Іван Шабат прибув до Рима не лише як міський голова міста Теребовля Тернопільської області, що залучене до проекту. 10 років він самостійно виховує двох дітей. Його дружина весь цей час на заробітках в Італії.
«У Теребовлянському районі маємо 130 сімей, де діти залишилися майже сиротами. Батьки-чоловіки поспивалися, діти перейшли під опіку дідусів та бабусь. Матері пересилають гроші напряму бабусям, а ті роздають їх онукам. Це безконтрольність грошей і розбещеність дітей», – розмірковує пан Шабат.
Понад 70 відсотків жінок, які працюють в Італії, залишили на батьківщині чоловіків і дітей. Одне з нагальних завдань організаторів українсько-італійської міграційної програми – віднайти можливість зустрічі і спілкування матерів із залишеними вдома дітьми.
Адже українська жіноча міграція має яскраво виражену особливість, наголошує італійська дослідниця Флавія Піперно. «Порівняно з іммігрантами інших національностей, – каже вона, – українські жінки мігрують до Італії саме заради власних дітей. Дати їм освіту і допомогти у працевлаштуванні. А вже потім ці жінки зосереджуються на реалізації особистої трудової кар’єри за кордоном».
Як зустрітися з мамою?
Українська делегація в Римі на засіданні учасників проекту з міграціїДекотрі українки, маючи достатні кошти для оренди окремого житла і пройшовши через пекло бюрократичних перепон, перевозять дітей до Італії за візами для об’єднання сім’ї. На сьогодні це тривалий, але єдиний шлях встановлення постійного контакту з дитиною. Однак, ним не можуть скористатися заробітчани-нелегали.
Через брак документів іммігрантки роками невиїзно працюють в Італії. Тому організація приїзду дітей до Італії хоча б на Різдво для зустрічі з мамою була б оптимальним виходом із ситуації.
Але з появою в Італії суворішого міграційного законодавства і через загальну антиіммігрантську істерію в країні, реалізація такого задуму виглядає проблематичною. Координатор проекту з італійської сторони Розелла Челмі зазначає: «Ми звернулися до міністерства закордонних справ Італії з проханням, чи можна організувати приїзд цих дітей. Ми маємо їхні прізвища, документи, гарантуємо повернення на батьківщину... У міністерстві відреагували прохолодно: мовляв, «побачимо».
Мер міста Теребовля Іван Шабат не підтримує ідеї приїзду дітей до батьків. «Це буде психологічна травма для дитини, – вважає він. – Мати не покаже їй своєї важкої праці, а повезе до крамниць купувати гарні речі. Там чогось дитині не докупить, і вона повернеться додому ображеною».
Потрібна база даних
Натомість одностайну підтримку набула пропозиція влаштувати при українських школах інтернет-клуби, де діти контактували б із батьками через мережі віртуального спілкування. Також розглядали можливість співпраці з українськими телефонними операторами, щоб запроваджувати знижені тарифи для дітей заробітчан. Як зауважили координатори програми, для успішної роботи слід створити базу даних про дітей заробітчан, їхніх батьків і постійно її оновлювати.
Проект «Українсько-італійська обсерваторія з міграції» розрахований на півтора року. У ньому беруть участь міста Житомир, Кагарлик, Теребовля і село Нижні Петрівці Чернівецької області за підтримки Міністерства сім’ї, молоді і спорту та Міністерства освіти. З італійської сторони залучені всі регіони і комуни масового проживання українських мігрантів.
(Рим – Прага – Київ)
«У Теребовлянському районі маємо 130 сімей, де діти залишилися майже сиротами. Батьки-чоловіки поспивалися, діти перейшли під опіку дідусів та бабусь. Матері пересилають гроші напряму бабусям, а ті роздають їх онукам. Це безконтрольність грошей і розбещеність дітей», – розмірковує пан Шабат.
Понад 70 відсотків жінок, які працюють в Італії, залишили на батьківщині чоловіків і дітей. Одне з нагальних завдань організаторів українсько-італійської міграційної програми – віднайти можливість зустрічі і спілкування матерів із залишеними вдома дітьми.
Адже українська жіноча міграція має яскраво виражену особливість, наголошує італійська дослідниця Флавія Піперно. «Порівняно з іммігрантами інших національностей, – каже вона, – українські жінки мігрують до Італії саме заради власних дітей. Дати їм освіту і допомогти у працевлаштуванні. А вже потім ці жінки зосереджуються на реалізації особистої трудової кар’єри за кордоном».
Як зустрітися з мамою?
Через брак документів іммігрантки роками невиїзно працюють в Італії. Тому організація приїзду дітей до Італії хоча б на Різдво для зустрічі з мамою була б оптимальним виходом із ситуації.
Але з появою в Італії суворішого міграційного законодавства і через загальну антиіммігрантську істерію в країні, реалізація такого задуму виглядає проблематичною. Координатор проекту з італійської сторони Розелла Челмі зазначає: «Ми звернулися до міністерства закордонних справ Італії з проханням, чи можна організувати приїзд цих дітей. Ми маємо їхні прізвища, документи, гарантуємо повернення на батьківщину... У міністерстві відреагували прохолодно: мовляв, «побачимо».
Мер міста Теребовля Іван Шабат не підтримує ідеї приїзду дітей до батьків. «Це буде психологічна травма для дитини, – вважає він. – Мати не покаже їй своєї важкої праці, а повезе до крамниць купувати гарні речі. Там чогось дитині не докупить, і вона повернеться додому ображеною».
Потрібна база даних
Натомість одностайну підтримку набула пропозиція влаштувати при українських школах інтернет-клуби, де діти контактували б із батьками через мережі віртуального спілкування. Також розглядали можливість співпраці з українськими телефонними операторами, щоб запроваджувати знижені тарифи для дітей заробітчан. Як зауважили координатори програми, для успішної роботи слід створити базу даних про дітей заробітчан, їхніх батьків і постійно її оновлювати.
Проект «Українсько-італійська обсерваторія з міграції» розрахований на півтора року. У ньому беруть участь міста Житомир, Кагарлик, Теребовля і село Нижні Петрівці Чернівецької області за підтримки Міністерства сім’ї, молоді і спорту та Міністерства освіти. З італійської сторони залучені всі регіони і комуни масового проживання українських мігрантів.
(Рим – Прага – Київ)
