Доступність посилання

24 Листопад 2017, Київ 00:55

Олена Онаць: У місті Києві є наказ про невтручання політичних сил в навчально-виховний процес шкіл


Олена Онаць, президент Асоціації керівників шкіл України

Роман Скрипін: Сьогодні у нас надзвичайна «дійова особа», оскільки це людина, з якою ми будемо знайомитись чи не вперше. Вона малопублічна, я маю на увазі, не так часто з’являється на екранах телевізорів та в радіоефірі, як політики, до яких ми звикли, до цієї мильної саги. Тому віддаємо честь і шану вчителю Олені Онаць.

Ви у нас не просто вчитель, Ви у нас президент Асоціації керівників шкіл України. Власне, в цій якості Ви у нас сьогодні «дійова особа». У нас же День вчителя завтра, якщо я не помиляюся. От хто вигадав в неділю святкувати День вчителя? Всі вчителі вдома. Чи Вам додому принесуть квіти?

Олена Онаць:
Вдома будуть поздоровляти наші домашні. Вони теж відчують, що в їхній родині є вчитель, що він може відпочити в цей день, він може набратися нових сил і здоров’я, він може зателефонувати друзям, він може поспілкуватися зі своїми дітьми, зі своїми рідними, зі своїми близькими.

– А вчителем в Україні бути, нібито професія морально престижна, але бути вчителем не престижно, здається.

– Вчителем в Україні бути важко.

– Вчителем в Україні бути важко. Це якісь діти-герої йдуть вчитися на вчителя в інститут, а потім стають вчителями.

– Ще більше герої ті, що потім залишаться в школі. Тому що не витримують, як правило, ті, що щойно прийшли і десь злякалися перших труднощів. А хто вже попрацював кілька років – залишаються на все життя. І це вже як спосіб життя, як спосіб мислення, без цього вже себе не мислиш.

– Вчителя можна вирахувати отак дуже швидко в розмові.

– На жаль, не тільки в розмові, а дехто говорить, що й на вулиці відразу видно.

– Всюди, завжди, тому що це завжди якісь настанови, повчання і так далі.

– Не обов’язково.

– Ви мені розкажете? У мене мама вчитель. Отже, всіх вчителів принагідно вітаємо з Днем вчителя, добре святкуйте. Ми вас любимо, звичайно, не зважаючи ні на що, ми вам вдячні за те, що ви нас вивчили. І зараз послухаємо, хто така Олена Онаць.

Олена Онаць народилася 16 вересня 1948 року на Київщині в селі Яхни, Фастівського району, де і закінчила 8-річну школу.

Потім навчалася в 20-й вечірній школі Києва. Вищу освіту здобувала в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. За спеціальністю український філолог. Трудову діяльність розпочала з листоноші, коли їй не було й 17 років, у поштовому відділенні.

Потім Олена Онаць була призначена на роботу в школу № 41 міста Києва, спочатку на посаду бібліотекаря, потім вчителя української мови та літератури, згодом стає заступником директора школи з виховної роботи.

Із 1986 – три з половиною роки директор школи № 163. Із 1990 року – директор спеціалізованої школи № 41 імені З. К. Слюсаренка. В 2006 році – захищає кандидатську дисертацію і отримує звання «кандидат педагогічних наук».

Із 1987-го – Відмінник народної освіти.
Із 1998-го – Заслужений учитель України.

Член колегії Міністерства освіти і наук України.

Олена Онаць із 1994 року – Президент Асоціації керівників шкіл України, також є членом правління Європейської Асоціації керівників шкіл. Олена Онаць 8 років є шеф-редатором газети «Директор Школи».

Одружена. Чоловік – Василь Іванович, за освітою геофізик. Син – Костянтин – юрист.

Олена Онаць – дипломований екскурсовод. Обожнює подорожувати, відвідувати театри і звісно ж читати.


– Я дозволю собі спочатку поговорити про політику й освіту в Україні. Чому? У нас вибори, Ви знаєте, коли у нас вибори – наступного року в січні – президентські. Взагалі країна живе перманентними виборами та бурхливим політичним життям, за яким спостерігає вся країна. Політика прийшла в школу, взагалі в освіту? От вона якось впливає на роботу вчителів?


– Я б сказала, що прямо не впливає. Тому що зрозуміло, що ми завжди знаємо, що відбувається в країні, цікавимося. Але намагаємося в усякі політичні ігри не вступати. Тому що у нас найголовніша політика – це наші діти, це школа.

– Я стовідсотково знаю з розповідей людей про те, що якщо у школі школярів не використовують з політичною метою, на мітинги не ганяють, то в інститутах така практика є. І не залежно від регіону – кажуть: «Іди з прапором, постій там, підтримай, лідер прийде якийсь».

– Офіційної інформації в мене такої немає.

– Люди бояться поскаржитись, тому що їх під загрозою виключення з навчальних закладів женуть ось на такі заходи.


– Мені здається, що тут трошки допоможе зовнішнє незалежне оцінювання, коли діти будуть поступати завдяки своїм знанням, своїм оцінкам і будуть більш незалежними і від ректорів певних вузів чи будь від кого, зможуть самостійніше визначати свою позицію.

– А я б відверто порадив: просто не йди і все, хай тебе рвуть на частини! Ліпше, ніж бути бидлом. У нас є телефонний дзвінок.


– Слухач (переклад): По-перше, зі святом Вас, Олено Миколаївно, у Вашій нелегкій і дуже почесній роботі. Я схиляю голову перед Вами. У мене два питання. Я за українську мову в українських школах. Але зараз підростаюче покоління йде в школу і відразу вивчає українську мову, а російської мови немає в українській школі (я із Запоріжжя). Чому так? Російська мова, взагалі-то, необхідна, англійська мова є з першого класу та інші іноземні, а російської мови немає, вона вивчається пізніше. Це перше питання.

І друге: скажіть про доцільність переходу на 12-річну освіту. Я так розмірковую: ми всі вийшли з Радянського Союзу, було 10 років освіти. Всі 10 років вчилися, і виходили і професори, і вчені. І наш Президент, в принципі, десятирічку закінчив. Так от скажіть, доцільність – 11-річку, 12-річку ввели?

– Я так думаю, що в освіті важлива якість освіти, і не лише тривалість освіти. А 10 років – якість цієї освіти нам всім відома.

– Ми держава. І однією з ознак держави є її мова.

– Ні, я виправлю. Людина поставила питання про те, що російську не вивчають.

Є, звичайно ж, школи, де за навчальним планом немає в інваріантній частині, в обов’язковій частині такого предмету, як російська мова. Але за бажанням батьків цей курс може вивчатися факультативно чи за рахунок варіативної частини так званого шкільного компоненту.
– Ні, російська мова є в різних навчальних планах. Є багато різних навчальних планів типових, які рекомендовані міністерством освіти і науки. І є, звичайно ж, школи, де за навчальним планом немає в інваріантній частині, в обов’язковій частині такого предмету, як російська мова. Але за бажанням батьків цей курс може вивчатися факультативно чи за рахунок варіативної частини так званого шкільного компоненту. У мене, наприклад, з другого класу вивчається російська мова.

– Я взагалі перешкоди не бачу вивчати російську мову з першого класу.

– Немає перешкоди. Просто діти, враховуючи, що це шестирічки, якщо ще школа спеціалізована, то десь психологи і науковці рекомендують спочатку не вивчати споріднені мови, а якщо вже є українська й англійська, то розпочати з семи років. Такі є рекомендації, щоб не зашкодити здоров’ю наших дітей.

– Тим більше, у нас в Україні її, здається, не з нуля вивчають.

– Ні. Діти спілкуються на перервах, діти спілкуються вдома, тому усне мовлення взагалі на достатньому рівні, я б сказала. Проблеми з письмом – так, є. Діти якщо не вивчають, то вони десь не розуміють.

– З мовою взагалі у нас така мішанка виходить. Дивишся, молоді люди, які повиростали, і вони настільки неправильно вживають – або українізмів дуже багато в російській нібито мові, або забувають якесь там елементарне слово українське. Тому що споріднені, дійсно, мови. Якби у нас так викладали, щоб воно було на якісному рівні.

– Але батьки обирають школу для дітей і обирають мову навчання. Тому якщо немає ближче, то, можливо, є далі школа з російською мовою навчання, де всі предмети викладаються російською мовою.

– І друге – це доцільність переходу на 12-річку.

Весь світ, Європа навчають довше. І освіта, як правило, триває десь 12-13 років. І дійсно, що за 10 років повністю підготувати дитину до життя і забезпечити допрофесійну підготовку, як це покликана зробити старша профільна школа, неможливо.
– Ви знаєте, весь світ, Європа навчають довше. І освіта, як правило, триває десь 12-13 років. І дійсно, що за 10 років повністю підготувати дитину до життя і забезпечити допрофесійну підготовку, як це покликана зробити старша профільна школа, неможливо.

Хоча ми розуміємо, що є великі труднощі і побоювання, адже це будуть зовсім дорослі люди. І у дітей є побоювання, і у батьків – а що вони будуть робити у 19, у 20 років у школі? Всі добре знають, що у 18 років вже в армію ідуть, і є такі побоювання. Тому хтось збирається вступати в технікуми, в коледжі, хтось буде продовжувати таку освіту. Думають зараз і вчені, і практики, ми над цим думаємо, як забезпечити.

– Ми ж Америку не відкрили в цьому, що ми впровадили 12-річну освіту.

– Всі фактично країни так навчають – 12 років, 11 років в Білорусії, здається, зараз. А в основному більше навчаються. Вважається, діти наші не були повнолітніми, 17 років, і десь права не могли отримати, якщо навчалися у навчально-виробничому комбінаті, а тепер вони самостійні повністю.

– Я зараз повернуся до політики. Я там згадав про вищі навчальні заклади. З Вами все ж таки треба говорити про школу, про середню освіту. То те, що ми бачили по телевізору, використання, знову-таки, школи з політичною метою – це роздавання щоденників із власним портретом, навіть комуністи почали це робити.

Скажімо, на цьому фронті успіхи здобули Блок Юлії Тимошенко і Віктора Януковича. Ми побачили репортажі, як лідер Партії регіонів дарує комп’ютерний клас певній школі. Ми бачимо втручання у середню школу, там, де діти, які не голосують. Як цьому запобігти, чи є від цього шкода?


У місті Києві є наказ про невтручання політичних сил в навчально-виховний процес шкіл. І дійсно, ми не маємо навіть права, тобто нам заборонено залучати дітей до будь-яких політичних акцій.
– У місті Києві є наказ про невтручання політичних сил в навчально-виховний процес шкіл. І дійсно, ми не маємо навіть права, тобто нам заборонено залучати дітей до будь-яких політичних акцій. І це правильно. А те, що подарунки роблять – колись же повинні робити подарунки. На жаль, школи не настільки багаті, щоб відмовлятися від комп’ютерного класу. Жаль, що це робиться з такою метою політичною.

– Доброчинність або меценатство – це коли людина це не афішує і вона просто робить подарунок, а не подарувала авторучку, потім намалювала плакат, потім ходить по вулиці: «Я подарував авторучку», – рекламує себе. Подарував комп’ютерний клас – так подаруй, нащо ти йдеш в школу, нащо ця символіка партійна присутня, для чого?

– Не потрібно.

– Якщо ти хочеш зробити приємну справу – зроби мовчки. А як на дітей впливає наявність портрету лідера комуністів у щоденнику?


– А ми їх не видавали.

– А вони беруть там роздають. Ви не видавали, але ми маємо таку проблему. Її треба вирішувати якось. Або дати так дуже по руках тим політикам, які лізуть в школу, нам ще дітей не вистачало так політизувати, щоб вони збожеволіли.


– У нас дорослі роблять свій вибір, але це не повинно бути в школі.

– Як запобігти цьому?

– Очевидно не пускати до школи просто, не приймати таких подарунків.

– Може, міліцію викликати, порушувати карні справи?


– Якщо треба, то і міліцію. Але мені здається, що можна і так, заборонити: «Дякуємо», – і все.

– Але вчителі – це ж не військо, це гуманітарії, вони ж не будуть захищати зі зброєю школу.

– Слухачка: Це Людмила Володимирівна з Кам’янця-Подільського. Вітаю Вас, Олено Миколаївно, зі святом, нашим з Вами святом, тому що я теж колишня вчителька. У мене питання. Як проходити незалежне тестування тим людям, які давно закінчили школу? От у мене дочка закінчила технікум. Якби вона захотіла продовжити навчання, як їй проходити тестування? Як проходити тестування хлопцям, які повертаються з армії і, можливо, в той період, коли вже тестування пройшло?

– Скажіть, будь ласка, ми знаємо такі випадки, коли не одразу хтось поступав до вищого навчального закладу, наступного року готувався. До кожного іспиту потрібно готуватися. І це так само іспит, просто форма тесту.

– Мається на увазі, програма зовсім інша вже. 10 років тому хто закінчив школу, я закінчив школу, я боюся зараз конкуренції з випускниками, тому що зовсім інша була і система освіти, зовсім інше викладання, предмети інші були.

– Але ж так само інші вимоги до вступників до вищих навчальних закладів. І ось завдяки незалежному державному тестуванню дещо вдалось подолати ножиці між шкільною програмою і тим, що вимагається при вступних випробуваннях. Це є так, є проблема. Звичайно, що важко тим, хто повернувся з армії. Важче тим, хто не міг вступити, або пройшло кілька років, як він закінчив школу, як говорить наша слухачка. Але іншого виходу немає, все одно треба готуватися.

– Так це брати шкільні підручники, їх читати?

– Так, брати і читати, так само, як ми готувалися вступати до вищого навчального закладу. Я після вечірньої школи так само вступала до педагогічного університету, брала підручники і вчила те, що було на той час у шкільній програмі. Це я теж, як кажуть, проходила.

Я можу сказати, що маю досвід проведення зовнішнього незалежного тестування ще як керівник пункту тестування. У моїй школі протягом трьох років таке тестування відбувалося. І я бачила ті зошити робочі, які видавалися тим дітям, які приходили до нас на тестування.

І що стосується української мови й літератури, особливо мови, то абсолютно матеріал шкільної програми. З літератури є питання до змісту, в певній мірі, текстів, тому що не завжди там відображені якісь важливі, найголовніші аспекти, є на нашу думку, на думку фахівців, другорядні моменти, не настільки важливі, а дитина в тому заплутається.

Але там є так само можливість заробити більшу кількість балів, але діти бояться виконувати завдання творчого характеру. На сьогодні нашим основним недоліком, мабуть, і це показують міжнародні дослідження, наші діти краще справляться із завданням, які вимагають простого відтворення знань, те, що ми називаємо репродуктивним відтворенням знань, і десь трошки важче їм це дається, коли необхідно виконувати завдання творчого характеру. І є питання в цьому для всіх нас. І ось якраз за ці завдання в тестах можна отримати найбільшу кількість балів.

І особливо те, що там творче завдання з літератури – есе. І цього року за творчістю Григорія Савича Сковороди. Важко, тому що 11-й клас, а творчість Сковороди вивчається у 9-му класі. І ось треба було написати есе філософського такого спрямування. Це важко, але нам всім хочеться, звичайно, щоб було краще.

І тому ми пропонували, зокрема Асоціація керівників шкіл України, коли ми отримали наказ про проведення зовнішнього незалежного оцінювання в 2010 році, ми запропонували, щоб до державної підсумкової атестації, тобто до іспитів у школі, з української мови нам дали можливість, щоб діти писали в школі есе, а зняти есе з літератури при зовнішньому тестуванні. Як буде вирішено питання, поки що не знаємо. Але ми над цим працюємо, щоб полегшити долю дітей.

– Слухачка (переклад): Скажіть, будь ласка, діти, які зараз навчаються в дев’ятому класі, вони йдуть за новою 12-річною програмою. Чи буде для них екзамен, тематична атестація, чимось відрізнятися від тих, що були минулого року? Тобто чи можна користуватися збірниками минулого року, щоб заздалегідь готуватися до іспиту?

– Я не міністерство освіти і науки. Наказ ще не готовий, за якими збірниками, а вірніше, я, можливо, просто не пам’ятаю зараз, але іспити у 9-му класі, тобто не тематична, а державна підсумкова атестація в 9-му класі буде складатися з п’яти предметів: українська мова – диктант, математика, біологія, географія і для шкіл із поглибленим вивченням іноземної мови – іноземна мова або ще один предмет, який обиратиме школа. Тобто це вже визначено, це рекомендовано.

І збірники, як правило, міністерство освіти й науки рекомендує, якими збірниками ми можемо користуватися, щоб готувати дітей. Так, білети будуть раніше готові, вони друкуються у наших педагогічних виданнях, чи можна їх придбати на ринку. А що стосується збірника з математики, очевидно, я, чесне слово, зараз не пам’ятаю. Але, як правило, там великих змін немає.

– Ще одне питання стосовно зовнішнього тестування. Воно надзвичайно політизоване, вибачте, що я вже до політики так навертаю – це мова зовнішнього тестування. Ми знаємо, що політичні сили говорять про те, що діти просто плачуть там, де вони росли, в своїх регіонах російськомовних, і вони українською мовою не можуть складати це тестування, зокрема з предмету українська мова. Ну як його не складати або іншою мовою складати?

Результати з української мови Севастополь та інші російськомовні регіони показують набагато кращі, ніж навіть україномовні регіони.
– Я Вам хочу сказати, що результати з української мови Севастополь та інші російськомовні регіони показують набагато кращі, ніж навіть україномовні регіони. А друге – всі тести будуть українською мовою, і для російських шкіл, із російською мовою навчання, угорською, румунською, інших, але дітям будуть надані словники.

– Зі словником не посидиш не поколупаєшся особливо під час тестування.

– Їм виділять достатньо часу для того, щоб вони могли це все побачити. Як правило, наші діти знають, повірте мені. Ми проводимо багато різних конкурсів, спілкуємося з дітьми з різних регіонів України, зокрема конкурс «Безпечна Україна, безпечна Європа, безпечний світ», і діти добре володіють.

– А от в Європі, оскільки ж Ви – член Правління Європейської асоціації керівників шкіл, чи є там приклади, коли зовнішнє тестування проводиться іншими мовами, окрім державної?

– Тільки державною мовою. Якщо в Швейцарії чотири кантони, то залежно від кантону, де знаходиться школа. Іншої практики я не знаю.

– Тут, власне, по мові я поставив крапку, тому що я до Вас звертався як до фахівця, тому що у нас є політичні спекуляції. Тому що діти плачуть, я важко уявляю собі дитину, яка вчила в школі...

– Більше плачуть батьки, які не розуміють цього. Діти, як правило, якщо правильно з ними розмовляти і добре вчать їх вчителі в школі, то вони не плачуть.

– Я важко уявляю собі ситуацію, коли дитина мала курс української мови, і тут раптом на зовнішньому тестуванні виявляється, що вона її не знає.

– Такого не може бути.

– Слухач (переклад): Мене звати Сергій, я з Одеси. Мені просто цікаво дізнатися, хто вирішує, про що і як має викладатися українською мовою.

– Я чесно кажучи, Вас не зрозумів. Розшифруйте питання.

– Слухач (переклад): Хто ухвалює рішення?

– Виконавча місцева влада. Наприклад, в Одесі, чи в місті Києві рішенням сесії надається статус навчальному закладу і мова навчання.

– Але у нас є постанова Кабінету Міністрів вчорашнього дня про те, що в Україні викладання відбувається державною мовою.

– Але є школи з російською, чи з румунською, чи з болгарською мовами навчання в Україні.

– А питання було – це місцева громада вирішує?

– Батьки мають право віддати дитину в будь-яку школу, куди вони хочуть, якщо там є місце, за Конституцією так. І в Києві є школи з російською мовою навчання, зовсім недалеко, ось, наприклад, гімназія імені Пушкіна № 153, 135-та школа.

– Тут питання, власне, не в російській мові, питання суто практичної площини: а що ми маємо потім з цими випускниками шкіл з національною мовою викладання, там, де вони, можливо, вивчатимуть українську мову для, знову-таки, складання зовнішнього тестування з української мови, але вся решта викладання відбувалася мовою національної меншини? Тут я не розрізняю – російська, угорська або румунська. Ми в такий спосіб тоді фактично готуємо кадри для сусідніх держав?

– На жаль, виходить, що так.

– Тобто ця людина знає усі технічні, умовно кажучи, або специфічні терміни математичні, вони можуть здобувати вищу освіту. Отут якраз важко, де цей баланс?

– Це залежить від того, як батьки бачать майбутнє своїх дітей і де будуть діти навчатися.

– Так віддайте в російську школу в Росії, нехай вчиться і потім далі здобуває освіту. Просто я не можу зрозуміти, нащо ми скидаємось грошима в бюджет, просто ми ж платимо податки, фактично ми готуємо абітурієнтів для інших вузів і потенційних громадян інших держав. А нам же ніхто таких преференцій не дає.


– Ніхто, в Росії жодної школи немає.

– Є там якісь факультативи.

– Є недільні школи, але шкіл немає державних. Якщо в Ризі, наприклад, є українська школа відома в Латвії, то там немає.


– Слухачка: Мене звати Любов Валентинівна, я з Херсонської області. Мій вік – такий, як сьогоднішній вік наших керівників, приблизно такий, як у Віктора Андрійовича, Юлії Володимирівни. Тому навчання я отримала в тому обсязі, що й вони.

Не знаю, в якій вони школі навчалися, на той час були школи українські й російські, але хочу вам повідомити, може, хто не знає із сьогоднішньої молоді, що в українській школі навчання велося українською мовою. Але з другого класу обов’язкове було вивчення російської мови. І навпаки – в російській школі з другого класу вивчення української мови.

– Із третього.

– Слухачка:
З другого, в мене підручники навіть залишилися. Я навчалася в російській школі, всі предмети викладалися українською мовою. Але це не завадило мені знати українську мову. І свого часу я вступала до вищого учбового закладу і складала іспити українською мовою. Хто хоче вчити українську мову, він і сьогодні може її вчити. І не обов’язково заперечувати, що ми живемо в країні, де має бути мова лише одна навчання, українська мова.

І дуже прикро, що наші керівники рівняються на Європу, а не цінують той досвід, який був до цього часу в нашій країні. Чому ми не цінуємо своє, рідне, нашу систему навчання? Хай це не буде того Радянського Союзу. Я хочу сказати, що не обов’язково вводити навчання українською мовою, якщо є школи і вивчається курс російської мови чомусь факультативно, а не так, як було в радянські часи.

– Важко зрозуміти. Може, Ви зрозуміли питання?

– Що стосується мови навчання. Я сама навчалася в сільській школі українською мовою, а вечірня 20-та школа міста Києва російська. Мені потрібно було три місяці для того, щоб я засвоїла термінологію з математики, фізики, хімії і так далі. Тому коли приходить хтось до нас і говорить про те, що це важко, я кажу: особливо в дитячому віці це легко.

І можу ствердити на прикладі своєї школи: за бажанням батьків, за їх заявами у 1991 році спеціалізована школа № 41, тоді ще загальноосвітня школа, перейшла на українську мову навчання, причому не тільки відкрили ми перший і п’ятий клас, а повністю з першого по десятий клас, ми залишили тільки одинадцяті класи, щоб у них не витрачався час. Тому все це надумані проблеми.

– Мовна проблема, вона надумана. Я Вам скажу як людина, у якої теж є діти, якщо ви хочете свою дитину навчити мові, це те, що є в школі, хай буде українська мова, якщо ви хочете, щоб ваша дитина знала російську – ви навчите її самі. Принаймні якщо ви так дуже цього прагнете. І тут заперечувати одну мову на противагу іншій теж немає сенсу, тому що чим більше мов знає людина, тим ліпше.

– Є школи, в яких є як обов’язків предмет і російська мова, але це залежить від навчального плану, за яким школа працює.

– Просто якщо ви вже хочете російською вчитися, то не треба забувати, що є держава Україна і треба знати українську, це піде лише на користь. Власне, далі можна фантазувати нескінченно і багато. Я Вас хотів запитати на рахунок європеїзації або осучаснення українських шкіл. Зараз дитина коли приходить додому зі школи, можливо, то вона має більше технічних можливостей для самовдосконалення, для вивчення будь-чого, тому що є інтернет.

І оця нова генерація вже в інформативному суспільстві росте вже в зовсім іншому середовищі. Їм не обов’язково йти в бібліотеку, тому що бібліотека прийшла до тебе додому разом із інтернетом. Що у нас з інтернетизацією українських шкіл? Тому що сам інтернет в принципі виник як військовий засіб комунікації, а потім одразу почав впроваджуватися у заходах навчальних. Я маю на увазі, в цивілізованому світі, в Америці та Європі. І звичайно, там не можна собі уявити школу, яка не долучена до мережі, до баз знань, до бібліотеки.

Є державна програма, яка передбачає комп’ютеризацію, інтернетизацію шкіл. Але не всі школи ще мають доступ до інтернету.
– На жаль, тут є ще проблеми, хоча є державна програма, яка передбачає комп’ютеризацію, інтернетизацію, як Ви говорите, шкіл. Але не всі школи ще мають доступ до інтернету. Діти користуються кафе, якщо є інтернет-кафе чи дома мають комп’ютери. На превеликий жаль, не всім це доступно в такій мірі, як би нам хотілося.

– А перешкода в чому?

– Перешкода фінансова.

– А взагалі у держави є зелене розуміння, як підключити всі існуючі середні школи до єдиної мережі, принаймні в межах України.

– Якщо цього хоче місцева влада, я маю на увазі, на рівні області, на рівні міста це все можливо. Тому що в масштабах держави просто так взяти вирішити це питання неможливо. Я про Київ не буду говорити, тому що зрозуміло, що нам тут трошки простіше. Але є сільські школи, де прекрасно працює і своя телестудія, і є інтернет. А є школи, де немає жодного комп’ютера, або якщо їм хтось подарував, то це списаний комп’ютер, тобто мотлох, інакше його не назвеш. І є проблема в іншому.

Ви ж знаєте, що техніку теж треба оновлювати, а ось у нас, на превеликий жаль, ні в міських, ні в сільських школах немає навіть лаборанта комп’ютерного класу, не кажучи вже про системного адміністратора. Ми зараз про це горимо, що з технікою треба працювати. Діти хочуть, вчителі хочуть. Після того, як у нас з’явились інтерактивні дошки, мультимедійні комплекси, черга стоїть у нас, хочуть проводити уроки з використанням цих засобів.

І інтерес дітей набагато більший тоді до вивчення цього предмету. Діти із задоволенням роблять будь-які презентації з використанням комп’ютера, готуються краще до уроків, зрозуміло, що шукають інформацію. Проблема є в тому, що вони перестають читати, що вони рідше ходять в бібліотеку.

– Це не значить, що вони менше ходять в бібліотеку. Раніше бібліотека просто єдине джерело знань було. Для того, щоб дістати якусь книжку, це надзусилля можна було докласти, тому що її можна було дістати лише от в тому місті.

– Але принаймні для великого міста, і публічні бібліотеки мають інтернет, то можна скористатися.

– У нас в Україні не говорять про створення електронної бібліотеки для шкіл?

– Є електронні підручники, вони ще не масово впроваджені, але спроби принаймні є. Інститут засобів навчання створив майже всі підручники вже. Але школи ще їх не отримали.

– Дуже часто говорять категоріями вчорашнього дня. Замість того, щоб створити централізовану українську бібліотеку, до якої мала б доступ будь-яка школа, не обов’язково ж книжку зберігати. Що таке книжка? Книжку можна роздрукувати. Тобто бібліотека мала б собою являти в школі будь-якій, міській або сільській, кімнату, де є принтер, каталог, де ти можеш обрати книжку, роздрукувати і піти з нею. У нас цього немає. А коли буде?

– Не знаю. Якось на колегії міністерства про інформатизацію в областях... я знаю, що слухали Рівненську область, Одеську, то я знаю, що на Рівненщині завдяки зусиллям начальника головного управління освіти, інших, зроблено дуже багато. Менше, можливо, зроблено в інших регіонах. Але є багато цікавого зроблено. Є цілі навчальні заклади, які спеціалізуються саме на таких технологіях.

– Просто знову тут політичний момент. Тому що коли я слухаю очільників нашої держави – я ж кажу, категоріями вчорашнього дня: «Треба відродити сільські бібліотеки», – для чого? Технологічно це не виправдано.

– Хороша думка Ваша, я про це теж думала. Навіть те, що наші навчальні кабінети не відповідають, 15-20 відсотків обладнання, яке може відповідати, і то з натяжкою. Але є можливість, знову-таки, через інтерактивні дошки, через техніку показувати віртуально ті самі досліди, воно буде яскравіше, цікавіше, є можливість показати це в динаміці. І дітям це набагато цікавіше. Воно краще запам’ятовується, тому що працює кілька видів пам’яті у дитини.

– Це знову ж таки власні спостереження, що освіту зараз здобувати і цікавіше, і легше, тому що цей обсяг знань доступніший. Раніше треба було почекати, коли вчителю світла думка прийде в голову. Зараз самоосвітою займатися легше.

– Слухач:
Скажіть, які б Ви хотіли уроки запровадити, на зразок, як в Білорусії, «урок щастя»?

– Що вони роблять на «уроці щастя»?

– Слухач:
Вчаться, як краще, веселіше жити.

– У них і так весело, я Вам скажу.

– Слухач: Або урок етикету чи щось на зразок того. За який урок Ви були б за?

– Додам ще від себе, що були, пам’ятаєте, ці дискусії про християнську мораль в школі. У нас в радянській школі що було – етика сімейного життя, власне, питання від нашого слухача.

Дитина повинна знати, що чужого без дозволу не можна брати, але якщо вона створила щось своє, вона повинна це запатентувати, і можливо, що, так по великому рахунку, це її годуватиме все життя.
– Я багато чого б хотіла, змінила б навантаження у старшокласників, насамперед. Такого переліку предметів у старшій профільній школі не повинно бути. Тобто у дітей повинно бути більше права вибору. Обов’язкових предметів має бути менше, а більше дитина має обирати. Тоді що школа, чи група шкіл, чи освітній округ можуть їй запропонувати? Це перше.

По-друге, потрібні предмети, які, можливо, об’єднували б, синтезували і викликали більший інтерес. Звичайно, що наші діти часом не можуть говорити, як ми б хотіли, тому я за риторику, за ораторське мистецтво як філолог, тому що це необхідно дітям.

Хочу сказати, що ми вже почали кілька років, із 2003 року, факультативно запровадили такий курс як основи інтелектуальної власності. Дитина повинна знати, що чужого без дозволу не можна брати, але якщо вона створила щось своє, вона повинна це запатентувати, і можливо, що, так по великому рахунку, це її годуватиме все життя.

І є такий курс, школи Асоціації керівників шкіл України є базовими для експериментального впровадження. І для 10-го класу видрукуваний такий підручник цікавий, в якому є і основи профорієнтації, там є правильна професія, там є побудова кар’єри успішна, як зробити кар’єру, благополуччя твоєї країни – це завдяки праці твого розуму і багато іншого. Дітям це дуже подобається.

Наприклад, у цьому підручнику є саморозвивальна система основ інтелектуальної власності. Тобто насамперед ідея – щоб дитина замислилась над тим, як вона працює, як працює її мозок, як має працювати її розум, її інтелектуальний розвиток і як це може вплинути на її подальшу долю, на її успішну реалізацію в житті. Звичайно, потрібні танці, хореографія в школі.

– Можливо, я просто заборонив би вчителям застосовувати систему пригнічення, обов’язковості й пригнічення ініціативи. Тому що таке було: «Вам потрібна алгебра і геометрія», – я до сих пір не може зрозуміти, навіщо мені потрібна алгебра і геометрія.


– А це не від вчителів залежить, це не вчителі примушують. Є навчальний план і ми його зобов’язані виконувати.

– Я їх не застосував жодного разу, от арифметику – так, порахувати гроші. Зараз з Вами порахуємо: скільки у нас вчителів в Україні?

– Мені важко сказати.

– Зарплата яка у них? Я б просто хотів порахувати, скільки вчителям держава б мала платити. Тому що Ви б хотіли зарплату у 18-20 тисяч гривень? Як народний депутат, а чому б ні?

– Ставка директора школи, от моя, 1780, є ще вислуга років, за звання і так далі, то десь більше вже трьох тисяч. А взагалі-то дуже мало, молодий спеціаліст – півтори тисячі десь.

– А освіта, здоров’я та військо – це основа для держави майбутнього. Найперше, що я побажаю вчителям і Вам, в першу чергу, як гості програми – високих зарплат. Тому що ви – це вкладення у майбутнє
.

– Діти нам бажали вчора цього.

– Ви вкладаєте у майбутнє, вкладаючи у дітей. Висока освіта – це розвинена країна, здорова країна, країна з освіченим населенням, яке робить правильний вибір.

– І щасливий вчитель виховає щасливого учня.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG