В Україні часто поверталися до козацтва, починаючи від козакофільства інтелігенції першої половини ХІХ століття, коли цей військово-хліборобський стан сприймався в його максимально романтизованому «гоголівському» вигляді, аж до спроб його реального відтворення в 1917–1921 роках на державному рівні в тогочасній самостійній Україні. Навіть більшовики не змогли ігнорувати цю тенденцію і змушені були створити спершу полк, потім бригаду, а потім і корпус «червоного козацтва».
Треба зауважити, що сам по собі такий феномен, як козацтво, не є чимось винятковим та унікальним, бо має чимало аналогів. Здебільшого, специфічні мілітарні соціальні стани виникають там, де конфліктно наражаються одна на одну різні цивілізації. Саме в тому місці, де світи, що дуже відрізняються, змушені контактувати між собою, формується особливий тип «людини прикордоння».
Зудар балканських християн із мусульманською Османською імперією спричинився до народження феномену «гайдуків». То було своєрідне балканське “козацтво”.
У Північний Америці люди, які жили на межі територій білих і індіанців і брали активну участь в освоєнні так званого Дикого Заходу, відомі нам як «ковбої». У Південній Америці таких же самих людей європейсько-тубільного прикордоння називали «ґаучо».
В Україні ватаги вільних, озброєних людей, що не визнавали над собою ніякої влади, крім власної виборної, з’являються наприкінці ХV століття. Принаймні, перші літописні зведення про козаків на нижньому Дніпрі датуються 90-ми роками ХV століття.
Поступово українські козаки перетворюються на потужний військово-землеробський стан із державотворчими функціями. В ХVІІ сторіччі. українське козацтво вже було здатне створити державу, що називалась «Державою війська Запорозького».
Сусідське козацтво
Дещо по-іншому розвивалося російське козацтво. Воно виникало на кордонах Московії, що постійно змінювались внаслідок експансії, як об’єднання всіляких бунтівних деструктивних елементів. Пересуваючись, розширяючись, кордон Московської держави відсував і цей небезпечний для стабільності країни соціальний стан на периферію.
Коли нині російські козацькі отамани з гордістю заявляють, що «козаки створили Росію», вони в певному сенсі мають рацію. Але це відбулося тільки після того, як Москва взяла їх під контроль і позбавила можливості бешкетувати вдома, кинувши на підкорення Сибіру, Далекого Сходу, Забайкалля, Центральної Азії, Північного Кавказу. Розрахунок був простий: захопити нові території, водночас убезпечивши себе від надто бунтівного елементу.
Поступово російським козакам доручають суто поліцейські, а незрідка навіть каральні функції. Формуються козацькі війська у складі збройних сил імперії, створюється в системі військового командування головне управління козацьких військ. На 1914 рік у Росії було 12 козацьких військ: Донське, Кубанське, Терське, Астраханське, Уральське, Оренбурзьке, Семиріченське, Забайкальське, Сибірське, Амурське, Єнісейське, Уссурійське і Якутський окремий козацький полк. Отже, останні 300 років козацтво в Росії перебуває під жорстоким державним контролем, виконуючи функції частини збройних сил.
Після 1991 року Російська Федерація пішла таким самим шляхом, підпорядкувавши козаків головному управлінню козацьких військ при президенті Російської Федерації. Начальником управління було призначено «героя» Чечні генерала Генадія Трошева, який нещодавно загинув під час авіакатастрофи. Фактично в Росії відновлюють ті структури, що існували на 1914 рік. Це робиться під жорстоким державним наглядом, адже йдеться про парамілітарні формування, що мають військову організацію, військові звання та однострої і легко можуть бути переформатовані якщо не на військо, то принаймні на загони професійних бойовиків.
Відродження козацтва в України: здобутки і загрози
В Україні нове народження козацтва було вислідом діяльності різноманітних громадських фундацій за невтручання держави. Крім спроб утворити військово-патріотичні організації, було чимало дивних проявів на кшталт оперети, коли чоловіки, що у війську дослужилися до капітана чи майора, а то й сержанта, проголошували себе генерал-полковниками козацьких військ, виготовляли собі екзотичні однострої, блискучі погони та без жодних сумнівів носили кашкети чинного генералітету Збройних Сил України.
Козацьких військ також виникало дуже багато: Українське козацтво, Українське реєстрове козацтво, Запорозьке низове козацьке військо, і т.д. і т.п. Оскільки йдеться про громадські організації (хоча чи може розглядатися як громадська організація напіввійськова структура?), то будь-хто охочий міг створити собі своє власне козацтво і проголосити себе навіть маршалом (бувало й таке).
Якби йшлося тільки про ігри дорослих чоловіків, то до цього можна було б ставитися поблажливо. Але вже давно в цьому процесі козацького відродження в Україні даються взнаки дивні явища.
По-перше, чомусь абсолютно вільно в південно-східних регіонах України почали діяти формування Донського і Кубанського козацтва, що, власне кажучи, тяжіють до російської, а не української військово-історичної традиції і мають свої організаційні центри за межами держави. Одна річ, коли в державі діють свої національні парамілітарні структури, зовсім інша – коли розвиваються іноземні напіввійськові організації. Щось не чутно, щоб у Росії хтось дозволяв функціонування українських козацьких військ…
Але й деякі козацькі війська, що позиціонують себе як суто українські та саме таким чином реєструються в Міністерстві юстиції, насправді становлять специфічне видовище: там усі розмовляють лише російською мовою, шанують тільки російські традиції й орієнтуються виключно на Москву, обіцяючи до останньої краплі крови захищати в Україні… Московський патріархат.
По-друге, ці козацькі структури беруть участь в різноманітних антиукраїнських акціях, на кшталт зриву спільних навчань ВМФ США та ВМС України в районі Феодосії в 2006 році.
По-третє, українська держава чомусь абсолютно не перешкоджає вільному пересуванню через український кордон парамілітарних загонів Донського і Кубанського козацьких військ Російської Федерації.
Ці загони вже відвідали українське місто Севастополь для забезпечення встановлення в ньому пам’ятника російській імператриці Катерині ІІ. А незабаром вони можуть відвідати міста України з метою «охорони вільного волевияву російськомовних виборців» на виборах президента України в 2010 році.
Не завадило б керівним органам України поцікавитися, хто реально стоїть за багатьма псевдоукраїнськими козацькими формуваннями. Чи не є деякі з них прикриттям мілітаризованої «п’ятої колони»? Адже таких дуже зручно використовувати для всіляких провокацій.
Нещодавно Російська Федерація знову звинуватила Україну в тому, нібито кадрові українські військові та парамілітарна структура УНА-УНСО брали участь на боці Грузії у російсько-грузинській війні в серпні 2008 року на основі найманства. Цікаво, що знана українська журналістка Тетяна Чорновіл, яка відвідала Південну Осетію негайно після закінчення «п’ятиденної війни», розповідала на 5-му телеканалі, що вона особисто бачила в тому регіоні (і навіть зробила кілька світлин) найманців, які приїхали туди за гроші воювати на боці Росії. Ті люди представляли козацькі формування Донецької області й Криму. Якщо буде потреба, російська влада покаже цих найманців (які не встигли повоювати через швидке закінчення війни) усьому світу як “українських націоналістів”, що приїхали з України воювати проти Росії на теренах якоїсь сусідньої з Російською Федерацією країни.
Найбільш небезпечними такі козацькі угруповання є в Криму. Маючи зв’язки з російськими військовими та спецслужбами, вони поводяться надзвичайно зухвало. Нещодавно вони зірвали з гірської вершини поблизу Севастополя величезний український прапор (понад 60 м²), встановлений там спецгрупою «Альфа» СБУ, і вивісили російський. Перед тим на одній зі скель над південним берегом Криму ці козаки вивісили російський імперський (часів імператора Олександра ІІІ) прапор. Під цим прапором, до речі, тодішня «чорна сотня» здійснювала всі єврейські погроми…
Ці козаки причетні практично до всіх антиукраїнських акцій в Криму і Севастополі. На початку літа 2009 року кримські козаки влаштували собі бойовий вишкіл на полігоні в районі Бахчисарая, де нерідко вони провокують конфлікти з кримськими татарами. Привертає увагу той факт, що під час усіх цих виступів і місцевого проросійського козацтва, і посланців Дону і Кубані українських козаків зі складу численних військ не було ані видно, ані чутно.
То чи не є ситуація такою, що російські козаки в Україні – це реальні бойові одиниці, а українське козацтво – то лише оперета?
Та в будь-якому разі владі України не завадило б провести ретельну інвентаризацію всіх козацьких організацій. Бо потім буде пізно…
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Треба зауважити, що сам по собі такий феномен, як козацтво, не є чимось винятковим та унікальним, бо має чимало аналогів. Здебільшого, специфічні мілітарні соціальні стани виникають там, де конфліктно наражаються одна на одну різні цивілізації. Саме в тому місці, де світи, що дуже відрізняються, змушені контактувати між собою, формується особливий тип «людини прикордоння».
Зудар балканських християн із мусульманською Османською імперією спричинився до народження феномену «гайдуків». То було своєрідне балканське “козацтво”.
У Північний Америці люди, які жили на межі територій білих і індіанців і брали активну участь в освоєнні так званого Дикого Заходу, відомі нам як «ковбої». У Південній Америці таких же самих людей європейсько-тубільного прикордоння називали «ґаучо».
В Україні ватаги вільних, озброєних людей, що не визнавали над собою ніякої влади, крім власної виборної, з’являються наприкінці ХV століття. Принаймні, перші літописні зведення про козаків на нижньому Дніпрі датуються 90-ми роками ХV століття.
Поступово українські козаки перетворюються на потужний військово-землеробський стан із державотворчими функціями. В ХVІІ сторіччі. українське козацтво вже було здатне створити державу, що називалась «Державою війська Запорозького».
Сусідське козацтво
Дещо по-іншому розвивалося російське козацтво. Воно виникало на кордонах Московії, що постійно змінювались внаслідок експансії, як об’єднання всіляких бунтівних деструктивних елементів. Пересуваючись, розширяючись, кордон Московської держави відсував і цей небезпечний для стабільності країни соціальний стан на периферію.
Коли нині російські козацькі отамани з гордістю заявляють, що «козаки створили Росію», вони в певному сенсі мають рацію. Але це відбулося тільки після того, як Москва взяла їх під контроль і позбавила можливості бешкетувати вдома, кинувши на підкорення Сибіру, Далекого Сходу, Забайкалля, Центральної Азії, Північного Кавказу. Розрахунок був простий: захопити нові території, водночас убезпечивши себе від надто бунтівного елементу.
Поступово російським козакам доручають суто поліцейські, а незрідка навіть каральні функції. Формуються козацькі війська у складі збройних сил імперії, створюється в системі військового командування головне управління козацьких військ. На 1914 рік у Росії було 12 козацьких військ: Донське, Кубанське, Терське, Астраханське, Уральське, Оренбурзьке, Семиріченське, Забайкальське, Сибірське, Амурське, Єнісейське, Уссурійське і Якутський окремий козацький полк. Отже, останні 300 років козацтво в Росії перебуває під жорстоким державним контролем, виконуючи функції частини збройних сил.
Після 1991 року Російська Федерація пішла таким самим шляхом, підпорядкувавши козаків головному управлінню козацьких військ при президенті Російської Федерації. Начальником управління було призначено «героя» Чечні генерала Генадія Трошева, який нещодавно загинув під час авіакатастрофи. Фактично в Росії відновлюють ті структури, що існували на 1914 рік. Це робиться під жорстоким державним наглядом, адже йдеться про парамілітарні формування, що мають військову організацію, військові звання та однострої і легко можуть бути переформатовані якщо не на військо, то принаймні на загони професійних бойовиків.
Відродження козацтва в України: здобутки і загрози
В Україні нове народження козацтва було вислідом діяльності різноманітних громадських фундацій за невтручання держави. Крім спроб утворити військово-патріотичні організації, було чимало дивних проявів на кшталт оперети, коли чоловіки, що у війську дослужилися до капітана чи майора, а то й сержанта, проголошували себе генерал-полковниками козацьких військ, виготовляли собі екзотичні однострої, блискучі погони та без жодних сумнівів носили кашкети чинного генералітету Збройних Сил України.
Козацьких військ також виникало дуже багато: Українське козацтво, Українське реєстрове козацтво, Запорозьке низове козацьке військо, і т.д. і т.п. Оскільки йдеться про громадські організації (хоча чи може розглядатися як громадська організація напіввійськова структура?), то будь-хто охочий міг створити собі своє власне козацтво і проголосити себе навіть маршалом (бувало й таке).
Якби йшлося тільки про ігри дорослих чоловіків, то до цього можна було б ставитися поблажливо. Але вже давно в цьому процесі козацького відродження в Україні даються взнаки дивні явища.
По-перше, чомусь абсолютно вільно в південно-східних регіонах України почали діяти формування Донського і Кубанського козацтва, що, власне кажучи, тяжіють до російської, а не української військово-історичної традиції і мають свої організаційні центри за межами держави. Одна річ, коли в державі діють свої національні парамілітарні структури, зовсім інша – коли розвиваються іноземні напіввійськові організації. Щось не чутно, щоб у Росії хтось дозволяв функціонування українських козацьких військ…
Але й деякі козацькі війська, що позиціонують себе як суто українські та саме таким чином реєструються в Міністерстві юстиції, насправді становлять специфічне видовище: там усі розмовляють лише російською мовою, шанують тільки російські традиції й орієнтуються виключно на Москву, обіцяючи до останньої краплі крови захищати в Україні… Московський патріархат.
По-друге, ці козацькі структури беруть участь в різноманітних антиукраїнських акціях, на кшталт зриву спільних навчань ВМФ США та ВМС України в районі Феодосії в 2006 році.
По-третє, українська держава чомусь абсолютно не перешкоджає вільному пересуванню через український кордон парамілітарних загонів Донського і Кубанського козацьких військ Російської Федерації.
Ці загони вже відвідали українське місто Севастополь для забезпечення встановлення в ньому пам’ятника російській імператриці Катерині ІІ. А незабаром вони можуть відвідати міста України з метою «охорони вільного волевияву російськомовних виборців» на виборах президента України в 2010 році.
Не завадило б керівним органам України поцікавитися, хто реально стоїть за багатьма псевдоукраїнськими козацькими формуваннями. Чи не є деякі з них прикриттям мілітаризованої «п’ятої колони»? Адже таких дуже зручно використовувати для всіляких провокацій.
Нещодавно Російська Федерація знову звинуватила Україну в тому, нібито кадрові українські військові та парамілітарна структура УНА-УНСО брали участь на боці Грузії у російсько-грузинській війні в серпні 2008 року на основі найманства. Цікаво, що знана українська журналістка Тетяна Чорновіл, яка відвідала Південну Осетію негайно після закінчення «п’ятиденної війни», розповідала на 5-му телеканалі, що вона особисто бачила в тому регіоні (і навіть зробила кілька світлин) найманців, які приїхали туди за гроші воювати на боці Росії. Ті люди представляли козацькі формування Донецької області й Криму. Якщо буде потреба, російська влада покаже цих найманців (які не встигли повоювати через швидке закінчення війни) усьому світу як “українських націоналістів”, що приїхали з України воювати проти Росії на теренах якоїсь сусідньої з Російською Федерацією країни.
Найбільш небезпечними такі козацькі угруповання є в Криму. Маючи зв’язки з російськими військовими та спецслужбами, вони поводяться надзвичайно зухвало. Нещодавно вони зірвали з гірської вершини поблизу Севастополя величезний український прапор (понад 60 м²), встановлений там спецгрупою «Альфа» СБУ, і вивісили російський. Перед тим на одній зі скель над південним берегом Криму ці козаки вивісили російський імперський (часів імператора Олександра ІІІ) прапор. Під цим прапором, до речі, тодішня «чорна сотня» здійснювала всі єврейські погроми…
Ці козаки причетні практично до всіх антиукраїнських акцій в Криму і Севастополі. На початку літа 2009 року кримські козаки влаштували собі бойовий вишкіл на полігоні в районі Бахчисарая, де нерідко вони провокують конфлікти з кримськими татарами. Привертає увагу той факт, що під час усіх цих виступів і місцевого проросійського козацтва, і посланців Дону і Кубані українських козаків зі складу численних військ не було ані видно, ані чутно.
То чи не є ситуація такою, що російські козаки в Україні – це реальні бойові одиниці, а українське козацтво – то лише оперета?
Та в будь-якому разі владі України не завадило б провести ретельну інвентаризацію всіх козацьких організацій. Бо потім буде пізно…
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
