Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 08:28

Керівники найбільших російських телевізійних каналів з сумом визнають: чисельність російської телеаудиторії катастрофічно падає. Молодь віддає перевагу Інтернету, люди середнього віку дивляться спеціалізовані телеканали, що співпадають з хобі або інтересами. Так що вірними звичним телеканалам залишаються тільки літні люди. Їм там усе звично: є гумор та пісні. А що до новин, то, знову ж, до нового звикати не треба: як було за часи Брежнєва, так є й зараз.

Росія любить іноземців, а відтак не дивно, що журналіст Володимир Познер став свого часу зіркою російського телебачення.

І справа не у тім, що він народився у Франції, жив в Америці і часто виступав у ток-шоу відомого американського телеведучого Філа Донах’ю – прізвище останнього зараз у Росії мало хто знає. Просто Познер є професіоналом, а його програми навіть на пропагандистському «Першому каналі» мали людську інтонацію.

Познер мав усі телевізійні нагороди. Доходило до кумедного: отримавши десь уп’яте вищу телевізійну нагороду «Теффі» за кращу аналітичну програму, він наступного року відмовився знову себе висувати – було соромно. А соромно було тому, що не було жодної конкуренції. А конкуренції не було тому, що на інших каналах усі аналітичні програми були закриті під тиском Кремля.

Навіть улюблений може випасти з ласки

Як «кращий журналіст» у кремлівському розумінні кандидатуру Познера підтримали, коли телевізійне співтовариство висунуло його на посаду Президента російської телевізійної академії.

Однак, музика грала недовго: вибухнув жорсткий конфлікт між державними каналами та телевізійними академіками, які, власне, і визначають переможця.

Держканали, як то й водиться, робили політичні агітки, але відверто вимагали за них нагороди у відповідних номінаціях. Але академіки вважали агітки за сміття, а Познер тримав нейтралітет, відмовляючись піддавати тиску академіків. Тоді федеральні канали заявили, що виходять з «Теффі» і створять щось своє.

Познер зрозумів, що головує політика, що «Теффі» намагаються знищити і пішов з посади Президента.

Змінився і його телевізійний репертуар: замість програми «Врємєна», де була дискусія і ставились якісь питання, він веде програму «Познер» – звичайне інтерв’ю з якоюсь зіркою. Кремль вважає, що в дискусіях зараз нема необхідності.

Інша особа – інша історія

Здавалося, що телевізійна кар’єра журналіста Володимирира Соловйова – це зразок людини, що «вхопила Бога за бороду». Він прийшов на канал НТВ ще за часи Гусинського. Почавши з розважального репертуару, він швидко перейшов у політику. А коли у Гусинського відібрали бізнес і НТВ перетворився на рупор держави, Соловйов залишився на каналі фактично як його «фронтмен». Він вів не одну, а дві різні програми на тиждень. Як це можливо? «Таємницю» знали усі: Соловйов був другом людей із Кремля, зокрема головного російського ідеолога Владислава Суркова, і мав чудовий політичний нюх: в усіх його програмах, де «нищівно викривались пороки життя», зажди називались винуватці. Однак, за якимось дивним збігом, винними були середні чиновники. Кремль завжди був безгрішним.

Головною програмою Соловйова було шоу «До бар’єру». За формою – це ідеальна і найдемократичніша програма: сперечаються дві особи різних політичних поглядів.

Демократизм підкреслювало те, що гостями шоу були навіть ті демократи, яким ніколи не надавали ефір на інших каналах, наприклад Валерія Новодворська та Борис Нємцов.

Правда, знову таки, за дивним збігом обставин, при голосуванні наприкінці програми переможцями були завжди їхні продержавні опоненти. І тут треба визнати талант Соловйова: він був «гравцем на полі» і чудово виставляв на посміховисько демократів.

Ішов час і ситуація ускладнювалась: запросити гостей ставало усе важче і важче, Кремль усе активніше «редагував» гостей. Когось не хотів Сурков, хтось сам перестав ходити, адже зрозумів, що перебуває у програмі лише «лялькою». Так чи інакше, але наприкінці життя програми головним «опонентом» був Жириновський. І вже зрозуміло, що то була за програма.

Вона була приречена, але закрили її зовсім не за переродження. Сталася прикра помилка. Соловйова тільки раз підвів його політичний нюх, але підвів фатально: він кілька разів піддав критиці одну особу, а вона, на нещастя, виявилась дружиною важливого чиновника з «Газпромедії» – компанії, що володіє каналом НТВ.

Далі Соловйова миттєво визвали до керівництва. Дирекція, не дивлячись йому в очі, повідомила, що його програму закривають.

«Зірка» й далі без роботи

Але важливим є не сам факт закриття, а те, що було далі. Здавалося, що така «зірка» без роботи не залишиться і що наступного дня він вже буде «прикрашати» якийсь інший канал. Але виявилось, що керівники інших каналів також мають нюх і цей нюх підказав їм ось що: якщо Соловйова зняв якийсь чиновник, то це означає, що журналіст вже не має підтримки Кремля і роздратування від його роботи переважує політичну доцільність. Отож, чи варто брати його на роботу, якщо від цього будуть лише неприємності?
Можна в це не повірити, але сам Соловйов у своєму блозі написав, що після звільнення йому не було жодного дзвінка з пропозицією телевізійної роботи.

Однак, як здається, сам Соловйов не втрачає надії, що Кремль «підбере» його до роботи: у його блозі він пише виключно продержавні пости, виправдовує політику Росії, війну Росії проти Грузії називає «операцією проти геноциду», іронічно нищить Ющенка, але, згадуючи Путіна та Медвєдєва, не забуває старанно писати іхні імена та по-батькові.

Соловйов знає: Медвєдєв є прихильником інтернету, а тому його старання мають помітити.

«Година ненависті», а далі – гумор, серіал, концерт...

Це дуже різні люди – Познер та Соловьйов. Вони різні за долею, за майстерністю, за стилем. Але мають однакову телевізійну долю: або підкоритися політичному істеблішменту, або їх викинуть, якщо помилково виберуть собі не того ворога.

Є ще третій варіант: бути забороненим для телебачення. В інтернеті гуляє список небажаних осіб для запрошення на телеканали, навіть у соціальні та розважальні програми. Кремль періодично спростовує факт існування цих списків. Та російський телеекран красномовніший за будь-які слова.

На екрані розважальну програму змінює телесеріал. Потім йде концерт, за яким знову – телесеріал. А потім «година ненависті» – інформаційна програма, де розповідають не про події, а про те, як ці події бачить Кремль, як треба ці події сприймати.

У програмі ми обов’язково побачимо Путіна та Медвєдєва. І можна тримати у руці хронометр: час їхнього перебування на екрані буде старанно вирахуваний.

Після того, як росіянам розкажуть, хто сьогодні «більший ворог», а Путін-Медвєдєв у своїх кабінетах дадуть суворі вказівки якимось міністрам, усе побіжить далі – гумор, серіал, концерт... Пісня, жарт... Жарт, пісня...

І кожного дня йде програма «Малахов плюс», присвячена народній медицині. У ній якась жінка розповідає: якщо втирати собі у лоб хрін, то почуватимешся значно краще. А інший дідусь розповідає, що кожного дня їсть трішки землі. І так пояснює, чому це корисно: «Це ж наша рідна матінка земля, як вона може завдати нам якоїсь шкоди?».

Кажуть, що кожна епоха має своє середньовіччя. Телевізійне середньовіччя російського телебачення давно настало. Але російського глядача це бентежить найменше.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG