Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 23:43

«Шустер Live»: ігри дорослих на українському телебаченні


Київ – У ніч із п’ятниці на суботу життя в Україні – за винятком сезону літніх відпусток – майже повністю завмирає. Усі живі істоти, за винятком великої рогатої худоби, коней, горобців та круків, усідаються навколо телевізорів, відкладають справи на потім і насолоджуються дивом, яке їм дарує програма знаного метра телевізійного ефіру Савіка Шустера, що на каналі ICTV звалася «Свобода слова», потім, на «Інтері» – «Свобода Савіка Шустера», тепер, на «Україні» – «Шустер Live».

Воно й справді знамените, це телешоу, у якому знані політики, чиновники та аналітики-інтелектуали, і не лише з України, динамічно – а часом і дуже бурхливо, за межею фолу, – дискутують на різноманітні теми, а вмілий і дотепний телеведучий диригує цією дискусією, час від часу влучним словом і доречним жестом «роздягаючи» того чи іншого улюбленця народних мас.

Перші роки Шустерову «Свободу», під якою б назвою вона не виходила, охоче дивилися інтелектуали, прагнучи потрапити туди й «засвітитися» перед усією країною. Її дивилися навіть тоді, коли від утоми хотілося кинути все й обербенитися на дивані, заплющивши очі. І навіть тоді, коли ведучий вочевидь грав, так би мовити, на одні ворота, роблячи це вишукано й артистично. За красу форми йому прощали тенденційність та небажання вчити українську мову. Було навіть цікаво: а чи викрутяться сер N. та леді M. із тієї ситуації, в яку їх вправно, наче до ями мамонтів древні мисливці, заганяє команда Савіка Шустера в особі його самого та ретельно підібраних балакучих політологів?

Ведучий змінював телеканали, на яких працював, а на них залишалися клони Шустерових «Свобод», вже з іншими ведучими, але практично у тому самому форматі; на інших же каналах виникали бліді копії як програм, так і їхнього автора. Україна просто впивалася можливостями новітньої свободи слова, себто нічим і ніким не обмеженого – крім обмежень з боку самого ведучого – прямого ефіру, де на очах у всіх формувалися й руйнувалися політичні репутації, де часом розгоралися страшезні скандали, де присутні в студії представники всіх регіонів України своїми бліц-голосуваннями підказували депутатам та міністрам, які їхні дії народ підтримує, а які – ні.

Так тривало, аж поки частина глядацької публіки, особливо з інтелігенції, почала спершу пропускати передачі, а потім і відверто гидувати ними (що, втім, не дуже позначилося на загальних рейтингах програм). Бо дедалі більше люду відчувало: в усіх цих «Свободах» і Live’ах за їхньої більшої чи меншої майстерності відсутня одна-єдина, але важлива складова: свобода слова. А на додачу обговорення політики обернулося дискредитацією політики як такої.

Сурогатна слобода

Біографія популярного телеведучого до його переїзду на роботу в Україну не є предметом розгляду цієї статті. Важливо відзначити лише один момент: на популярному російському телеканалі НТВ у різні часи він був ведучим програм «Герой дня», «Свобода слова», «Вплив», а в другій половині 2004 року пішов з каналу внаслідок конфлікту з його новим керівництвом. Від травня 2005 року Савік Шустер за рекомендацією Бориса Нємцова та на запрошення власника українського телеканалу ICTV Віктора Пінчука започатковує програму «Свобода слова». Через два роки він заявив, що переходить на потужніший і більший канал «Інтер», де очолить новий проект. 24 серпня 2007 року відбувся перший ефір програми «Свобода Савіка Шустера» на телеканалі «Інтер». Того ж дня відбувся і старт проекту «Великі українці», ведучим якого теж став Шустер. Влітку 2008 року Савік Шустер переходить на канал «Україна». Контракт, термін якого становить два роки, передбачає вихід в ефір щовечора (за винятком часу літньої відпустки) з понеділка по п’ятницю суспільно-політичної програми «Шустер Live», причому в п’ятницю ця програма триває приблизно п’ять годин. Правда, зараз у ЗМІ з’явилися повідомлення, що у будні цієї програми не буде, але вікендова все одно залишиться.

Безумовно, всі ці програми – авторські. Дві перші «Свободи» розпочиналися з того, що до телекамери виходив Савік Шустер й оголошував, що розпочалася «програма, яка визначає лідерів, або програма, в якій свободу слова обмежують час і я, Савік Шустер». Зараз формула стала трохи скромнішою: «Прямій ефір – це свобода, а ми найбільш вільна програма в Україні». Але диригує учасниками, надаючи їм слово чи відмовляючи в ньому знов-таки він – найпопулярніший в Україні телеведучий.

Ось тут і відбувається підміна не просто понять, а засадничих феноменів.

Свобода слова – це цивілізаційний феномен, який зріс і зміцнів у Європі як право на публічне висловлення думок і переконань, що регламентується не монархами, не ієрархами Церкви, і навіть не парламентами, а Його Величністю Законом, перед котрим рівні усі земні достойники. Свобода слова історично починається там, де кожен житель античного поліса міг вийти на агору і виголосити те, що вважав за потрібне, хай то навіть була несусвітна дурниця. Співгромадяни могли додати йому часу на публічний виступ, але взагалі позбавити виступу – ні. Хіба що за вироком суду, але суд за демократії – це публічне змагання між особистістю й державою. На рівних. І ще невідомо, хто саме у конкретному випадку стане переможцем.

Свобода слова на сьогодні – це гарантована і розписана законом, зафіксована звичаєвим правом і політичною традицією частка людини чи політичної сили в загальному публічному дискурсі. Водночас це і регламент, котрий спинить цю людину (і її опонента також) у разі відвертих зловживань свободою вираження своїх думок і переконань.

Чи наявне це у програмах Савіка Шустера? Ні. Одним учасникам дістається більше часу, іншим значно менше, одних атакують політологи, для атак інших політологам мікрофон не дають, скільки б вони не просилися, для когось підготовлений сюрприз у вигляді телемосту з Хацапетівкою, для іншого – в особі екс-президента Кваснєвського, і все визначає ведучий.

Історично те, що демонструє з телеекрану Савік Шустер, у Європі виникло ще у Середні віки, коли траплявся освічений монарх багато голів даремно не рубав, оточував себе персонажами з університетською освітою і дозволяв їм говорити часом навіть крамольні речі (якщо, звісно, був у доброму гуморі). У Російській імперії цей феномен – попередник і замінник свободи слова – у зв’язку із загальною цивілізаційною відсталістю розвинувся тільки у другій половині ХІХ століття й одержав назву гласності. Гласність – це те, межі чого визначає не універсальний закон, що йому підвладні всі громадяни, а настанови правителя та його уповноважених представників. А ці настанови – справа тонка. Схотів – дав дозвіл, передумав – забрав, а «неправильному» балакуну утяв язика. Чи вимкнув мікрофон не через порушення регламенту, а тому, що не вписується нестандартний громадянин Х. у план телепередачі.

Отже, межі свободи слова ніхто, крім закону, моралі і суду, не може визначати. А якщо межі хтось визначає персонально – то це гласність. І всі телепрограми Савіка Шустера, підмінюючи засадничий для демократії принцип, за історичною шкалою задають той рівень сприйняття світу, який існував у самодержавній Російської імперій другої половини ХІХ століття. Український телеглядач, він же виборець (як перед цим російський) схоже, за ці роки вже звик: свобода слова – це те, що свавільно дозволяє чи обмежує (звичайно ж, в інтересах загальної справи!) мудрий і освічений диригент.

Політика як обляпування багном

Усі програми Савіка Шустера – це телевізійні шоу. А шоу завжди містить елемент гри для дорослих, бутафорії, несправжності, перебільшеності наявних у реальності тенденцій. Інакше-бо воно не було витвором мистецтва. Але водночас телешоу – це бізнес-продукт. Він мусить мати якнайвищий глядацький рейтинг, щоб рекламний час у ньому продавався якнайдорожче. А як найпростіше за конкретних українських умов досягти цього рейтингу? Треба брати предметом обговорення не просто гострі, а й скандальні теми – і вести розмову на грані фолу, ледь не на грані фізичної бійки. Так робив Шустер свого часу у Росії, так він діє і в Україні. При цьому проблема подачі аудиторії правдивого фактажу і компетентної оцінки ситуації «виноситься за дужки» – адже у разі, якщо найбільш неграмотних і брехливих політиків щоразу тицяти писками у ті нісенітниці, які вони набалакують, то наступного разу ці політики просто не прийдуть на шоу, а відтак воно втратить частку скандальності, і в кінцевому підсумку – рейтингу. Тому для шоу чужорідним елементом були б Іван Дзюба, Микола Рябчук, Вадим Скуратівський та інші знані інтелектуали, на голову вищі не лише від депутатів-завсідників, а й від «обойми» телевізійних політологів.

До цього слід додати й чинник конкуренції «Шустер Live» з теперішньою «Свободою на Інтері», які виходять практично в один час у п’ятницю. Обидві програмами прагнуть звабити якомога більше глядачів, підвищити свій (і каналу) рейтинг, заробити побільше грошей. А тому, якщо немає реального скандалу, виникає постійна спокуса пересварити у студії всіх і вся, хай чубляться, хай насідають один на одного недавні союзники, хай вишукують на адресу своїх візаві найдошкульніші репліки, хай милуються собою на моніторах – show must go on за будь-яку ціну, інакше впаде ціна цього шоу!

Сидів якось, пам’ятаю, Володимир Полохало на шоу Шустера. Тягнув руку. Але слова йому не дали. Бо хто такий Полохало у порівнянні з деякими ключовими персонажами «Шустер Live»? Інтелігент якийсь. Людина зовсім не скандальна. Голова парламентського комітету з науки й освіти. Ще скаже щось надто розумне. Чи спробує раціонально пояснити і розв’язати суперечки у студії, і шоу втратить видовищність.

Цікаво, чи перетворилися б відносини між учасниками колишньої урядової коаліції на щось просто-таки кошмарне без допомоги телешоу, без вмілого «накручування» градусу політичних пристрастей, без зіштовхування лобами депутатської публіки на догоду формату програми і її рейтингу?

І чи не поменшала б певна напруженість у стосунках заходу й сходу України, якби ледь не у кожному випуску «Шустер Live» не виводилися на екран «розбіжності» між поглядами присутніх у студіях представників цих регіонів – беру слово «розбіжності» у лапки, бо кожен магістр соціології скаже, що вести мову про настрої регіонів із населенням у середню європейську країну за критерієм голосування кількох десятків присутніх у студії їхніх жителів не лише непрофесійно, а й відверто нечесно? Що репрезентативна вибірка по Україні та її регіонах повинна становити не 200 учасників опитування, як у «Шустер Live», а приблизно вдесятеро більше?

Звичайно, Савік Шустер знаний і вправний журналіст та надто поважає себе, щоб бути маріонеткою у чиїхось політичних іграх, як роблять це ведучі деяких інших політичних телешоу. Він просто робить те, що вміє і як уміє, виходячи із певних свідомих концепцій і підсвідомих настанов. «Це просто шоу!» – така відповідь завжди напоготові у творців «Шустер Live». Іншими словами, ігри в політику для дорослих, а не сама політика. Хоча мільйони глядачів (вони ж виборці) та самі депутати й урядовці сприймають ці «ігри» з їхніми скандалами, демагогією, брехнею і невіглаством як синонім політики – будь-якої, не конкретно-української, а демократичної політики взагалі. І в цьому винен не Шустер, а ті, хто радо погоджується грати в такі ігрища.

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG