Марія Заньковецька засяяла на сцені 1882 року – в образі Наталки Полтавки з однойменного твору Котляревського. І якщо тоді, зі слів самої актриси, у перерві між діями вона знепритомніла від хвилювання, то вже дуже скоро впевнено завойовувала серця глядачів.
Муза чи стереотип?..
Костянтин Станіславський називав її талант «істинно народним». Іван Козловський вважав її за «генія справжнього народного мистецтва». Симон Петлюра стверджував, що актриса була «уособленням української нації». Її високо цінували Лев Толстой, Петро Чайковський та Антон Чехов.
Марія Заньковецька працювала у славнозвісному «театрі корифеїв», 125-річчя якого відзначали у 2007-му. Разом із Садовським, Саксаганським і Кропивницьким вона творила історію українського театру.
Народна артистка України Наталія Сумська вважає діяльність «корифеїв» початком українського театру. Проте радить не применшувати значущість театральних діячів інших епох. «Кумири одні й ті самі, а проходить уже досить багато років... Так, я розумію, що це початок театру. Я дуже рада за той колектив, який започаткував це діло. Це група акторів, приятелів, які спромоглися зробити театр. Самі все утворювали, самі все плекали й робили. Цим можна пишатися – так, але і продовжувати екскурс в інші часи та інші театри», – каже актриса.
Цікава й досі
Поціновувачів таланту видатної актриси достатньо і нині. Науковий співробітник музею Марії Заньковецької Кияна Шев’якова розповіла: до музею приходить багато відвідувачів, серед них – і відомі діячі культури. «Лариса Кадирова буває, дружина Івана Миколайчука буває. Поети приходять, письменники, співаки, актори... У нас дуже багато відвідувачів. Тому що дорога до її дому вільна для кожного», – наголошує дослідниця.
Свого часу Заньковецька пожертвувала заради театру родиною: батьки-дворяни та чоловік-офіцер були категорично проти акторського майбутнього Марії. Церква наклала на неї епітимію. Проте згодом Мельпомена винагородила Заньковецьку за її жертву: у театрі вона знайшла своє покликання і своє кохання – режисера та актора Миколу Садовського. Та й досі актриса залишається однією з тих видатних постатей, з чиїм іменем асоціюється поняття «український театр».
(Київ – Прага)
Муза чи стереотип?..
Костянтин Станіславський називав її талант «істинно народним». Іван Козловський вважав її за «генія справжнього народного мистецтва». Симон Петлюра стверджував, що актриса була «уособленням української нації». Її високо цінували Лев Толстой, Петро Чайковський та Антон Чехов.
Марія Заньковецька працювала у славнозвісному «театрі корифеїв», 125-річчя якого відзначали у 2007-му. Разом із Садовським, Саксаганським і Кропивницьким вона творила історію українського театру.
Народна артистка України Наталія Сумська вважає діяльність «корифеїв» початком українського театру. Проте радить не применшувати значущість театральних діячів інших епох. «Кумири одні й ті самі, а проходить уже досить багато років... Так, я розумію, що це початок театру. Я дуже рада за той колектив, який започаткував це діло. Це група акторів, приятелів, які спромоглися зробити театр. Самі все утворювали, самі все плекали й робили. Цим можна пишатися – так, але і продовжувати екскурс в інші часи та інші театри», – каже актриса.
Цікава й досі
Поціновувачів таланту видатної актриси достатньо і нині. Науковий співробітник музею Марії Заньковецької Кияна Шев’якова розповіла: до музею приходить багато відвідувачів, серед них – і відомі діячі культури. «Лариса Кадирова буває, дружина Івана Миколайчука буває. Поети приходять, письменники, співаки, актори... У нас дуже багато відвідувачів. Тому що дорога до її дому вільна для кожного», – наголошує дослідниця.
Свого часу Заньковецька пожертвувала заради театру родиною: батьки-дворяни та чоловік-офіцер були категорично проти акторського майбутнього Марії. Церква наклала на неї епітимію. Проте згодом Мельпомена винагородила Заньковецьку за її жертву: у театрі вона знайшла своє покликання і своє кохання – режисера та актора Миколу Садовського. Та й досі актриса залишається однією з тих видатних постатей, з чиїм іменем асоціюється поняття «український театр».
(Київ – Прага)
