Головним успіхом Путіна, за всі роки його перебування на вершині влади, більша частина росіян (загалом 39%) вважають підвищення рівня життя населення, зростання зарплат і пенсій, економічне піднесення, яке повернуло населенню відчуття оптимізму і впевненості в собі, сподівання на те, що кризи і потрясіння 90-х років позаду і країну чекає стабільний і впевнений розвиток. Але майже стільки ж (30%) оцінили його діяльність в цих сферах, як малоефективну і навіть неуспішну. Причому оцінки помітно відрізняються в залежності від соціального стану і ресурсів респондентів.
Задоволених Путіним частіше можна зустріти в депресивному середовищі провінційних міст і в селі, ніж у великих містах чи столицях, де інтенсивність соціального і економічного життя набагато вища. Чим вищий рівень освіти опитаних, їх професійної кваліфікації, інформованості, прибутків, тим критичніше стають висловлювання про економічну політику Путіна. Інакше кажучи, чим вищий рівень розвитку ринкових відносин і сучасної інфраструктури, тим вищий рівень незадоволення путінським керівництвом країною. (Москвичі майже втричі частіше сільських мешканців вважають його політику в царині економіки «невдалою»).
Особливо провальним, на думку значної кількості росіян, були дуже розрекламована кампанія «боротьби з корупцією і хабарництвом» (так вважають в середньому 35% опитаних. Максимум негативних висловлювань про цей бік політики Путіна припадає знову ж на москвичів – 47%, у невеликих містах – лише 31%) і «боротьби зі злочинністю» (вважають, що Путін не досяг жодного успіху 19%. Нагадаю, кількість лише зареєстрованих правопорушень в Росії приблизно в 3-5 разів вища, ніж в більшості європейських країн). Також безрезультатними вважають його зусилля обмежити вплив «олігархів» (про це заявили 23%). Центральні моменти його популістської програми, з якої він почав свою діяльність в якості наступника Єльцина і завдяки якій він майже одразу став відомий і отримав масову підтримку, виявилися невиконаними.
Здається дивним, що набагато рідше опитані називали серед його заслуг «зміцнення міжнародних позицій Росії» (їх назвали лише 7%, негативно оцінили його діяльність в цьому напрямі – 3%) і покращення відносин із сусідніми країнами (5%, негативно – 3%), тобто є ті сфери діяльності, в яких, згідно з опитуванням суспільної думки, останніми роками він досяг найбільшого успіху і визнання в російському суспільстві. Але врахуємо, що опитування проходило в той час, коли ейфорія і національне піднесення в країні після короткої грузинсько-російської війни вже минули, вони були витіснені тривогою з приводу триваючої економічної кризи, зростання безробіття і загальної невпевненості в завтрашньому дні.
Крім того, поступово приходить свідомість, що Росія через агресивну політику Путіна опинилася в міжнародній ізоляції, яка загрожує серйозними витратами. Хоча загалом росіяни не вірять в те, що негативна реакція міжнародного суспільства на дії Росії в Грузії, на посилення авторитаризму, на порушення прав людини, буде тривалою, проте, результати масових опитувань свідчать про зниження схвалення зовнішньополітичного курсу політики Путіна.
Таблиця 1
Що б ви назвали головним досягненням Путіна за роки його перебування при владі? А в яких галузях його дії були найменш вдалими?
У % до кількості опитаних, 17-20 липня 2009 року, загальноросійська репрезентативна вибірка, кількість опитаних – 1600 у віці 18 років і старші.
Не дуже переконливими виглядає і «остаточне вирішення» чеченської проблеми. Встановлення в Чечні за допомогою федеральних військ жорсткого режиму ставленика Путіна Рамзана Кадрова викликає в більшості росіян сумніви в його міцності і виправданості такого рішення Путіна. Війна з сепаратистами, задавленими в самій Чечні, перекинулася на сусідні республіки, де теракти і перестрілки з бойовиками стали щоденною рутиною.
Розрив між бідними і багатими за це десятиріччя помітно збільшився (так вважають 48%) чи не змінився в порівнянні з єльцинським часом (31%), корупції і крадіжок в керівництві країни стало не більше, але і не менші ніж раніше (46%, 27% вважають, що стало навіть більше, а 17% – менше). Вплив бюрократії і характер свавілля чиновників також практично не змінювався. Інакше кажучи, в 2000-ні роки змінилося не так вже й багато в стосунках держави і населення.
Чому ж тоді за всієї критичності і тверезості в розумінні характеру путінського режиму абсолютна більшість росіян схвалюють його діяльність і готові й далі голосувати за нього на наступних виборах? Як і в інших авторитарних режимах, які встановилися після періоду тривалих потрясінь і громадської нестабільності, конфліктів і сутичок, у Росії громадська думка не хоче змін, боїться їх і хоче сподіватися на краще. На запитання: чому багато людей довіряють Путіну, найбільша частка відповідей (35%) опитаних була такою: «люди сподіваються, що Путін і в подальшому впорається з проблемами країни», майже стільки ж (31%) відповіли: «люди не бачать, на кого іншого вони могли б покластися» і лише 28% респондентів пов’язали популярність Путіна з тим, що вони «переконалися в тому, що Путін успішно і достойно справляється з вирішенням проблем країни». Інакше кажучи, базу масової підтримки, організований консенсус його режиму будується на сполученні масових надій і ілюзій та без альтернативності фігури правителя. Опозиція дискредитована і витіснена з політичної арени, пропаганда наполегливо впроваджує головну думку чинного режиму: заміни Путіну немає, його відхід призведе новий виток жорсткої боротьби і потрясінь, тому терпіть!
Підконтрольні засоби масової інформації не допускають небажаної інформації, яка могла б представити Путіна в невигідному світлі, бізнес отримав серйозні уроки стосовно того, кому потрібно бути лояльним в цій країні. Чи потрібно дивуватися тому, що 63% опитаних переконані, що зосередження в руках Путіна практично всієї повноти влади в країні – це «благо для Росії», і лише 16% переконані, що це «не несе Росії нічого доброго».
Попри те, що Путін вже понад рік не обіймає посаду Президента Російської Федерації, більша частина опитаних як і раніше вважають, що влада в країні все одно належить йому. Медведєв не розглядається як самостійний політик, оскільки більшість росіян (66%) вважають, що він діє не самостійно, а під контролем Путіна, продовжуючи ту політику, що і його попередник (так вважають вже 82%). Якщо б вибори відбулися найближчої неділі, то знову таки, основна кількість виборців знову проголосувала б за нього: 38% від тих, хто збирається прийти на виборчі дільниці. За Медвєдєва лише 23%. Два можливих кандидати, котрі залишилися, не можуть розглядатися, як серйозні противники дуумвірату: лідер комуністів Геннадій Зюганов набрав би в такому випадку 6%, Володимир Жириновський – 4%.
(Москва – Прага – Київ)
Лев Гудков – один із провідних російських соціологів, директор Аналітичного центру Юрія Левади (Левада-Центру) в Москві, головний редактор російського соціологічного журналу «Вісник громадської думки» («Вестник общественного мнения»).
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Задоволених Путіним частіше можна зустріти в депресивному середовищі провінційних міст і в селі, ніж у великих містах чи столицях, де інтенсивність соціального і економічного життя набагато вища. Чим вищий рівень освіти опитаних, їх професійної кваліфікації, інформованості, прибутків, тим критичніше стають висловлювання про економічну політику Путіна. Інакше кажучи, чим вищий рівень розвитку ринкових відносин і сучасної інфраструктури, тим вищий рівень незадоволення путінським керівництвом країною. (Москвичі майже втричі частіше сільських мешканців вважають його політику в царині економіки «невдалою»).
Особливо провальним, на думку значної кількості росіян, були дуже розрекламована кампанія «боротьби з корупцією і хабарництвом» (так вважають в середньому 35% опитаних. Максимум негативних висловлювань про цей бік політики Путіна припадає знову ж на москвичів – 47%, у невеликих містах – лише 31%) і «боротьби зі злочинністю» (вважають, що Путін не досяг жодного успіху 19%. Нагадаю, кількість лише зареєстрованих правопорушень в Росії приблизно в 3-5 разів вища, ніж в більшості європейських країн). Також безрезультатними вважають його зусилля обмежити вплив «олігархів» (про це заявили 23%). Центральні моменти його популістської програми, з якої він почав свою діяльність в якості наступника Єльцина і завдяки якій він майже одразу став відомий і отримав масову підтримку, виявилися невиконаними.
Здається дивним, що набагато рідше опитані називали серед його заслуг «зміцнення міжнародних позицій Росії» (їх назвали лише 7%, негативно оцінили його діяльність в цьому напрямі – 3%) і покращення відносин із сусідніми країнами (5%, негативно – 3%), тобто є ті сфери діяльності, в яких, згідно з опитуванням суспільної думки, останніми роками він досяг найбільшого успіху і визнання в російському суспільстві. Але врахуємо, що опитування проходило в той час, коли ейфорія і національне піднесення в країні після короткої грузинсько-російської війни вже минули, вони були витіснені тривогою з приводу триваючої економічної кризи, зростання безробіття і загальної невпевненості в завтрашньому дні.
Крім того, поступово приходить свідомість, що Росія через агресивну політику Путіна опинилася в міжнародній ізоляції, яка загрожує серйозними витратами. Хоча загалом росіяни не вірять в те, що негативна реакція міжнародного суспільства на дії Росії в Грузії, на посилення авторитаризму, на порушення прав людини, буде тривалою, проте, результати масових опитувань свідчать про зниження схвалення зовнішньополітичного курсу політики Путіна.
Таблиця 1
Що б ви назвали головним досягненням Путіна за роки його перебування при владі? А в яких галузях його дії були найменш вдалими?
Не дуже переконливими виглядає і «остаточне вирішення» чеченської проблеми. Встановлення в Чечні за допомогою федеральних військ жорсткого режиму ставленика Путіна Рамзана Кадрова викликає в більшості росіян сумніви в його міцності і виправданості такого рішення Путіна. Війна з сепаратистами, задавленими в самій Чечні, перекинулася на сусідні республіки, де теракти і перестрілки з бойовиками стали щоденною рутиною.
Розрив між бідними і багатими за це десятиріччя помітно збільшився (так вважають 48%) чи не змінився в порівнянні з єльцинським часом (31%), корупції і крадіжок в керівництві країни стало не більше, але і не менші ніж раніше (46%, 27% вважають, що стало навіть більше, а 17% – менше). Вплив бюрократії і характер свавілля чиновників також практично не змінювався. Інакше кажучи, в 2000-ні роки змінилося не так вже й багато в стосунках держави і населення.
Чому ж тоді за всієї критичності і тверезості в розумінні характеру путінського режиму абсолютна більшість росіян схвалюють його діяльність і готові й далі голосувати за нього на наступних виборах? Як і в інших авторитарних режимах, які встановилися після періоду тривалих потрясінь і громадської нестабільності, конфліктів і сутичок, у Росії громадська думка не хоче змін, боїться їх і хоче сподіватися на краще. На запитання: чому багато людей довіряють Путіну, найбільша частка відповідей (35%) опитаних була такою: «люди сподіваються, що Путін і в подальшому впорається з проблемами країни», майже стільки ж (31%) відповіли: «люди не бачать, на кого іншого вони могли б покластися» і лише 28% респондентів пов’язали популярність Путіна з тим, що вони «переконалися в тому, що Путін успішно і достойно справляється з вирішенням проблем країни». Інакше кажучи, базу масової підтримки, організований консенсус його режиму будується на сполученні масових надій і ілюзій та без альтернативності фігури правителя. Опозиція дискредитована і витіснена з політичної арени, пропаганда наполегливо впроваджує головну думку чинного режиму: заміни Путіну немає, його відхід призведе новий виток жорсткої боротьби і потрясінь, тому терпіть!
Підконтрольні засоби масової інформації не допускають небажаної інформації, яка могла б представити Путіна в невигідному світлі, бізнес отримав серйозні уроки стосовно того, кому потрібно бути лояльним в цій країні. Чи потрібно дивуватися тому, що 63% опитаних переконані, що зосередження в руках Путіна практично всієї повноти влади в країні – це «благо для Росії», і лише 16% переконані, що це «не несе Росії нічого доброго».
Попри те, що Путін вже понад рік не обіймає посаду Президента Російської Федерації, більша частина опитаних як і раніше вважають, що влада в країні все одно належить йому. Медведєв не розглядається як самостійний політик, оскільки більшість росіян (66%) вважають, що він діє не самостійно, а під контролем Путіна, продовжуючи ту політику, що і його попередник (так вважають вже 82%). Якщо б вибори відбулися найближчої неділі, то знову таки, основна кількість виборців знову проголосувала б за нього: 38% від тих, хто збирається прийти на виборчі дільниці. За Медвєдєва лише 23%. Два можливих кандидати, котрі залишилися, не можуть розглядатися, як серйозні противники дуумвірату: лідер комуністів Геннадій Зюганов набрав би в такому випадку 6%, Володимир Жириновський – 4%.
(Москва – Прага – Київ)
Лев Гудков – один із провідних російських соціологів, директор Аналітичного центру Юрія Левади (Левада-Центру) в Москві, головний редактор російського соціологічного журналу «Вісник громадської думки» («Вестник общественного мнения»).
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.