Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 18:00

Севастополь – Під час чи напередодні виборчих кампаній українським політикам властиво їздити регіонами країни з публічними виступами. Було б дуже цікаво простежити, як змінюється їх інтонація, політичні наголоси, геополітичні уподобання в залежності від специфіки регіону. Той самий діяч може на Галичині настирливо наголошувати на тому, що вважатиме за краще взагалі зайвий раз не чіпати в Донецьку чи Харкові. Чимало з них, приїжджаючи на південний схід, негайно забувають державну мову... Хоча, звісно, далеко не всіх можна звинуватити в лицемірстві чи пристосуванстві, над усе політиків, котрі давно мають репутацію промосковських. Вони на південному сході просто виступають без будь-яких гальм, що ними обмежують себе в Києві, а деякі, на кшталт Наталії Вітренко, пускаються берега, незважаючи на те, що це їм навіть шкодить, додаючи гротескно-карикатурних рис їхнім виступам.

Наприклад, коли в середині 1990-х років під час парламентських виборів до Севастополя приїхав лідер партії «Російсько-український союз», скорочено «Русь», Іван Симоненко і виступав із позицій нищівної критики України, то на його подив він не лише не був обраний севастопольцями до Верховної Ради, але й посів місце за межами першої п’ятірки претендентів. А одна місцева проросійська пані сказала авторові цих рядків: «Ну, цей ваш Симоненко, то вже зовсім…» Справді, що занадто, то занадто. На жаль, цього ніяк не хочуть збагнути київські політики, що їдуть на південний схід причаровувати місцеве населення і збирати його голоси.

Але особливо дивні метаморфози відбуваються з київськими фігурантами в Криму. Тому, щоб з’ясувати, справжні переконання має політик, чи то лише театральна гра на публіку, його варто перевірити Кримом. Якщо він у Криму заявлятиме те саме, що казав у Львові, тоді його можна вважати принциповою людиною, що має ідеали і не торгує ними заради 30 електоральних «срібляників».

Кримські ілюзії київських політичних туристів

Переважна більшість офіційних осіб (а може, навіть абсолютна більшість), що їздять до Криму збирати електоральний «врожай», кримської ситуації не знають, тому виходять із чуток, легенд і стереотипів. Вони щиро вірять, що в Криму геть не розуміють української мови, не сприймають її, тому там треба виступати тільки російською. Однак насправді майже вся кримськотатарська молодь добре володіє українською, бо залюбки вивчала її в школі та не має проти неї жодних упереджень. А це 12% населення півострова. Ще майже 30% населення Автономної республіки Крим становлять люди, що визнають себе українцями. Навіть якщо в побуті вони змушені бути російськомовними, то українську розуміють цілком адекватно. Інтереси мешканців Криму не зводяться тільки до геополітики, хоча проросійські інформаційні структури нав’язують саме таке бачення, мовляв, ніяких інших турбот, крім боротьби проти НАТО і за приєднання до Росії у кримчан немає, цілком у дусі іронічної галицької коломийки:

«Нам не треба ковбаси, нам не треба масла,
Аби зірка на Кремлі ніколи не згасла».


Насправді, кримчан дуже непокоять проблеми «ковбаси і масла», безробіття, бідності, тотального розкрадання землі, неадекватної системи медичного обслуговування, житлова проблема і т.д. Проте саме на ці теми гості з материкової України вельми не полюбляють з ними говорити. Замість відповідей на ці гострі запитання, їм обіцяють «захист російської мови», що саме в Криму жодного захисту не потребує, відмову від євроатлантичної інтеграції України тощо. Ну, й також полум’яну, палку «дружбу з Росією»…

Цей примітивний репертуар не змінюється вже багато років. Час від часу окремі приїжджі політики намагаються перевершити своїх конкурентів у Криму надрадикальними політичними обіцянками. Зокрема, народний депутат України Інна Богословська, яка оголосила про своє кандидування на посаду Президента України в 2010 році (часом не для того лише, щоб отруїти життя Юлії Тимошенко, до якої пані Богословська має якісь нераціональні негативні почуття?), перебуваючи в липні у Криму і виступаючи на ТРК «Крим», заявила, що вона пропонує встановлення над українським містом Севастополем російсько-український кондомініум, тобто управління, коли дві держави спільно керують якоюсь територією. Таким чином, пані Богословська запропонувала Україні відмовитись від суверенітету над своїм містом, передавши половину своїх суверенних прав іншій державі.

Пані Богословська є фаховим правником і не може не розуміти, що її пропозиція означає замах на територіальну цілісність України.

Цікаво, що навіть Російська Федерація на офіційному рівні не робить Україні таких непристойних пропозицій. В реальних умовах Севастополя такий «кондомініум» означатиме тільки поступову передачу українського міста Росії. Однак пані Богословська не є фахівцем з історії, тому може не знати, чим закінчився в 1939 році польсько-німецький «кондомініум» над містом Данцигом (Гданськом). Крім того, досвід українсько-російських відносин засвідчує, що всі спільні українсько-російські чи російсько-українські проекти мають тенденцію якимось дивом перетворюватися на суто російські, без будь-якої ролі там України. Один тільки «спільний російсько-український» Чорноморський флот (від 1991 до 1997) чого вартий! Цей «спільний» флот, виконуючи накази з Москви, не виконав жодного наказу з Києва, кілька років був базою для всіх місцевих проросійських організацій, а в 1997 року природним шляхом став ще й формально суто російським. А протягом тих семи років Україні, не допускаючи до важелів командування Чорноморським флотом, поблажливо дозволяли ту російську військову потугу фінансувати зі своєї кишені.

Як правник пані Богословська не може на знати, яку велику силу має юридичний прецедент. А це означає, що після реалізації її вкрай шкідливої для України ідеї з’явиться чимало охочих установити, приміром, румунсько-український «кондомініум» над Чернівецькою областю і кількома районами Одеської, угорсько-український над двома районами Закарпатської області й т.д. і т.п. Цікаво тільки, пані Богословська сама генерувала цю «блискучу» ідею чи їй підказали її російські друзі?

Інші кияни на кримському ринку політичних пропозицій


Відвідав Крим також колишній комсомольський лідер Дніпропетровщини, колишній віце-прем’єр, колишній начальник виборчого штабу Януковича і нинішній банкір Сергій Тигипко. Будучи за характером людиною обережнішою від пані Богословської і менш акцентуйованою особистістю, пан Тигипко демонстрував «мереживо» дипломатичних фраз за принципом «і нашим, і вашим». У минулому політичний діяч режиму доби Кучми, нині Сергій Тигипко вирішив «рятувати» Україну і кандидувати на посаду глави держави. Його приїзд до Криму є спробою вивчення місцевої ситуації і власних електоральних перспектив на півострові.

У Криму часто задають прибулим політикам питання, що є перевіркою їх позицій. Зокрема, це питання про Чорноморський флот та його долю після 2017 року. Звісно, не вдалося обминути такі запитання й Сергію Тигипку. Він почав розмірковувати вголос і повідомив публіку, що якщо Росія запропонує Україні вигідні умови подальшого базування свого флоту в Севастополі й Криму, то можна подумати й прийняти такі пропозиції. А якщо не запропонує, то треба здійснити всі заходи, щоб виведення флоту не вдарило по економічних інтересах тих кримчан, які працюють в його структурах. Така торгівля з боку українських політиків найбільше надихає Кремль на те, щоби не виводити свій флот після 2017 року, бо Кремль вірить, що українську так звану еліту можна, якщо не залякати, то обов’язково купити.

Цю свою продажність українські (?) політики воліють називати «прагматизмом». Чомусь пан Тигипко геть забув про Конституцію України, що забороняє існування на національній території будь-яких іноземних баз, розглядаючи присутність Чорноморського флоту, як виняток із загального правила, що обмежений певними часовими рамками. Чи пан Тигипко має такий великий «пієтет» перед Конституцією, що готовий міняти її щодня в інтересах обслуговування поточної політики? Тигипко виступив проти будівництва в Севастополі терміналу з розвантаження вугілля, коксу і металу, що навряд чи поліпшить його стосунки з Рінатом Ахметовим, який, як кажуть, належить до людей, зацікавлених у цьому будівництві. Але, на загал Тигипко намагався зберегти баланс у своїх заявках, чого не можна сказати про кримські виступи Володимира Литвина з їхніми карикатурно-проросійськими наголосами, на кшталт пропозиції, щоб Чорноморський флот Росії узяв на себе функції оборони південних кордонів України. Це нагадує пропозиції Олександра Мороза про спільний російсько-український флот на Чорному морі. На них дотепно зреагував один український військовий моряк, який сказав, що мати спільний з іншою державою флот, це те ж саме, що й мати спільну з іншим мужчиною дружину. Кажуть, що Литвин знову збирається до Криму, то ж будемо сподіватися, що він не запропонує спільну з Державною думою Росії Верховну Раду. А ще в Криму повно плакатів із зображенням Арсенія Яценюка, який продемонстрував на півострові справжній політичний слалом, уникаючи відповідей на неприємні принципові питання. Зокрема, на питання про мову Яценюк закликав усіх знати багато мов…

На загал візити до Криму київських політиків із такими «ідеями» дуже шкодять Україні, підважуючи її й без того не дуже міцні позиції на півострові, провокуючи небезпідставні надії сепаратистів і провокаторів, сприяючи ескалації російських вимог і тиску на Україну тощо.

(Севастополь – Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії, політолог, публіцист, кандидат філософських наук. Член Національної спілки журналістів України

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG