Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 00:20

На румовищах запеклих політичних бойовиськ останніх місяців практично непоміченими залишаються періодичні заклики прем’єра Юлії Тимошенко до перетворення України на потужну і впливову сільськогосподарську державу, на одного з основних гравців світового ринку продовольчих товарів. Ба більше: сама керівниця уряду, схоже, вже не дуже вірить у власні ідеї щодо порятунку та прискореного розвитку аграрного сектору: надто потужною є чиновницька рать, яка спускає на гальмах усі прогресивні урядові рішення, надто значними виглядають бізнес-інтереси в цьому секторі певних персон, наближених до нинішньої чолівки БЮТ (і навіть інтегрованих у неї).

«Зараз під прикриттям влади практично відбувається задушення селян», – сказала торік Юлія Тимошенко. Процес цей, за оцінками експертів, триває й далі, попри спроби голови Кабміну і деяких міністрів його зупинити. Чи то спроби не надто енергійні, чи то методи боротьби з новітніми феодалами не ті...

А на додачу ідея про Україну як сільськогосподарську державу має цілий ряд принципових опонентів: і з-поміж речників «капіталізму по-донецьки», і в середовищі націонал-демократів, і з числа радикальних лібералів.

Мовляв, це неправильний і небезпечний шлях для України – пріоритетний розвиток сільського господарства і відповідних галузей промисловості. Мовляв, цього прагнуть від Української держави тільки її конкуренти й недруги (залежно від власних політичних уподобань, ці речники називають чи то Росію, чи то США, чи то навіть Ізраїль).

І взагалі: бути виробником сільгосппродукції – це доля тих народів і держав, які більше ні на що не спроможні.

Чи справедливі ці закиди? І в разі, якщо роль одного з провідних гравців на ринку сільгосппродуктів справді піде Україні на користь, чи здатні будуть зацікавлені в цьому сили здолати опір внутрішніх і зовнішніх супротивників?

Земля і люди

Почати аналіз перспектив України як одного з основних агровиробників світу можна по-різному.

Можна почати з речей фундаментальних. Скажімо, нагадати, що не випадково слово «культура» вперше з’являється у ІІІ ст. до Р.Х. саме в присвяченому землеробству трактаті Марка Порція Катона «De agri cultura».

І не випадково інший знаний римлянин Цицерон саме це слово взяв за основу для створення поняття, яке характеризує розвиток розумових здібностей вільної людини і дається завдяки заняттям філософією, – поняття «культури духу».

Зрештою, не випадково Карл Маркс, аналізуючи в ІІІ томі «Капіталу» процес землеробства, дійшов висновку: родючі ґрунти становлять одну з найважливіших підвалин життя людства, і завдання чинних поколінь полягає в тому, щоб передати їх наступникам у якомога кращому стані.

А можна згадати факти і процитувати чинних українських державних лідерів. Скажімо, Мінагрополітики прогнозує врожай зерна в країні у поточному році в межах 42-43 млн. тонн проти торішніх 53,3 млн. тонн.

За попередніми даними, Україна в 2008/2009 маркетинговому році експортувала 24,7 млн. тонн зерна, що дозволило їй увійти до трійки найбільших світових зернових експортерів після США та ЄС.

Цього року прогнозується входження до п’ятірки провідних експортерів збіжжя. У зв’язку із цим прем’єр Юлія Тимошенко заявила, що Україна, попри не дуже сприятливі погодні умови, все ж таки зібрала гідний урожай:
«Сьогодні у світі така ситуація, що багато країн недоодержали врожаю через посуху, урагани, потопи та інші природні катаклізми, які не дали країнам, які завжди наповнювали ринок зерном, зібрати гідні врожаї... І, знаючи сьогоднішній світовий ринок зерна, можу сказати, що в листопаді ми будемо мати найкращу ціну на зерно».

Тому поки що не варто продавати зерно за заниженими цінами. А для підтримки прийнятного для виробників рівня цін на збіжжя в Аграрному фонді передбачені 3 млрд. грн. на закупівлю зернових. Загалом же державна підтримка сільського господарства України в 2009 році, за словами прем’єра, становитиме понад $1 млрд.

А можна процитувати статтю журналістки Галини Шепель: «У найближчому селі вам розкажуть, що в середніх агропідприємствах, за якими не стоїть чийсь високий і потужний інтерес, давно зарплати не бачили – де ж її взяти, якщо за молоко, яке завжди наповнювало сільську казну щоденними обіговими коштами – дякувати Богу, корови не раз на рік дояться – не платять... Наші ж селяни можуть і без грошей прожити – якщо дотепер дожили. Що тут скажеш? Логіка беззаперечна. І стосується вона не тільки молока, а й м’яса, зерна, овочів та фруктів, якими або просто перестали займатися в українських селах, поклавшись на нездоровий рум’янець імпорту, або потихеньку кидають ту дурну справу – годувати державу... А нам розповідають про молочні ріки, зернові береги, фруктові сади і рай для тварин, забуваючи додати: на окремо взятій території у незначних для держави розмірах. Загалом усього цього, ще й доброї якості, яка гарантує здоров’я нації, в Україні катастрофічно не вистачає».

І всі ці три зачини – а відтак три погляди, три стилістики, три світобачення, три способи підходу до конкретного матеріалу – будуть по-своєму справедливими і спрямованими на той самий об’єкт – сільське господарство (а відтак і село) України та його перспективи.

Спробуймо, втім, ще один підхід – не теоретико-культурницький, не економіко-прикладний і не есеїстичний, а, так би мовити, економіко-стратегічний, який дає змогу узагальнити факти й окреслити перспективи.

Отже: чорноземні ґрунти, сприятливий клімат, велика густота населення, його давні землеробські навички, зручне економіко-географічне положення України зробили рослинництво базовою галуззю її сільського господарства. Україна у виробництві озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків посідає перше, а соняшника – друге місце на пострадянському просторі. Крім того, значне місце у структурі сільськогосподарської продукції займають льон, картопля, овес, гречка, жито, ячмінь, виноград, городина і садові плоди, рис.

Найважливішим основним засобом і базою виробничих процесів сільського господарства є земля. Україна характеризується великою розораністю ґрунтів (питома вага ріллі становить понад половину її території – при загальній площі території країни 60,3 млн. га 33,8 млн. га займають орні землі), відносно низькою питомою вагою природних кормових угідь, істотною просторовою відмінністю структури земляних угідь.

При цьому юридично землі сільськогосподарського призначення в Україні не є предметом вільної купівлі-продажу, хоча насправді де-факто користування та розпорядження нею вже стало предметом ринкових відносин.

Так само, не очікуючи правового оформлення всіх форм стосунків в аграрному секторі (а, радше, й перешкоджаючи цьому) на українському зерновому ринку міцно укорінилися транснаціональні корпорації не найкращої репутації (часом з реєстрацією в офшорах), які не компенсують селянам реальної ціни їхньої продукції, користуючись своїм впливом в кабінетах корумпованої влади.

А часом все прибирають до рук місцеві напівфеодальні князьки на кшталт Віктора Лозінського. Внаслідок усього цього стрімкий вихід України на світовий ринок зерна і низки інших сільськогосподарських культур здебільшого досягнутий за рахунок надмірної експлуатації як робочої сили й інфраструктури, що залишилася з минулих часів, так й орної землі, значна частина (до половини) якої потребує відновлення з використанням сучасних агрономічних методів. І зростання ВВП у сільському господарстві, попри загальну кризу, – це те, що досягнуто завдяки наднапруженню сил виробників і неадекватній оплаті праці.

Іншими словами, український прорив на світові агроринки – це факт, але так само є фактом і те, що без серйозних капіталовкладень і реформ на селі на цих ринках закріпитися навряд чи вдасться.

Проблеми і перспективи

А тепер повернімося до питання про те, чи стане для України повною катастрофою становлення в якості однієї з основ її експортного потенціалу аграрного сектору. Погляньмо на п’ятірку основних виробників зерна у світі останніх десятиліть: Аргентина, Австралія, Канада, ЄС, США. Хіба ж це слабкорозвинені держави чи спільноти держав? І хіба зараз, коли продукція металургії (до речі, більшою мірою низькотехнологічна) посідає близько 40% українського експорту, а зернові – лише 5%, це нормальна ситуація?

Головне питання в тому, яким буде аграрний сектор України, на яких засадах він розвиватиметься і як використовуватимуться його можливості.

Якщо він орієнтуватиметься, скажімо, на експорт пшениці, жита, кукурудзи, ячменю, соняшника, вирощуваних на основі новітніх досягнень аграрної науки та агрокультури, то це може дати до $10-15 млрд. прибутку щорічно і вивести Україну не лише в стабільну п’ятірку, а й в трійку провідних світових експортерів збіжжя.

Не без підстав, очевидно, міністр аграрної політики Юрій Мельник пообіцяв у найближчій перспективі збільшити виробництво зерна в Україні до 80 млн. тонн (зараз найбільші врожаї сягають близько 55 млн. тонн). А це в ідеалі означатиме, якщо вірно поставити справу, по-перше, істотні валютні надходження, які можна спрямовувати на модернізаційні проекти, по-друге, використання українських науковців і технологів для забезпечення сільського господарства сучасною технікою і дотримання високої культури виробництва, по-третє, закріплення за країною поважного місця у світовому розподілі праці і на світовій політичній арені, бо буде чимало країн, зацікавлених у стабільній та демократичній Україні, - адже від її благополуччя безпосередньо залежатиме їхня продовольча безпека.

Але для досягнення таких результатів потрібно, щоб гроші доходили до українського селянина, а не вилучалися на «красиве життя» зернотрейдерів чи викачувалися в офшори. Влада повинна поставити питання так, щоб унеможливити сезонні «десанти» комбайнів з обслугою, які ТНК завозять із-за кордону, а потім вивозять разом із збіжжям – має розвиватися українське село, його інфраструктура, його переробна промисловість. Взагалі, село – це певний спосіб життя, який може бути підтриманий різноманітними формами кооперації (розвиток якої до більшовицької колективізації сягнув дуже високих рівнів). Має бути конструктивно розв’язана і проблема приватної власності на орну землю, щоб унеможливити розвиток неофеодалізму a la Лозінський та вилучення всіх ґрунтів у селян новітніми латифундистами, як би вони не прикривалися квазіринковою демагогією.

І, нарешті, слід вирішити питання долучення до тієї чи іншої групи країн для створення «зернового пулу», який посяде провідну позицію на світовому ринку.

Сьогодні тут основними гравцями є США (20%) та ЄС (15%). У разі, якщо Україна домовиться про такий пул із Євросоюзом, то за результатами сезону 2008/09 років таке об’єднання давало б чверть збіжжя на світовому ринку; інший варіант – пул разом із Росією та Казахстаном – теж чверть світового зернового ринку, а відтак можливість впливати на ціни у вигідному для себе ключі. Одне слово, проблем тут безліч, але й перспективи серйозні у зв’язку зі стабільним зростанням потреб людства у сільгосппродукції, а відтак питання у тому, чи вдасться здолати опір внутрішніх і зовнішніх противників становлення України як одного з агропромислових лідерів світу.

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG