Київ – Два десятиріччя тому, ще в тодішньому СРСР, я був присутнім на одному з перших засідань сесії нової, демократичної Московської ради, під час якого тільки що обраний головою Мосради професор-економіст Гаврило Попов – знаменитий на всю країну народний депутат-міжрегіонал – пропонував затвердити його заступника. Заступником із господарчих питань перший в історії радянської столиці мер-демократ запропонував Юрія Лужкова. Депутати були щиро здивовані. Лужков здавався класичним представником старої, радянської номенклатури. Перше запитання, яке йому поставили, стосувалося саме політичної позиції. «На якій Ви платформі?», – запитали депутати у Лужкова.
«На господарській платформі!», – відрубав майбутній мер Москви.
Відтоді багато чого змінилося. Пішов у небуття Радянський Союз і Москва стала столицею нової Росії. Пішов у відставку Михайло Горбачов, а згодом і Гаврило Попов передав свої повноваження Юрію Лужкову. Пішов у відставку Борис Єльцин. Закінчилися президентські повноваження Володимира Путіна. А Юрій Лужков продовжує залишатися мером Москви і очолює передвиборний список партії «Єдина Росія» на виборах до Московської міської думи. У перемозі партії на виборах ніхто не сумнівається, тим більше, що опозиціонерів із руху «Солідарність» та й з партії «Правоє дєло», створеної за благословенням самого Кремля, на вибори вирішили не допускати – підписи, що вони зібрали на свою підтримку, «виявилися недійсними». Зрозуміло, що такий склад депутатів московського парламенту без проблем знову затвердить кандидатуру Юрія Лужкова на посаду мера. Так, зараз його обирають саме депутати за поданням президента. Проте, якщо б громадяни голосували на прямих виборах, Лужков також переміг би. Поки що гідних конкурентів у нього не знайшлося.
Могутність московського клану
У чому секрет такої популярності московського мера? Сказати, що він завжди йшов за течією, відчував, як зміняться події, що він є класичним пристосуванцем, значить сказати неправду. Навпаки, Лужков уміє ризикувати. Він був одним із небагатьох представників московської верхівки, що приєднався до молодої команди демократів Гаврила Попова – і не прогадав: адже тільки він знав все про міське господарство і був здатний ним розпорядитися. Він підтримав Бориса Єльцина у непростій ситуації –конфронтації з російським парламентом 1993 року – і не помилився, хоча багато хто з близьких співробітників Єльцина зрадив президента і перейшов на бік Олександра Руцького і Руслана Хасбулатова. Він не побоявся кинути виклик самому Єльцину 1999 року, відкрито претендував на посаду прем’єра російського уряду і створив партію «Отєчєство», яка мала стати новою партією влади. Ця партія програла двобій партії «Єдінство», що її організував Борис Березовський для нового єльцинського фаворита Володимира Путіна. Здавалося, політична кар’єра Лужкова закінчується? Але новий президент не тільки не усунув його, але пішов на злиття своєї партії з «Отєчєством». Сьогодні саме представники цієї партії контролюють партійний апарат «Єдиної Росії», а Лужков залишається мером Москви, вже в часи Дмитра Медведєва.
Сила будь-якого політика в тому, що він знає правила гри. Лужков запровадив правила гри в Москві саме тоді, коли місто перетворилося на справжній «клондайк» сучасної Росії. Без благословення Лужкова не можна зайнятися будь-яким серйозним бізнесом у Москві, на більш дрібні речі потрібне благословення представників його команди. Саме тому ніхто не дивується, що дружина мера – мільярдер, що стати членом московського уряду чи префектом одного з московських округів – це означає назавжди увійти до підприємницької і політичної еліти. Московський клан є настільки могутнім, що не рахуватися з його впливом і можливостями не можуть навіть ті москвичі, які працюють у Кремлі чи в урядовій резиденції в «Білому домі».
Швидкий прибуток – головна мета
При цьому існує міф Лужкова-господарника. Цей міф укорінений у свідомості мешканців Москви, проте навряд чи він базується на реаліях. Так, за роки Юрія Лужкова Москва з сірого радянського міста перетворилася на місто європейське. Але в якому розумінні? У Москві безліч дорогих ресторанів, автомобілів, крамниць – і це не дивно: тут заробляє гроші вся Росія. І іншого такого міста в країні немає. Проте в Москві практично відсутня інфраструктура забезпечення нормального життя мешканців столиці. І це не дивно. Бо все підкорено ідеї забезпечення швидкого прибутку.
У такій ситуації мешканці стають ніби зайвими – якби їх взагалі не було, мерія могла б із меншими проблемами розпоряджатися орендою ділянок у центрі, давати дозвіл на побудову офісних хмарочосів, забезпечувати швидкий, без заторів, приїзд мешканців престижної Рубльовки на роботу в столицю. Навіщо в такій ситуації дбати про екологію міста чи розвиток його транспортної інфраструктури?
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
«На господарській платформі!», – відрубав майбутній мер Москви.
Відтоді багато чого змінилося. Пішов у небуття Радянський Союз і Москва стала столицею нової Росії. Пішов у відставку Михайло Горбачов, а згодом і Гаврило Попов передав свої повноваження Юрію Лужкову. Пішов у відставку Борис Єльцин. Закінчилися президентські повноваження Володимира Путіна. А Юрій Лужков продовжує залишатися мером Москви і очолює передвиборний список партії «Єдина Росія» на виборах до Московської міської думи. У перемозі партії на виборах ніхто не сумнівається, тим більше, що опозиціонерів із руху «Солідарність» та й з партії «Правоє дєло», створеної за благословенням самого Кремля, на вибори вирішили не допускати – підписи, що вони зібрали на свою підтримку, «виявилися недійсними». Зрозуміло, що такий склад депутатів московського парламенту без проблем знову затвердить кандидатуру Юрія Лужкова на посаду мера. Так, зараз його обирають саме депутати за поданням президента. Проте, якщо б громадяни голосували на прямих виборах, Лужков також переміг би. Поки що гідних конкурентів у нього не знайшлося.
Могутність московського клану
У чому секрет такої популярності московського мера? Сказати, що він завжди йшов за течією, відчував, як зміняться події, що він є класичним пристосуванцем, значить сказати неправду. Навпаки, Лужков уміє ризикувати. Він був одним із небагатьох представників московської верхівки, що приєднався до молодої команди демократів Гаврила Попова – і не прогадав: адже тільки він знав все про міське господарство і був здатний ним розпорядитися. Він підтримав Бориса Єльцина у непростій ситуації –конфронтації з російським парламентом 1993 року – і не помилився, хоча багато хто з близьких співробітників Єльцина зрадив президента і перейшов на бік Олександра Руцького і Руслана Хасбулатова. Він не побоявся кинути виклик самому Єльцину 1999 року, відкрито претендував на посаду прем’єра російського уряду і створив партію «Отєчєство», яка мала стати новою партією влади. Ця партія програла двобій партії «Єдінство», що її організував Борис Березовський для нового єльцинського фаворита Володимира Путіна. Здавалося, політична кар’єра Лужкова закінчується? Але новий президент не тільки не усунув його, але пішов на злиття своєї партії з «Отєчєством». Сьогодні саме представники цієї партії контролюють партійний апарат «Єдиної Росії», а Лужков залишається мером Москви, вже в часи Дмитра Медведєва.
Сила будь-якого політика в тому, що він знає правила гри. Лужков запровадив правила гри в Москві саме тоді, коли місто перетворилося на справжній «клондайк» сучасної Росії. Без благословення Лужкова не можна зайнятися будь-яким серйозним бізнесом у Москві, на більш дрібні речі потрібне благословення представників його команди. Саме тому ніхто не дивується, що дружина мера – мільярдер, що стати членом московського уряду чи префектом одного з московських округів – це означає назавжди увійти до підприємницької і політичної еліти. Московський клан є настільки могутнім, що не рахуватися з його впливом і можливостями не можуть навіть ті москвичі, які працюють у Кремлі чи в урядовій резиденції в «Білому домі».
Швидкий прибуток – головна мета
При цьому існує міф Лужкова-господарника. Цей міф укорінений у свідомості мешканців Москви, проте навряд чи він базується на реаліях. Так, за роки Юрія Лужкова Москва з сірого радянського міста перетворилася на місто європейське. Але в якому розумінні? У Москві безліч дорогих ресторанів, автомобілів, крамниць – і це не дивно: тут заробляє гроші вся Росія. І іншого такого міста в країні немає. Проте в Москві практично відсутня інфраструктура забезпечення нормального життя мешканців столиці. І це не дивно. Бо все підкорено ідеї забезпечення швидкого прибутку.
У такій ситуації мешканці стають ніби зайвими – якби їх взагалі не було, мерія могла б із меншими проблемами розпоряджатися орендою ділянок у центрі, давати дозвіл на побудову офісних хмарочосів, забезпечувати швидкий, без заторів, приїзд мешканців престижної Рубльовки на роботу в столицю. Навіщо в такій ситуації дбати про екологію міста чи розвиток його транспортної інфраструктури?
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
