регіоналами і тимошенківцями точаться баталії в парламенті стосовно соціальних проблем. І все це робиться без активної участі лівих сил.

І багатьом зрозумілі рушійні сили цих баталій. Вони так чи інакше пов’язані не з концептуальним підходом, а лежать у площині тактичних передвиборчих змагань і загравань із публікою.

І чи є в українському суспільстві такі ліві, які не будуть тягнути назад в надто суперечливе минуле? А, можливо, в Україні настав такий час, коли вона спроможна обійтися і без лівих?

Чи втрата соціалістів у парламенті позначилась на країні? І чи не станеться таке, що не помітять відсутності у Верховній Раді інших лівих? До самого останнього?

(Лондон – Прага – Київ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG