Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 17:52
Київ – У четвер, 16 липня 2009 року, відбулося закриття четвертої сесії Верховної Ради України шостого скликання. Це скупе інформаційне повідомлення не містить ані крихти неправди. Але водночас у ньому практично повністю відсутня та змістовна наповненість, що, власне, і зветься правдою. Адже хіба це «закриття», коли група депутатів спершу намагається заблокувати голову парламенту в його кабінеті, а потім прагне поламати йому мікрофон, щоб не міг виконувати свої обов’язки? Хіба це «сесія», коли новий парламентарій змушений не зі своєї вини складати депутатську присягу з місця у ложі для гостей, а не з трибуни? Зрештою, хіба це «парламент України», коли більшу частину свого робочого часу останні місяці це зібрання займалося або питанням довічного закріплення влади в державі за своїми найбільшими фракціями, або блокуванням найпотрібніших для подолання кризи законів, або відверто популістськими рішеннями, що розхитують і без того непевний рух латаного-перелатаного човна української економіки?

Утім, як би там не було, емоції в залі засідань стихли, Рада завершила роботу, депутати офіційно роз’їхалися на відпочинок (хоча і без того їх 16 липня було не надто густо, особливо від фракції Партії регіонів), парламентський апарат також переводить дух... Аналітики теж зробили свою роботу – вихлюпнули ядучі чи апологетичні коментарі і зайнялися іншими справами. Отож саме час спокійно, розважливо, проте і некомпліментарно підбити підсумки діяльності Верховної Ради за останнє півріччя.

Цифри свідчать: ситуація у парламенті непроста

Чисельні показники роботи українського парламенту виглядають непогано. Принаймні, на перший погляд. Триває бурхлива законотворчість. Загалом на опрацюванні в комітетах 1984 законопроекти, найбільше у Комітеті з питань бюджету – 1352 законопроекти, у Комітеті з питань європейської інтеграції – 1330, у Комітеті з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України – 923 (один законопроект зазвичай опрацьовується одночасно у кількох комітетах, напрями роботи яких пов’язані із змістом цього проекту). Навіть за останній тиждень роботи Ради зареєстрований 41 проект законів та постанов парламенту. Упродовж сесії ухвалено 709 законів та постанов. Проведено аж 7 парламентських слухань. Працює 13 тимчасових слідчих комісій Ради, у яких задіяні близько сотні депутатів. Іншими словами – попри певні тимчасові труднощі український парламент працює, аж дим іде...

Щоправда, при ближчому погляді показники виявляються не такими вже й гарними. Скажімо, з 709 ухвалених на сесії законів та постанов 557 – це постанови, в тому числі немало й таких, як-от: Постанова Верховної Ради України про призначення позачергових виборів Яришівського сільського голови (Яришівська сільська рада Могилів-Подільського району Вінницької області) від 05.02.2009. Звичайно, слід приймати і такі постанови, це місія Ради, закріплена Конституцією, але ж головне, очевидно, законотворчість (у тому числі і корекція чинних законів, які не відповідають вимогам часу) та контроль за виконанням законів, у тім числі і за надходженнями та витратами державних фінансів. А от щодо ефективності цього є серйозні проблеми. Та й велика кількість зареєстрованих проектів законів і постанов – чи це свідчення ефективної роботи, а чи не надто великого професіоналізму значного числа законотворців, які готують чимало зайвих проектів державних актів?

Ну, а з виконанням значною частиною депутатів однієї з їхніх головних місій – особистої участі у пленарних засіданнях Верховної Ради та у голосуваннях за закони та постанови, – справи зовсім кепські. Скажімо, впродовж сесії аж дев’ятеро депутатів (із них 8 представників Партії регіонів) з невідомих причин не брали участь у пленарних засіданнях понад 60 разів. Це повідомив заступник голови парламенту Микола Томенко на прес-конференції, присвяченій попереднім підсумкам сесії. І тільки 18 парламентаріїв не пропустили жодного засідання Верховної Ради впродовж цієї сесії.

При цьому, за словами віце-спікера, «кидаються в очі суттєві розбіжності в діяльності комітетів Верховної Ради». За півроку кожен парламентський комітет мав провести 12 планових засідань. Результат? Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (голова – Олександр Омельченко, фракція НУНС) провів 20 засідань, Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (Віктор Швець, БЮТ) – 16. А от Комітет з питань транспорту і зв’язку (Володимир Козак, Партія регіонів) провів всього три засідання, а Комітет з питань свободи слова та інформації (Ганна Герман, Партія регіонів) – п’ять. Не інакше, з транспортом, зв’язком та свободою слова в України проблем немає...

При цьому впродовж сесії понад 30 депутатів жодного разу не брали участь у засіданнях тих комітетів, до яких вони зараховані і за роботу в яких одержують чималу зарплату.

Микола Томенко проаналізував і «дисципліну парламентської діяльності» тих народних депутатів, які заявили про намір балотуватися на посаду президента. Так, Інна Богословська пропустила 48 пленарних засідань Ради та 14 із 14 засідань відповідного комітету, Віктор Янукович – 38 пленарних та 8 із 9 засідань комітету, Арсеній Яценюк – відповідно 31 та 5 із 14.

Ну, а про те, що в залі пленарних засідань регулярно сиділо значно менше депутатів, ніж голосувало депутатських карток, віце-спікер навіть не говорив. Така практика вже стала рутиною українського парламентаризму...

Кандидати-рятівники чи безвідповідальні депутати?

Того ж дня, як була закрита парламентська сесія, голова Верховної Ради Володимир Литвин прийняв остаточне рішення щодо власної участі у президентських виборах. На його думку, «ситуація в Україні з огляду зростаючий хаос і безлад продовжує загострюватись, а восени слід очікувати піку політичного протистояння, олігархічних війн і зведення рахунків під гаслами забезпечення добробуту українського народу. Натомість у нас відбуватиметься погіршення економічної і соціальної ситуації в країні». При цьому «влада цілеспрямовано вводиться в параліч, демонструє свою повну неадекватність і бездіяльність». Всі спроби скоординувати діяльність різних владних інституцій, пробити стіну нерозуміння між ними безуспішні. «Саме через це я сьогодні заявляю про те, що остаточно ухвалив рішення щодо участі у виборчій кампанії з виборів Президента України – для перемоги!» –заявив Володимир Литвин і додав: «Потрібно рішуче навести порядок, забезпечити відповідальну владу і дати можливість кожній людині відчути себе людиною».

Цікаво, що приблизно те саме говорять й інші депутати, які вже заявили про свій намір балотувати на посаду президента України – Інна Богословська, Віктор Янукович, Арсеній Яценюк – тобто ті, хто сьогодні відверто нехтує своїми депутатськими обов’язками, а часом узагалі – як лідер фракції Партії регіонів – докладає всіх зусиль для паралічу роботи законодавчої гілки влади.

Цікаво й те, що Володимир Литвин, виявивши впродовж сесії очевидну неспроможність упоратися з 450 депутатами, тепер хоче ефективно керувати більш, ніж 46-мільйонним народом.

А ще більш цікавим (і водночас сумним) є те, що виконання чи невиконання претендентами на президентську посаду їхніх депутатських обов’язків, якщо зважати на результати соціологічних досліджень, практично не впливає на виборчі рейтинги цих персонажів...

Власне, маємо своєрідний діагноз: повага до парламенту і парламентаризму як такого в українському суспільстві за останній час настільки впала, що політиків оцінюють за будь-якими критеріями, крім їхньої ефективної чи неефективної роботи у Верховній Раді. Тому постає логічне запитання: а яку вагу матимуть ухвалені Радою закони, якщо до самої Ради немає довіри? І ще більш важливе: припустімо, чинний парламент ухвалив зміни до Конституції чи взагалі нову Конституцію. Яким буде ставлення громадян до Основного Закону, чи поважатимуть вони його і чи зважатимуть на нього взагалі?

...Згідно зі статтею 83 Конституції України чергова п’ята сесія Верховної Ради України шостого скликання розпочнеться у вівторок, першого вересня 2009 року. На неї зберуться народні депутати, сповнені поваги до самих себе і до своєї суспільної місії. Але от питання – чи знайде в собі український парламент сили для того, щоб справді запрацювати в національних інтересах і бодай трохи відновити довіру громадян до інституту парламентаризму, чи все зведеться до чергових «розбірок», пов’язаних із виборчою кампанією, і довіра до Ради в суспільстві впаде, як то кажуть, нижче за плінтуса?

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG