Доступність посилання

12 Грудень 2017, Київ 05:04

Лондон – Кожні роковини, кожні річниці останньої світової війни – це своєрідний іспит суспільства в будь-якій країні. Іспит на часто-густо досить болючу правду про самих себе. І досвід уже 70 років свідчить, що ховати цю правду, рожевити своє минуле, замазувати його, підмальовувати – не виправдовує себе. Бо наступні покоління все одно будуть докопуватися до істини і дивуватися, чому це не зробили їхні попередники.

Є блискучий приклад того, як нещадно розправляється зі своїм чорно-фашистським минулим сьогоднішня Німеччина.

Пані Анґела Меркель не є представником соціал-демократії. Вона якраз є одним із лідерів політичного консерватизму.

Але саме пані Меркель відкрито заявила перед роковинами початку війни, що перемога антигітлерівської коаліції дала змогу вписати новий розділ в історію Німеччини.

Росія виборює Сталіна

Чи можуть так само критично ставитися до своєї історії в тій же Москві? Чи здатні сьогодні лідери Росії говорити про сталінізм як про зло, що спричинило великі страждання багатьом народам у світі?

Людство уже багато знає про деспотизм двох тиранів – Сталіна і Гітлера. Німеччина вже численні роки в’їдливо аналізує свого деспота.

Натомість у Росії, особливо протягом останніх років, намагаються відретушувати свого тирана.

За 70 років уже не раз лунали думки, що, якщо б цих двох сатанинських явищ не з'явилося на світі, то і самої Другої світової не було б.

Але ця проста логіка нині в Росії не спрацьовує. І знову правда про минуле, правда про війну витісняється в майбутнє.

І знову іспит світовою війною на пострадянському просторі перебуває під чоботом політичної кон'юнктури.

Україна шукає своє минуле

Випробування минулим стосується не лише Росії. Україна також у тематиці війни перебуває далеко не в мирній ситуації.

І для України світова війна уже давно стала місцем багатьох випробувань. Адже сама природа тих жорстоких і кривавих баталій несе в собі увесь можливий спектр як добра, так і зла.

Як і в багатьох інших державах, по яких пройшлася нацистська армада, в Україні мали місце практично всі можливі прояви і наслідки цієї скрути.

Як у Франції чи Югославії, як у Польщі чи Греції був в Україні і опір чорній чумі, і колабораціонізм. Були герої і були злочинці. Були жертви і були карателі.

Правда про все це лише оздоровить народ, згуртує його, зміцнить дух спротиву будь-якій можливій тиранії.

І, навпаки, підфарбовування, прикрашання і втеча від справжньої картини війни лише розмиватимуть соборність.

Певно, ніщо так не надихає сучасну німецьку спільноту на злуку, як гітлерівська війна. А в самокритиці і аналізі причин катастрофи німцям, практично, немає рівних.

Шанс України у Світовій війні


До речі, саме німецький, а не радянсько-російський приклад погляду на своє воєнне минуле змусив багато інших держав проявити сміливість і критично поглянути на свою роль у ті часи.

Англійці і французи, румуни і голландці почали прискіпливіше придивлятися і до позитиву, і до негативу, котрі мали місце в їхніх країнах під час війни.

І трагедії не сталося. Ніхто з цих народів не вдарився в крайності самоїдства, і ніхто не втратив своєї гідності. Тоді як росіянам цей процес знову доводиться відкладати на невизначений час.

І як це часто трапляється протягом останніх двох десятиліть, іспит війни сповна лягає на плечі українців, на які, ймовірно, відводиться роль створити новий зразок для усього пострадянського простору.

(Лондон – Прага – Київ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG