Доступність посилання

22 Листопад 2017, Київ 02:07
Київ – Нещодавно виникла чергова перепона на шляху розвитку громадянського суспільства в Україні. 22 вересня Комітет Верховної Ради з питань правової політики відмовився розглядати проект Закону України «Про громадські організації».

Законопроект виявився заблокованим, попри те, що відповідно до регламенту Верховної Ради Комітет зобов’язаний у тридцятиденний термін ухвалити рішення щодо доцільності його розгляду парламентом.

Відтак діяльність структур громадянського суспільства в Україні продовжує регулюватися загальним Законом «Про об’єднання громадян», який має значні недоліки. У квітні 2008 року Європейський суд із прав людини визнав цей український закон таким, що не відповідає Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод у частині захисту права на свободу об’єднань, і зобов’язав Україну поліпшити своє законодавство в сфері громадянського суспільства.

Позиція Європи цілком справедлива, адже досі громадянське суспільство в Україні розвивалося не завдяки, а всупереч нормам законодавства. Точніше, всупереч законодавчому вакуумові. Проблеми почалися навіть не з відсутності закону «Про громадські організації», а з відсутності відповідних положень у самій Конституції.

Конституційна порожнеча

Після проголошення державної незалежності України теоретики держави і права, які займалися розробкою Конституції, добре розуміли важливість, роль і місце громадянського суспільства для повноцінного розвитку держави. Саме тому основи та гарантії функціонування громадянського суспільства мали бути закладені в Основному Законі.

Згідно з Концепцією нової Конституції України від 19 червня 1991 року, третій розділ майбутнього Основного Закону мав визначити основи формування, розвитку й захисту громадянського суспільства, визначити засади його взаємозв’язків із державою. Майбутня Конституція України мала проголосити пріоритет громадянського суспільства над державою, щоб забезпечити умови його нормального функціонування.

Визнавалася необхідність закріплення основних засад створення й діяльності громадських об’єднань (політичних партій, громадських організацій тощо), які є повноправними суб’єктами громадянського суспільства.

Перший проект Конституції України, винесений Верховною Радою України на всенародне обговорення 1 липня 1992 року, закріпив основи громадянського суспільства. У третьому розділі проекту Конституції визначалося, що держава підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних умов для всіх як основу соціальної справедливості. Держава не втручається у справи людини і суспільства. Державне регулювання суспільних відносин здійснюється у межах, визначених Конституцією України. У проекті Конституції були розміщені гарантії існування громадянського суспільства – норми про власність, підприємництво, екологічну безпеку, сім’ю тощо.

Громадське обговорення проекту Конституції від 1992 року дозволило залучити інтелектуальний потенціал усього суспільства до вироблення тексту Конституції. Понад 50 тисяч зауважень і пропозицій надійшло на адресу Комісії з розробки проекту Конституції. Їхнє врахування привело до створення досконалішого проекту Конституції, який був опублікований у пресі 26 жовтня 1993 року.

Проект Конституції 1993 року не містив наукового визначення громадянського суспільства, але у третьому розділі встановив, що громадянське суспільство ґрунтується на засадах свободи і рівноправності людей, самоорганізації і саморегулювання. Правове регулювання в громадянському суспільстві здійснюється в межах, визначених Конституцією України, і спрямоване на забезпечення інтересів людини.

Проект Конституції від 26 жовтня 1993 року надавав настільки широку свободу і настільки відверто утверджував пріоритет громадянського суспільства над державою, що в статті 12 закріпив право громадян «чинити опір і перепони будь-кому, хто здійснює спробу насильницької ліквідації української державності, конституційного ладу, встановленого цією Конституцією, порушення територіальної цілісності чи чинить дії, спрямовані на захоплення державної влади». Фактично за суспільством закріплювалося право на повстання.

У 1994 році з приходом на президентську посаду Леоніда Кучми всі конституційні напрацювання й проекти були відкинуті, розробка Конституції розпочалася наново. Вплив громадянського суспільства на державу був мінімізований, а відповідні положення з проектів Конституції видалені. Відтак у 1996 році Україна отримала Основний Закон, в якому про громадянське суспільство і контроль за владою – ані слова!

Суспільство, яке має бути середовищем існування вільної людини, не враховувалося. Таким чином, після виключення суспільства між людиною і державою постала прірва. Положення чинної Конституції України про те, що «народ є єдиним джерелом влади», аж ніяк не компенсує втрату конституційних положень про громадянське суспільство.

Зв’язок держави і людини став неповноцінним, часто однобічним. Розвалився юридичний механізм громадянського контролю за державною діяльністю. Це дозволило державі значно поширити свою владу, розширити межі втручання в суспільні справи, що у підсумку неодноразово загрожувало встановленням авторитаризму в Україні.

Парламентські перепони

Попри відсутність конституційних положень про громадянське суспільство, говорити про його розбудову стало в Україні настільки ж модно, як і про боротьбу зі СНІДом та євроінтеграцію. Численні міжнародні фонди тривалий час інвестували мільйони доларів у підтримку українських громадських організацій і заходів. Питанням громадянського суспільства присвячуються незліченні круглі столи, симпозіуми, дискусії і конгреси.

Можливо, саме завдяки цим зусиллям громадянське суспільство в Україні зростало, принаймні, у кількісному вимірі. Якщо в 1991 році в Україні діяло близько 300 громадських організацій, то в 2008 році в Україні їх налічувалося аж 275 тисяч 728, включно з місцевими осередками громадських організацій і політичних партій. Однак без належного законодавчого забезпечення діяльність громадянського суспільства залишається ускладненою й маловідчутною.

У створенні належної правової бази для громадянського суспільства важливим кроком мало стати ухвалення Закону України «Про громадські організації». Цей законопроект був розроблений і поданий до Верховної Ради України урядом Юлії Тимошенко на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України. У його розробці взяли активну участь громадські організації та недержавні аналітичні центри.

Законопроект отримав позитивні висновки Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, Представництва ООН в Україні, він відповідає Фундаментальним принципам щодо статусу неурядових організацій у Європі, які були затверджені Комітетом Міністрів Ради Європи 16 квітня 2003 року. Однак розгляд проекту Закону «Про громадські організації» застряг на невизначений строк у парламентському Комітеті з питань правової політики.

За інформацією Максима Лациби з Українського незалежного центру політичних досліджень, розгляд законопроекту в Комітеті виявився неможливим через низьку явку народних депутатів. Із 14 членів Комітету Верховної Ради з питань правової політики участь у засіданнях Комітету беруть тільки сім, до того ж Олена Лукаш від Партії регіонів, одна з тих семи, виступає проти законопроекту «Про громадські організації».

Олена Лукаш не підтримує законопроект, оскільки не погоджується з наданням іноземцям та особам без громадянства права виступати засновниками й членами громадських організацій. Проте таке право іноземців і осіб без громадянства вже передбачене чинним Законом України «Про об’єднання громадян», а звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод при ухваленні нових законів не допускається статтею 21 Конституції України.

Відтак у найкращих українських традиціях необхідна законотворчість розбилася об рифи абсурду.

Кабмін на заваді громадській експертизі

Проблем громадянському суспільству додали й представники Кабміну, які виступили проти Реєстру громадських експертиз. Відповідні зміни готуються до «Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади», який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України 5 листопада 2008 року.

Існування подібного реєстру мало сприяти прозорості й підконтрольності органів виконавчої влади. Це аж ніяк не вигідне більшості українських чиновників, які не готові звітувати перед громадськістю про результати своєї діяльності.

Відтак громадянське суспільство в Україні вкотре має відвойовувати у держави життєвий простір. Із його перемогою в цій боротьбі варто розраховувати на початок довгоочікуваних системних змін в Україні.

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
XS
SM
MD
LG