Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 14:47

Синьо-жовтий поступ: як це було


Рівне – Відродження українського прапора на Рівненщині розпочиналося з полотнищ, дбайливо пошитих руками місцевих жінок – учасниць і симпатиків тодішнього Руху за перебудову. Мешканці області одними з перших заявили про своє бажання мати власну національну символіку і власну українську державу. Сталося це рівно 20 років тому на Полі Берестецької битви.

Микола Поровський та Іван Дем'янюк (зліва) разом із укладачем експозиції, співробітницею музею Надією Радіоновою. Рівняни віддали в експозицію цінні речі з власних колекцій. Серед них – перші на Рівненщині національні прапори
Нестандартні і нині вже незвичні блакитно-жовті полотнища, котрі нині експонуються в обласному краєзнавчому музеї, пошиті руками рівнянок Ніни Криштальської, Ольги Булавської та Ольги Дем’янюк. Син однієї з них, викладач Міжнародного економіко-гуманітарного університету Іван Дем’янюк, розповідає. Його соратники, Василь Червоній і Микола Поровський закупили окремо сувої жовтої і блакитної матерії. Шили прапори підпільно, полотнища вивозили на місце мітингу окремо від древка. І коли нарешті організатори отримали дозвіл на перший мітинг на Козацьких могилах, вирішили будь-що продемонструвати під час його проведення заборонені тодішнім режимом національні стяги.
Український прапор, на якому вперше присягав міський голова Рівного.


«Завезли їх поблизу козацьких Могил і заховали в хаті одного з селян, який нам співчував. А вже в сам день, коли тисячі людей почали туди з’їжджатися, хоч влада такого не чекала, колону, яку вів Василь Червоній, при підході до острова Журавлиха зупинили три ряди міліції. Але Василь Червоній дав команду підняти прапори. Люди сколихнулися, і пішли на штурм, прорвали ці три лінії міліціонерів. Коли заходили на сам острів і люди побачили нашу колону з Товариства шанувальників української мови і Народного Руху України, стали аплодувати й кричати: «Слава Україні! Народний Рух!» Це було надзвичайне піднесення, вперше були підняті в області національні прапори – саме там, у Пляшевій, на Козацьких Могилах», – розповідає Іван Дем’янюк.

Від перших перемог – до першої присяги

Згодом були інші мітинги в містах і селах Рівненщини, на яких усе впевненіше про себе заявляли українські стяги. Одним із перших був мітинг у Дубні, де на майдані перед замком найсміливіші його учасники, рівняни та волиняни, утворили кільце, у центрі якого розташувалися близько двохсот людей, а в самісінькому осередді – прапори. Той мітинг спочатку спробувала розігнати міліція, розповідає депутат трьох скликань, голова Республіканської Християнської партії Микола Поровський.

«Ми взялися за руки, сіли на асфальт, у центрі – синьо-жовті прапори. Міліція з кийками- «демократизаторами» в руках кількох побила, але що робити з нами, які зчепилися руками й лягли на асфальті, вони не знали. Але тоді приїхав депутат Верховної Ради Мартиросян, і шляхом переговорів вдалося знайти компроміс…, і ми колоною, з синьо-жовтими прапорами, пішли містом до Будинку культури. Це було 15 жовтня 1989 року, – згадує Микола Поровський.

За рік на Козацьких Могилах збереться під синьо-жовтими знаменами кілька сотень тисяч українців – напередодні ухвалення Декларації про державний суверенітет. Військовослужбовці Рівненського гарнізону першими присягнуть на вірність Україні під синьо-жовтим прапором, так само вчинить і тодішній міський голова Іван Федів. Ті прапори нині зберігаються і в приватних колекціях, і в краєзнавчому музеї.

Однак найбільш пам’ятним для Миколи Поровського став той день 18 років тому, коли йому випала честь вносити до Верховної Ради синьо-жовте полотнище у День проголошення Державного суверенітету України:

«Це величезне полотнище принесли до Секретаріату Народного Руху України, звідти делегація віднесла його на Софіївський майдан, і там світлої пам’яті патріарх Володимир (Романюк) його освятив. Делегація принесла його на площу перед Верховною Радою. Тоді ми, депутати, вийшли із залу, вклякнули на коліна, поцілували край знамена, і я мав велике щастя від Всевишнього вносити до залу Верховної Ради України знамено Свободи. Протилежний край цього знамена ніс світлої пам’яті В’ячеслав Чорновіл… Коли ми увійшли до залу, я відчував, що не тільки з колегами-депутатами ми входимо із цим знаменом Свободи – разом з нами символічно заходять до цього залу і козаки гетьмана Мазепи, і воїни української Народної Республіки, і воїни Української Повстанської Армії, які поклали своє життя за ідею самостійної і соборної української держави – щоб синьо-жовтий український прапор майорів над Україною…».

(Рівне – Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG