Висилка іноземних дипломатів, є однією із норм міжнародної практики. Трапляється, що задля захисту національних інтересів до таких дій вдаються навіть найближчі союзники. Зазвичай така процедура відбувається тихо, без зайвого розголосу. Чого не скажеш про українсько-російські відносини. Минулого тижня між Києвом та Москвою спалахнув черговий дипломатичний скандал. Своє рішення достроково припинити місію генерального консула України в Санкт-Петербурзі та одного із радників українського посольства у Москві, російська сторона мотивувала бажанням Києва вислати двох російських дипломатів.
Знаковим є те, що про рішення України вислати старшого радника посольства Російської Федерації в Україні Володимира Лисенка та генконсула Росії в Одесі Олександра Грачова вперше стало відомо зі ЗМІ. І лише після того, як Москва заявила, що діятиме «дзеркально», українське МЗС підтвердило: українська сторона неодноразово звертала увагу колег, що деякі російські дипломати займаються «діяльністю несумісною з їхнім статусом», грубо кажучи, шпигунством. Проте, ніяких офіційних нот Київ не висловлював. Подібні пропозиції висловлювались на експертному рівні. Тим більше, що у Володимира Лисенка, який минулого тижня залишив Україну і так закінчувався термін акредитації.
Одначе, російська сторона вирішила зробити цю справу надбанням громадськості, заявивши, що вимагає висилки двох українських дипломатів. При цьому, не пояснивши, чим же вони провинилися. Перебуваючи з візитом у Душанбе, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що й Україна не пред’являла жодних доказів ведення російськими дипломатами діяльності, яка не відповідає їхньому статусу.
Шпигунська етика
Джерело ж Радіо Свобода в українських спецслужбах повідомило, що Олександра Грачова звинувачували у «створенні суспільно-політичної організації для реалізації російського впливу», а Володимира Лисенка в «отриманні закритої інформації щодо Чорноморському флоту». До того ж, за словами співрозмовника Радіо Свобода, лише протягом цього року українська сторона зробила три попередження щодо діяльності Лисенка та Грачова.
«Їхня діяльність документувалася. Але, враховуючи наші партнерські відносини, викликали представників ФСБ до СБУ, і була така нормальна відверта розмова, що шановні, є факт однин, другий... Ну якось, чи вгамуйте його чи щось зробіть. Давайте працювати у якихось рамках», – сказав співрозмовник Радіо Свобода.
Кожна країна, зокрема, й Україна має своїх шпигунів, які працюють під дипломатичним прикриттям, каже співробітник українських спецслужб. Одначе, якщо розвідник викриває себе, і його просять покинути країну, все робиться без зайвого галасу.
«Вони мусять бути. А тоді, що це за держава? Ховати голову у пісок, і казати, що у нас всі святі? Інша річ, що якщо є претензії, то пред’являйте. До речі, кілька років тому був випадок, що росіяни десь там підловили нашого зі служби зовнішньої розвідки, він тихо зібрав речі і поїхав. Все на тому закінчилося», – говорить спецслужбовець.
Росіянам не сподобались українські вечорниці?
Що ж стосується українських дипломатів, виселення яких забажала Москва, то за інформацією Радіо Свобода, раднику українського посольства у Москві Ігорю Берьозкіну російська сторона «закинула» «військове минуле». А генеральному консулу України у Санкт-Петербурзі Наталії Прокопович – «активну громадську діяльність».
Сама Наталія Прокопович розповіла Радіо Свобода, що у Санкт-Петербурзі, серед іншого, займалася згуртуванням української громади та влаштовувала українські вечорниці.
«Ну а як же. Але ж це моя робота. Річ у тім, що потрібно було вибрати просто аналогічну позицію з української сторони. Ну, і вибір випав на консула у Санки-Петербурзі», – зазначає пані Прокопович.
Поки що українська сторона призупинила рішення щодо від’їзду Олександра Грачова з Одеси. Тож, не виключено, що Наталія Прокопович ще попрацює у Петербурзі. А от у Ігоря Берьозкіна, схоже, шансів лишитися у Білокам’яній немає.
Перевірка на міцність чи прокол?
На думку колишнього заступника голови СБУ Олександра Скипальського, робота російської розвідки є успішною. А от нинішній скандал є результатом промаху російських спецслужб, або бажанням перевірити Україну,
«Росія працює успішно в усьому світі, зокрема, і в Україні. Розвідка повинна працювати непомітно, це однозначно. Якщо ж у даному випадку видно вуха, то тут, або непрофесіоналізм, або розрахунок на те, що в Україні пропустять, не зреагують, що Україна терпляча держава. Можливо, перевіряють нас на міцність», – зазначає пан Скипальський.
Що ж до української розвідки, то на думку колишнього керівника бюро Інтерполу в Україні Кирила Куликова, до російської їй далеко.
«Це таке порівняння, як між українським fast carом і «Формулою-1». Розвідка – це дуже коштовна справа. І за тисячу гривень дуже важко запросити когось працювати у розвідці. Це можливо зробити, коли у суспільстві є якісь ідеали. Але коли продається земля, де знаходиться розвідка, то вже ідеалів нема», – зазначив екс-голова українського Інтерполу.
Нинішня реакція Москви ні для кого з експертів не стала несподіваною. Раніше Росія аналогічно відреагувала на рішення Києва заборонити в Україну в’їзд деяким російським політикам, у свою чергу, склавши «чорний список» з українських.
(Київ – Прага)
Знаковим є те, що про рішення України вислати старшого радника посольства Російської Федерації в Україні Володимира Лисенка та генконсула Росії в Одесі Олександра Грачова вперше стало відомо зі ЗМІ. І лише після того, як Москва заявила, що діятиме «дзеркально», українське МЗС підтвердило: українська сторона неодноразово звертала увагу колег, що деякі російські дипломати займаються «діяльністю несумісною з їхнім статусом», грубо кажучи, шпигунством. Проте, ніяких офіційних нот Київ не висловлював. Подібні пропозиції висловлювались на експертному рівні. Тим більше, що у Володимира Лисенка, який минулого тижня залишив Україну і так закінчувався термін акредитації.
Одначе, російська сторона вирішила зробити цю справу надбанням громадськості, заявивши, що вимагає висилки двох українських дипломатів. При цьому, не пояснивши, чим же вони провинилися. Перебуваючи з візитом у Душанбе, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що й Україна не пред’являла жодних доказів ведення російськими дипломатами діяльності, яка не відповідає їхньому статусу.
Шпигунська етика
Джерело ж Радіо Свобода в українських спецслужбах повідомило, що Олександра Грачова звинувачували у «створенні суспільно-політичної організації для реалізації російського впливу», а Володимира Лисенка в «отриманні закритої інформації щодо Чорноморському флоту». До того ж, за словами співрозмовника Радіо Свобода, лише протягом цього року українська сторона зробила три попередження щодо діяльності Лисенка та Грачова.
«Їхня діяльність документувалася. Але, враховуючи наші партнерські відносини, викликали представників ФСБ до СБУ, і була така нормальна відверта розмова, що шановні, є факт однин, другий... Ну якось, чи вгамуйте його чи щось зробіть. Давайте працювати у якихось рамках», – сказав співрозмовник Радіо Свобода.
Кожна країна, зокрема, й Україна має своїх шпигунів, які працюють під дипломатичним прикриттям, каже співробітник українських спецслужб. Одначе, якщо розвідник викриває себе, і його просять покинути країну, все робиться без зайвого галасу.
«Вони мусять бути. А тоді, що це за держава? Ховати голову у пісок, і казати, що у нас всі святі? Інша річ, що якщо є претензії, то пред’являйте. До речі, кілька років тому був випадок, що росіяни десь там підловили нашого зі служби зовнішньої розвідки, він тихо зібрав речі і поїхав. Все на тому закінчилося», – говорить спецслужбовець.
Росіянам не сподобались українські вечорниці?
Що ж стосується українських дипломатів, виселення яких забажала Москва, то за інформацією Радіо Свобода, раднику українського посольства у Москві Ігорю Берьозкіну російська сторона «закинула» «військове минуле». А генеральному консулу України у Санкт-Петербурзі Наталії Прокопович – «активну громадську діяльність».
Сама Наталія Прокопович розповіла Радіо Свобода, що у Санкт-Петербурзі, серед іншого, займалася згуртуванням української громади та влаштовувала українські вечорниці.
«Ну а як же. Але ж це моя робота. Річ у тім, що потрібно було вибрати просто аналогічну позицію з української сторони. Ну, і вибір випав на консула у Санки-Петербурзі», – зазначає пані Прокопович.
Поки що українська сторона призупинила рішення щодо від’їзду Олександра Грачова з Одеси. Тож, не виключено, що Наталія Прокопович ще попрацює у Петербурзі. А от у Ігоря Берьозкіна, схоже, шансів лишитися у Білокам’яній немає.
Перевірка на міцність чи прокол?
На думку колишнього заступника голови СБУ Олександра Скипальського, робота російської розвідки є успішною. А от нинішній скандал є результатом промаху російських спецслужб, або бажанням перевірити Україну,
«Росія працює успішно в усьому світі, зокрема, і в Україні. Розвідка повинна працювати непомітно, це однозначно. Якщо ж у даному випадку видно вуха, то тут, або непрофесіоналізм, або розрахунок на те, що в Україні пропустять, не зреагують, що Україна терпляча держава. Можливо, перевіряють нас на міцність», – зазначає пан Скипальський.
Що ж до української розвідки, то на думку колишнього керівника бюро Інтерполу в Україні Кирила Куликова, до російської їй далеко.
«Це таке порівняння, як між українським fast carом і «Формулою-1». Розвідка – це дуже коштовна справа. І за тисячу гривень дуже важко запросити когось працювати у розвідці. Це можливо зробити, коли у суспільстві є якісь ідеали. Але коли продається земля, де знаходиться розвідка, то вже ідеалів нема», – зазначив екс-голова українського Інтерполу.
Нинішня реакція Москви ні для кого з експертів не стала несподіваною. Раніше Росія аналогічно відреагувала на рішення Києва заборонити в Україну в’їзд деяким російським політикам, у свою чергу, склавши «чорний список» з українських.
(Київ – Прага)
