Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 07:33
Із наближенням президентських виборів особливо відчутним стає ідеологічний вакуум в українській політиці. Ніхто з кандидатів не намагається запропонувати виборцю комплексну ідеологічну платформу. Навіть продуманими передвиборчими програмами не тішать. Президентські перегони зводяться до технічного зомбування пересічного українця нейролінгвістичними технологіями та креативними гаслами.

Ідеологічне зубожіння української політики свідчить про зниження якості кандидатів у президенти. На думку експертів, світогляд абсолютно всіх українських політичних лідерів є фрагментарним і ґрунтується на часткових уявленнях про політику, економіку та соціальний устрій. Відтак, жоден із них на сьогодні не здатний продемонструвати цілісне, системне світобачення, розуміння глибинних процесів, що відбуваються в Україні та світосистемі. Жоден не може оцінити історичний момент та запропонувати адекватну стратегію виживання і розвитку України.

Відтак, жоден політик не гідний тієї довіри громадян, яку так намагаються завоювати менеджери і технологи виборчих кампаній.

Безідейні месії

До недавнього часу Віктор Ющенко вважався представником ліберальної ідеології в Україні. Однак практика його президентського правління засвідчила, що весь його лібералізм обмежується монетарною політикою в фінансовому секторі. Натомість, в суспільно-політичних відносинах Віктор Ющенко продемонстрував не найкращі зразки патріархальної влади з консервативним присмаком.

Партія Юлії Тимошенко «Батьківщина» спочатку претендувала на те, щоб стати однією з небагатьох ідейних політичних сил в Україні. Початковий розрахунок було зроблено на лівоцентристську ідеологію, «солідаризм» та навіть робилися спроби вступу в Соцінтерн. Однак ліва ідеологія «Батьківщини» в кон’юнктурних цілях була легко змінена на праву орієнтацію. Завдяки цьому було отримане членство в Європейській Народній Партії, однак з втрачено ідеологічну послідовність. На думку експерта-політолога Олексія Полторакова, на сьогодні БЮТ взагалі не має цілісної ідеології, оскільки «збірна солянка» Юлії Тимошенко безсистемно ввібрала в себе взаємовиключні погляди та ідеї.

Віктор Янукович не став винятком на тлі безідейної сірості, адже вся його політична платформа тримається на еклектичному поєднанні соціалістичних ідей та інтересів великого олігархічного капіталу. При цьому в передвиборчих кампаніях Партія регіонів спирається на ностальгію за радянською добою та проросійські настрої.

Молодий і перспективний Арсеній Яценюк на чолі «Фронту Змін», очевидно, сподівався наслідувати Рузвельта з його «Новим курсом». Відтак, з самого початку своєї «кандидатської» діяльності Яценюк задекларував відданість соціальному лібералізму, який лежав в основі подолання Великої Депресії в США. Однак подальша діяльність та агітаційна кампанія демонструють повне нерозуміння різниці між різними видами лібералізму – класичним, соціальним та неолібералізмом. Спілкування з електоратом зводиться до зомбування мас безідейним гаслом «Врятувати країну!».

А один із найкращих непрохідних кандидатів на запитання щодо своєї ідеологічної орієнтації відповів відверто, що над цим питанням досі не задумувався. Справді, навіщо потрібна ідеологія? Адже з її наявністю доведеться бути послідовним, а кон’юнктурно вигідні рішення та дії стануть неможливими.

Деякі експерти зазначають, що в Україні має місце криза ідеологій. Однак насправді це не так. Є очевидний дефіцит політичних сил, які були б здатні ефективно сформулювати і презентувати ідеологію. Зрештою, в Україні просто немає політиків, які б вміли спілкуватися з українцями не як з електоратом, а як з гідними представниками виду «homo sapiens».

Ефективна ідеологія як чинник виходу з кризи

Противники ідеологічних підходів, навчені радянським і нацистським досвідом, можуть заперечити значення й цінність ідеології для суспільного розвитку. З таких міркувань в Конституції України було прописано, що жодна ідеологія не може бути в Україні визнана державною.

Однак, принципово важливо зрозуміти, що ідеологія не є засобом маніпулювання суспільною думкою або інструментом пропаганди. Зомбування населення здійснюється лозунгами без будь-якої ідеології – саме це зараз і відбувається в Україні.

Кожна ідеологія як сукупність цінностей і поглядів є основою для світосприйняття. Ідеологічний вплив протягом століть був чинником розвитку держав, суспільств та соціальних інститутів. На сьогодні цілісний ідеологічний фундамент дозволяє не лише пізнавати навколишній світ, політичні, соціальні та історичні процеси, а й зрозуміти їх, адекватно на них реагувати.

На думку ряду науковців, політик, який не має ідеологічного базису, схожий на фахівця, що не має теоретичної бази. Наче фармацевт без знання анатомії людини, який намагається лікувати апендицит знеболювальним. Так і безідейному політику не допоможе знання великої кількості рецептів для лікування держави й суспільства, доки не буде бачення цілісної картини в історичній перспективі.

Успіх Франкліна Рузвельта в подоланні Великої Депресії ґрунтується на глибокому та цілісному ідеологічному світогляді, який дозволив віднайти в необхідний момент адекватні інструменти. Порятунок США полягав не в ситуативному реагуванні на виклики Депресії, а в глибокому аналізі причин і процесів, які призвели до катастрофи.

В 30-ті роки минулого століття адміністрації Рузвельта було зрозуміло, що Депресія стала наслідком домінування в політиці та економіці доктрини класичного лібералізму. Останній абсолютизував індивідуальну свободу, применшував роль і значення суспільства та заперечував можливість держави втручатися в економічні та суспільні справи.

Катастрофічні недоліки класичного лібералізму на початку ХХ століття спонукали вчених і науковців до перегляду ідеології та збагачення її соціалістичними положеннями. Для цього необхідно було глибоко й системно розуміти як ліберальну, так і соціалістичну доктрини. Результатом ідеологічної модернізації стала поява соціального лібералізму, який був сприйнятий Рузвельтом та покладений в основу політики «Нового курсу». Соціальний лібералізм, який став системною відповіддю на кризу класичного лібералізму. Відтак, подолання Великої Депресії мало глибоко ідеологічну та теоретично обґрунтовану основу.

Ідеологічна модернізація

Сучасні українські політики часто намагаються без відповідної теоретично-ідеологічної основи скопіювати рецепти Рузвельта для подолання теперішньої кризи в Україні. Натомість, треба було б запозичити сам підхід до пошуку рецепту.

Для виходу з сучасної кризи спочатку треба проаналізувати ідеологію, на основі якої розвивалася західна цивілізація останні 30-40 років. Цією ідеологією експерти і науковці беззаперечно визначають неолібералізм, епоха якого розпочалася разом з Маргарет Тетчер та Рональдом Рейганом.

Неолібералізм ще називають ринковим фундаменталізмом, який породив суспільство тотального споживання та абсолютизував індивідуальну свободу на шкоду інтересам суспільства та стратегічному розвитку. Після краху радянської системи неолібералізм в межах всього світу призвів до гегемонії великого капіталу, транснаціональних корпорацій, глобалізації та деградації національних держав.

Натомість, окрім неолібералізму науковці виділяють ще дві ідеології, які можуть претендувати на системність та світоглядний характер, але не мали настільки широкого вжитку: неосоціалізм та неоконсерватизм. Відтак, подолання кризи як в світовому, так і національному масштабах, можливе лише через збагачення ідеологічних неоліберальних основ світобудови відповідними соціальними та консервативними ідеями.

Необхідна ідеологічна модернізація. В черговий раз необхідно привести домінуючу в світі ідеологію у відповідність до викликів часу, відновити баланс між інтересами індивіда та суспільства, між свободою людини та моральними імперативами.

Для вирішення цього історичного завдання політику необхідно мати чіткий, але водночас широкий ідеологічний світогляд, розуміти, звідки й куди йде людство, весь світ та конкретна держава.

Жоден із діючих українських політиків не здатний виконати таке завдання. Немає Рузвельта в Україні, який би здійснив глибоку ідеологічну трансформацію та запропонував довготривалу стратегію розвитку в інтересах всього суспільства.

Ба більше. Схоже, українські політики не лише не обізнані в ідеологічних питаннях, а ще і вкрай ліниві. Вони воліють зачекати, доки питання ідеологічної модернізації вирішить хтось розумніший за кордоном. Нехай то буде Барак Обама або ще хтось. Тоді політичним лідерам в Україні лише залишиться в черговий раз бездумно скопіювати закордонний досвід та готові рецепти.

Поки ідеологічна модернізація не відбулася, будь-який український «Новий курс» кандидатів у президенти буде лише черговою збіркою пустопорожніх рецептів, слоґанів і гасел. Вони не забезпечать подолання кризи, відтак марно сподіватися на кардинальну зміну ситуації разом зі зміною Президента України.

Самі ж президентські вибори, очевидно, стануть черговим тріумфом безідейної політичної реклами над українським «homo sapiens».

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
XS
SM
MD
LG