Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 18:00

Німці й сьогодні вважають українців «недолюдками» (європейська преса)


Прага – У газетах обговорюють відмову деяких лідерів СНД від участі у неформальному саміті 18 липня під егідою російського президента Дмитра Медведєва. Чимало оглядачів також звертають увагу на те, що Росія не бере участі у газовій нараді ЄС в Брюсселі, де у п’ятницю розглядають проблему транзиту російського газу через Україну до Європи. Тим часом, деякі істроики звертають увагу на те, що й до сьогодні в Німеччині та на Заході не знають про біди, що їх зазнали українці й білоруси від тоталітаризму і війни, або ж там байдужі щодо трагедії і страждань цих народів під сталінським і нацистським режимами.

Московське видання «Комерсант» зауважує, що для СНД «настали погані часи». Однією з ознак глибокої кризи Співдружності, за висновками згаданої газети, є те, що більшість держав СНД «все рідше йдуть на політичні поступки Росії і ставлять на перше місце у цій співпраці лише свої власні економічні інтереси». Приводом для таких висновків послужило те, що низка політичних лідерів країн Співдружності, чи не більшість, відмовилися приїхати на традиційну неформальну зустрічі до Москви, тобто, відмовилися від запрошення президента Дмитра Медведєва поспілкуватися під час кінних перегонів на його честь 18 липня. Серед тих, хто відмовився, й український президент, а президента Грузії Кремль просто не запросив. «Нєзавісімая Ґазєта» так і резюмує, що 18 липня «Москві доведеться галопувати майже на самоті». Російський часопис додає, що «Віктор Ющенко віддав перевагу сходженню на гору Говерлу в Карпатах». Особливо сенсаційною вважає «Нєзавісімая Ґазєта» відмову приїхати до Медведєва з боку білоруського президента. Це видання також вважає, що «не відгукнутися на запрошення президента Російської Федерації, тим паче на захід на його честь без поважної причини – означає відкрито визнати серйозні розбіжності в політиці Москви та її партнерів по Співдружності».

Поряд із оцінкою створення у Брюсселі «європейської системи безпеки газопостачання» російська газета «Время Новостей» інформує, посилаючись на власні джерела, що представники «Газпрому» проігнорували нараду ЄС з питань газопостачання, що проходить у п’ятницю. Це видання також стверджує, що « в українців немає практично шансів досягти домовленості про виділення кредиту», хоча Юлія Тимошенко вже нібито відправила до Брюсселя листа, в якому викладає план «реформ... у повній відповідності з березневою декларацією». Агентство «Ройтерс» цитує речника Єврокомісії Марка Ґрея, який підтвердив наявність такого документа з Києва і наміри Брюсселя розглянути ці пропозиції Тимошенко, наскільки вони «відповідають умовам, на яких може надаватися фінансова допомога».

«Москоу Таймз» оприлюднила матеріал професора політології Олександра Мотиля з Ратґерського університету США, який звертає увагу на те, що наступним «за найбільшим злочином нацистської Німеччини Голокостом... є, звичайно, геноцид проти українців та білорусів». Автор наголошує, що, на відміну від доброї поінформованості у світі про Голокост, у світі мало хто знає про винищення українців і білорусів, а сучасні німці чомусь майже нічого про це й не чули. Трагедія цих народів у війні стала для світу байдужою і непотрібною, вважає Олександр Мотиль. Цей професор звертає увагу на оприлюднене щойно в США дослідження на цю тему американського історика з Йельського університету Тимоті Снайдера, який вважає, що найбільше втрат серед європейських народів у часи нацизму і сталінізму понесли, окрім насамперед євреїв, народи України й Білорусі. Це сталося, як пише Снайдер, «упродовж жахливих 30-х і в час найгірших німецьких репресій у 40-ві роки. Якщо Європу, за словами історика Марка Мазауера, тоді можна було порівняти з Африкою, то Україна і Білорусь взагалі були в цей час «чорною дірою», – наголошує Тимоті Снайдер. У статті в «Москоу Таймз» ідеться також про те, що навіть за скромними підрахунками Московського інституту демографії, Україна втратила з 1914-го по 1948 рік загиблими близько 15 мільйонів осіб. Олександр Мотиль також зауважує, що радянський режим несе не меншу, якщо не більшу за Німеччину, вину у смертях і руйнуваннях на теренах України і Білорусі за 40 років більшовизму й сталінізму, починаючи з 1914-го і закінчуючи смертю Сталіна у 1953 році. Автор запитує на сторінках «Москоу Таймз», чому така «сліпота й байдужість» панує серед німців до масових жертв в Україні і Білорусі? І вважає, що серед причин цього, насамперед, майже повне замовчування у німецьких засобах інформації правди про Україну і Білорусь. Мотиль також наголошує, що німці просто «не бачать» цих народів. Професор наводить приклад із роману Нобелівського лауреата Генріха Бьолля «Поїзд не запізнюється» (1949 рік), коли солдат вермахту повертається поїздом на фронт на південь України і під час зупинок у Львові, Станіславі, Нікополі, у селах України згадує про поляків, євреїв, росіян, але ні слова про місцеву більшість – українців, про їхні «господарства, які він і його друзі грабували щодня». Чому ж німці «не бачать» людей, які явно є там? – запитує історик. І відповідає: « до певної міри, тому, що «недолюдки (untermenschen) зосталися недолюдками» – економічно слабі народи з примітивними культурами, які не можуть в єдності досягнути політичної мети (українці), чи гордяться бути єдиною диктатурою в Європі (білоруси)». І на сьогодні чи не найбільше важливе те, що, як наголошує автор статті, «німецькі еліти традиційно розглядають їхніх сусідів на сході через призму політики великої держави. Росія є великою і сильною, тому вимагає поваги, незалежно від диктаторських методів Кремля, неоімперської поведінки Росії». Як приклад цього, наводиться колишній канцлер Німеччини Ґергард Шредер, який «славить Путіна, як «справжнього демократа», не дивлячись на те, що останній робив усе для придушення Помаранчевої революції в Україні».

На завершення Олександр Мотиль запитує:а що ж для таких людей становить собою Україна і Білорусь? Та й сам відповідає: «...вони лише території, через які газогони несуть російський газ до німецьких фабрик і будинків».

(Прага – Київ)
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG