Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 12:42

«Із-під ринви – та й на дощ» – польських окупантів замінили совіцькі


Михайло Мулик, Івано-Франківськ, 17 вересня 2009 року.

Івано-Франківщина – Сьогодні в Івано-Франківській «Просвіті» відкрилася виставка про злочини комуністичного режиму, присвячена «золотому вересню». 17 вересня 1939 року радянські війська увійшли на Західну Україну. Івано-франківець Михайло Мулик, відомий у місті своєю громадською та літературно-публіцистичною діяльністю, згадує ті часи.

У 1939-му Михайлові було 19 років. Жили тоді на Тернопільщині. І, як він каже, був із «порядної» родини, старшим із чотирьох дітей.

Михайло Мулик. 1939 р.
«Батько мій був підстаршина січових стрільців, був у полоні разом із Коновальцем. Цілий рік ховався від польської жандармерії, поки родина не зібрала збіжжя і, можна сказати, викупила, – згадує Михайло Мулик. – Батько був громадським діячем, просвітянином, передплачував дві газети. В нашій хаті збиралися ґазди, а ми, малі, слухали».

Родина Муликів купила у священика город і побудувала хату. Мали сім гектарів землі з лісом. Працювали тяжко. Хотіли вивчити хоча б когось із дітей.

Синьо-жовтий прапор назвали «петлюрівською тряпкою»


Сам Михайло у 17 років став членом ОУН. Серед патріотично свідомих юнаків було особливе ставлення до синьо-жовтого прапора. І саме з цим пов’язані його спогади про «золотий вересень 1939-го».

«Коли в 39-му прийшла радянська влада, як ми їх зустрічали: наша Горожанка – маленьке містечко... Радянські війська прибули десь в 11 годині. Не було в нас таких, знаєте, гучних зустрічей – ні арки ніякої, нічого. Просто зустріли. На другий день сказали повісити синьо-жовтий прапор. Прізвище моє, але то не родич. А він їхав по сіно, зняв вила і повісили. Два дні їхало військо з Бучача на Галич. Офіцери давали честь, ніхто нічого не говорив. На третій день приїздить пограничник, НКВД, в зеленому, на коні, з шаблею. Люди стоять, дивляться. Він говорить: «хто повісив ету петлюрівську тряпку?» Люди думають: о, то вже щось не то. «Снять, лєстніцу прінєсті». А люди не знали, що таке «лєстніца». Знають, що то ліс. Люди розходяться, а він підігнав коня, встав на сідло, зняв, древко поламав. Прапор кинув на землю, потоптав. І говорить: «Так буде со всєма петлюровцамі». А люди між собою говорять: «Ми з-під ринви – та й на дощ», – зауважує Михайло Мулик по-філософськи.

За півроку – арешти і пістолетна агітація в колгосп

Він також розповів, як люди спершу раділи, що розпалася Польща і прийшли свої, з України. Перші війська, які входили в містечко, говорили українською. Сподівались, що будуть краще жити. Та й пропаганда своє давала. Та з січня почалися арешти свідомих людей, переселення «мазуриків» (так місцеві називали поляків), насильне забирання землі, паління фільварків, а вже із 1940-го – заганяння в колгоспи.

Родина Муликів (дата невідома)
«Коли почали арештовувати, то люди зрозуміли: прийшли не ті. Знали ми про голодомори, знали про арешти. Але знаєте, як люди думають: мало що пишуть. А коли переконалися самі, то були проти того», – каже Михайло Мулик.

Ще до вересня 39-го кілька господарів об’єдналися в кооператив, щоб було легше. Одна справа, коли лиш руки та лопата, інша – коли у складчину можна купити якусь техніку. Колгоспи – сама по собі ідея непогана, вважає Михайло Мулик. Додає, що при розвалі Союзу не подумали добре і колгоспи розвалили теж. Але тоді, у 40-х роках, в колгоспи не об’єднували, а зганяли насильно, забираючи все у селян. Пригадує, як тато пішов у колгосп.

«Його цілий день тримали в сільраді. Говорили, що треба йти до колгоспу. І весь цей час на столі лежав виставлений пістолет. Напевно, щоб думалося легше», – зазначає пан Мулик.

В той час у самого ж юнака доля змінилася, коли почалися переслідування членів ОУН. Вирішили Михайла відправити з села. Поїхав на вчительські курси, тоді за направленням у село Вербка Коропецька. Пригадує, як у крамниці зустрівся з комсомольцем із сусіднього району. Той повідомив про арешт його друга-націоналіста і додав: «Пора і тебе туди ж відправити». Приїжджали до матері, але та відповіла, що сина вже кілька днів нема і невідомо, коли повернеться.

Михайло Мулик сам дивується, як тоді вдалося уникнути більшовицького терору, бо багатьох було замордовано.

Під час війни служив у дивізії «Галичина», брав участь у боях під Бродами. Відбув понад 10 років каторжного заслання у Комі.

Зараз є членом управи станиці Галицького братства 1-ї української дивізії УНА «Галичина». Про роки репресій Михайло Мулик пише спогади, історичні п’єси, художньо-публіцистичні статті.

(Івано-Франківщина – Прага – Київ)
  • 16x9 Image

    Галина Добош

    Радіо Свобода співпрацюю з 2007 року. Власкор по Івано-Франківській області. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG