(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Віталій Портников: Олександре Олександровичу, як Вам ситуація зараз в Києві? Подобається?
Олександр Омельченко: Якщо маєте на увазі погоду…
- Ну, і погода… Погода, я розумію.
- Погода не зовсім.
А якщо ситуація з точки зору політизації, фінансових, економічних надбань, то не подобається.
- Але ж, бачите, в Києві відбувається така ж політична боротьба, як і по всій Україні. Може, столиця просто стала заручником того, що українські політики не здатні домовлятися між собою.
- Столиця завжди відігравала консолідуючу роль у всі часи. Маю на увазі як на президентських, так і на парламентських виборах і про вибори в місцеві органи самоврядування.
А я розділяю точку зору і маю свою точку зору в тому, що останні роки Київ став плацдармом не тільки політичного розбрату, а великого економічного, фінансового занепаду.
Київ за останні роки як місто-герой, місто-столиця європейської держави не розвивається. Заморожене від екології, від транспорту підземного, метрополітену, мостів через Дніпро, охорони здоров’я, освіти.
Я вже не говорю про театр на Подолі. Це надбання напрямку всіх киян. Тому є предмет спекуляції, спекуляції такої, коли не здатна столична влада керувати, розвивати столицю, займається спекуляціями політичними то з президентом, то з прем’єром, то з обома, то з опозицією.
Я вважаю, що це навіть не спекуляція, це політична корупція.
- А може, це просто необхідність виживання в умовах, коли всі навколо чубляться?
- Можливо, Ви праві. Але виживання за рахунок інтересів міста Києва, киян, бачите, це неоправдане виживання.
- Олександре Олександровичу, в цій країні всі політики виживають за рахунок громадян, а не навпаки. Якби громадяни виживали за рахунок політиків, то це була б вже інша країна.
- Ми повинні були стати іншою країною. І такий шанс був і в українців, і в киян. Я маю на увазі 2004 рік, коли відбувалися вибори президента, я маю на увазі Віктора Ющенка, всі надіялися, чекали його перемоги. Пам’ятають програму «12 пунктів лицем до людини». Перший рік вірили. Я говорю, що вірили, бо сьогодні не вірять.
- Ну, рейтинг президент це демонструє.
- Бачите, сьогодні вже цей рейтинг стає таким матюкливим, термінологією такою неприємною. Надіялися мільйони десятків і залишилися обманутими, тому що програма була чудова, технологи попрацювали, розум і голова в президента є, речистий, симпатичний, а от забити цвях молотобійцем, в доброму понятті слова, не зумів за 5 років реалізувати свою програму.
Хоча б на половинку реалізував і то можна було б надіятися, що якась була розкачка, а фактично протопталися 5 років на місці, як в болоті, що на політичному, що на економічному, на фінансовому розвитку, європейському рівні, сусідських відносин (я маю на увазі зовнішню політику).
А ті «дрязги», які сьогодні відбуваються останніх 5 років між Ющенком, Тимошенко, Януковичем, вибачте, це гра у піддавки.
Спорить Ющенко з Тимошенко – в піддавок грає інший, спорить Тимошенко і Янукович - в піддавки паси дає президент.
Я згоден з Вами, за рахунок інтересів українців, за рахунок авторитету України як держави і провладні структури, і опозиція ведуть себе неприйнятно.
- Олександре Олександровичу, для простих людей, які бачили там Ющенка на портретах, слухали його по телебаченню, це розчарування виявляється природним, тому що вони його не знали, вони знали тільки такий телевізійний образ.
Але я Вам нагадаю, що Ви були одним з небагатьох українських політиків, які підтримали Ющенка вже тоді, коли він пішов у відставку з посади прем’єр-міністра, став лідером опозиції.
Багато хто, хто тоді робив на нього ставку, від нього відвернувся, тому що вирішив вже все: Леонід Данилович Кучма з ним більше не спілкується, то це нереальний претендент на президентську посаду і можна з ним мати справу.
А Ви – ні. Ви якраз з ним мали справу. Ви з ним співпрацювали.
Я думаю, що й, може, без Вашої підтримки і таких можливостей політичних, які тоді у нього склалися і в парламентері, і взагалі у взаєминах з елітами, у нього не було.
І Ви ж бачили, як реально ця людина працює, яка дистанція від обіцянок до виконання справи, яка дистанція від заявок про ділові якості до самих ділових якостей. Чого ж Ви мали розчаровуватися потім, коли Ви на момент президентських виборів мали б реально вже все знати?
- Я хочу сказати багатьом, хто по-іншому думає, ту правду, яку знаю я, знає Кучма, і знає Ющенко.
У моїх відносинах як мера Києва і Президента України Кучми були тільки ділові і господарські відносини. І коли я пішов на день народження до Віктора Андрійовича з букетом квітів, то він, Ви праві, майже нікому був непотрібний, сидів на Подолі в невеличкому дерев’яному будиночку. Я попередив Леоніда Даниловича, що відносини не мають значення побутові, особисті, життєві і державні.
І погано сьогодні вже менш говорять про Леоніда Кучму, як тоді 4 роки: «Геть, Кучма! Україна без Кучми!» Вже заспокоїлися. І Кучма безпроблемно сприйняв те, що мер столиці до опозиціонера пішов вітати особисто і офіційно. Якби було навпаки, то Віктор Ющенко так не поступив би. Це перше.
І друге. Я розчарувався у Вікторові Андрійовичу вже в перший рік його президентства. І будучи головою міста, про це в пресі виступав, бо особисті стосунки, зустрічі з Віктором Андрійовичем не дали привід мовчати.
Приходиш до Віктора Андрійовича, до речі, з трудом, ведеш розмову, отримуєш емоціями і словами повну підтримку і порозуміння. Лежить листок паперу або навіть зошит, мокрим пером пише, пише, співпадають наші думки, а через 3-4 дні або нічого не зроблено або навпаки.
Тому я першим розчарувався в перший рік правління Віктора Андрійовича. І стосунки мої з новим президентом в кінці вже року були такими, що я останніх півроку, будучи міським головою, в кабінет до Віктора Андрійовича не зміг попасти. Бачив його тільки тоді, коли по регламенту зобов’язаний його поважати в Бориспіль закордон або зустрічати.
- Але, з іншого боку, це, може, взагалі ознака українських політиків нинішнього, так би мовити, призову, що для них головне – це піар, це можливість щось ефективно продемонструвати, щось сказати, не має значення що, це може бути у виконанні прем’єрському, може бути у президентському виконанні, може бути у мерському.
Ось прекрасний приклад – 1000 гривень прем’єра або міська електричка, яка ходить на невідомі дистанції від мера. Це не те, що майже однакові речі, але це речі, які, з одного боку, можна пощупати. 1000 гривень люди отримували? Так інфляція розпочалася після цього більша?
Чи з мерською ситуацією. Електрички що, немає? Вона є, вона ходить, тільки в певні години, до неї треба дістатися автобусом, вона йде на коротку дистанцію… І таке інше.
Обіцянка, ніби, виконана, але від цього нічого в житті людини якісно не змінюється.
- Ви своїм прикладом дали мені привід назвати десяток подібних, аналогічних факторів як по лінії керівництва Кабміну з тисячею гривень, а тим більше по місту Києву по меру.
Я був і залишаюся переконаним в тому, що політичний популізм потрібен на період виборчої кампанії, дійсно схилити до себе, сподобатися і своєю програмою переконати, яка повинна потім обов’язково виконуватися та за яку треба відповідати і звітувати перед виборцем періодично, а бажано результатами щоденно, щомісячно, щорічно.
А в нас, на жаль, так звана демократія, яку я не зовсім розділяю останні роки, дала привід політикам популізмом займатися протягом всього періоду виконання своїх прямих обов’язків чи то прем’єр, чи то президент, чи то мер Києва. Це вже не політичний популізм, а це вже маніпуляція свідомістю людей. Це наказуємо. Треба ввести статтю адміністративного порушення, якщо йде маніпуляція свідомістю громадян.
Я згоден з Вами. Сподобатися на хвилинку стало нехорошим ритуалом у політиків.
Ви назвали приклад електрички по Києву. А, скажіть, будь ласка, три роки тому назад прийом громадян на Хрещатику по телевізору? А, скажіть, будь ласка, привезений автомат гральний бізнесовий, сокирою мером Черновецьким порубаний у входу в Хрещатик, а після цього втричі збільшилася кількість гральних автоматів?
А, скажіть, будь ласка, про цю електричку, про яку Ви говорили, це був обман мільйонів киян, тому що за чотири роки чотири станції метрополітену заморожені: «Деміївська», «Голосіївська», «Васильківська» і «Одеська площа».
Це чотири станції, які були розпочаті владою, яку я очолював в 2006 році.
А, скажіть, будь ласка, 2006 рік влада та, яка була керована прізвищем Омельченко, останній рік виконаний бюджет міста Києва. 2007 року провалений, 2008 на 3 мільярда, а 2009 за 9 місяців на 6 мільярдів гривень.
Яку оцінку можна дати, коли бюджет провалений, в Києві все заморожено, а мер співає, танцює? До речі, позірно співає.
- Не подобається Вам як вокаліст?
- Краще плакати, ніж співати…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Віталій Портников: Олександре Олександровичу, як Вам ситуація зараз в Києві? Подобається?
Олександр Омельченко: Якщо маєте на увазі погоду…
- Ну, і погода… Погода, я розумію.
- Погода не зовсім.
А якщо ситуація з точки зору політизації, фінансових, економічних надбань, то не подобається.
- Але ж, бачите, в Києві відбувається така ж політична боротьба, як і по всій Україні. Може, столиця просто стала заручником того, що українські політики не здатні домовлятися між собою.
- Столиця завжди відігравала консолідуючу роль у всі часи. Маю на увазі як на президентських, так і на парламентських виборах і про вибори в місцеві органи самоврядування.
Олександр Омельченко: Останні роки Київ став плацдармом не тільки політичного розбрату, а великого економічного, фінансового занепаду.
А я розділяю точку зору і маю свою точку зору в тому, що останні роки Київ став плацдармом не тільки політичного розбрату, а великого економічного, фінансового занепаду.
Київ за останні роки як місто-герой, місто-столиця європейської держави не розвивається. Заморожене від екології, від транспорту підземного, метрополітену, мостів через Дніпро, охорони здоров’я, освіти.
Я вже не говорю про театр на Подолі. Це надбання напрямку всіх киян. Тому є предмет спекуляції, спекуляції такої, коли не здатна столична влада керувати, розвивати столицю, займається спекуляціями політичними то з президентом, то з прем’єром, то з обома, то з опозицією.
Я вважаю, що це навіть не спекуляція, це політична корупція.
- А може, це просто необхідність виживання в умовах, коли всі навколо чубляться?
- Можливо, Ви праві. Але виживання за рахунок інтересів міста Києва, киян, бачите, це неоправдане виживання.
- Олександре Олександровичу, в цій країні всі політики виживають за рахунок громадян, а не навпаки. Якби громадяни виживали за рахунок політиків, то це була б вже інша країна.
- Ми повинні були стати іншою країною. І такий шанс був і в українців, і в киян. Я маю на увазі 2004 рік, коли відбувалися вибори президента, я маю на увазі Віктора Ющенка, всі надіялися, чекали його перемоги. Пам’ятають програму «12 пунктів лицем до людини». Перший рік вірили. Я говорю, що вірили, бо сьогодні не вірять.
- Ну, рейтинг президент це демонструє.
Хоча б на половинку реалізував і то можна було б надіятися, що якась була розкачка, а фактично протопталися 5 років на місці, як в болоті, що на політичному, що на економічному, на фінансовому розвитку, європейському рівні, сусідських відносин (я маю на увазі зовнішню політику).
А ті «дрязги», які сьогодні відбуваються останніх 5 років між Ющенком, Тимошенко, Януковичем, вибачте, це гра у піддавки.
Спорить Ющенко з Тимошенко – в піддавок грає інший, спорить Тимошенко і Янукович - в піддавки паси дає президент.
Я згоден з Вами, за рахунок інтересів українців, за рахунок авторитету України як держави і провладні структури, і опозиція ведуть себе неприйнятно.
- Олександре Олександровичу, для простих людей, які бачили там Ющенка на портретах, слухали його по телебаченню, це розчарування виявляється природним, тому що вони його не знали, вони знали тільки такий телевізійний образ.
Але я Вам нагадаю, що Ви були одним з небагатьох українських політиків, які підтримали Ющенка вже тоді, коли він пішов у відставку з посади прем’єр-міністра, став лідером опозиції.
Багато хто, хто тоді робив на нього ставку, від нього відвернувся, тому що вирішив вже все: Леонід Данилович Кучма з ним більше не спілкується, то це нереальний претендент на президентську посаду і можна з ним мати справу.
А Ви – ні. Ви якраз з ним мали справу. Ви з ним співпрацювали.
Я думаю, що й, може, без Вашої підтримки і таких можливостей політичних, які тоді у нього склалися і в парламентері, і взагалі у взаєминах з елітами, у нього не було.
І Ви ж бачили, як реально ця людина працює, яка дистанція від обіцянок до виконання справи, яка дистанція від заявок про ділові якості до самих ділових якостей. Чого ж Ви мали розчаровуватися потім, коли Ви на момент президентських виборів мали б реально вже все знати?
- Я хочу сказати багатьом, хто по-іншому думає, ту правду, яку знаю я, знає Кучма, і знає Ющенко.
У моїх відносинах як мера Києва і Президента України Кучми були тільки ділові і господарські відносини. І коли я пішов на день народження до Віктора Андрійовича з букетом квітів, то він, Ви праві, майже нікому був непотрібний, сидів на Подолі в невеличкому дерев’яному будиночку. Я попередив Леоніда Даниловича, що відносини не мають значення побутові, особисті, життєві і державні.
І друге. Я розчарувався у Вікторові Андрійовичу вже в перший рік його президентства. І будучи головою міста, про це в пресі виступав, бо особисті стосунки, зустрічі з Віктором Андрійовичем не дали привід мовчати.
Приходиш до Віктора Андрійовича, до речі, з трудом, ведеш розмову, отримуєш емоціями і словами повну підтримку і порозуміння. Лежить листок паперу або навіть зошит, мокрим пером пише, пише, співпадають наші думки, а через 3-4 дні або нічого не зроблено або навпаки.
Тому я першим розчарувався в перший рік правління Віктора Андрійовича. І стосунки мої з новим президентом в кінці вже року були такими, що я останніх півроку, будучи міським головою, в кабінет до Віктора Андрійовича не зміг попасти. Бачив його тільки тоді, коли по регламенту зобов’язаний його поважати в Бориспіль закордон або зустрічати.
- Але, з іншого боку, це, може, взагалі ознака українських політиків нинішнього, так би мовити, призову, що для них головне – це піар, це можливість щось ефективно продемонструвати, щось сказати, не має значення що, це може бути у виконанні прем’єрському, може бути у президентському виконанні, може бути у мерському.
Ось прекрасний приклад – 1000 гривень прем’єра або міська електричка, яка ходить на невідомі дистанції від мера. Це не те, що майже однакові речі, але це речі, які, з одного боку, можна пощупати. 1000 гривень люди отримували? Так інфляція розпочалася після цього більша?
Чи з мерською ситуацією. Електрички що, немає? Вона є, вона ходить, тільки в певні години, до неї треба дістатися автобусом, вона йде на коротку дистанцію… І таке інше.
Обіцянка, ніби, виконана, але від цього нічого в житті людини якісно не змінюється.
- Ви своїм прикладом дали мені привід назвати десяток подібних, аналогічних факторів як по лінії керівництва Кабміну з тисячею гривень, а тим більше по місту Києву по меру.
Я був і залишаюся переконаним в тому, що політичний популізм потрібен на період виборчої кампанії, дійсно схилити до себе, сподобатися і своєю програмою переконати, яка повинна потім обов’язково виконуватися та за яку треба відповідати і звітувати перед виборцем періодично, а бажано результатами щоденно, щомісячно, щорічно.
А в нас, на жаль, так звана демократія, яку я не зовсім розділяю останні роки, дала привід політикам популізмом займатися протягом всього періоду виконання своїх прямих обов’язків чи то прем’єр, чи то президент, чи то мер Києва. Це вже не політичний популізм, а це вже маніпуляція свідомістю людей. Це наказуємо. Треба ввести статтю адміністративного порушення, якщо йде маніпуляція свідомістю громадян.
Я згоден з Вами. Сподобатися на хвилинку стало нехорошим ритуалом у політиків.
Ви назвали приклад електрички по Києву. А, скажіть, будь ласка, три роки тому назад прийом громадян на Хрещатику по телевізору? А, скажіть, будь ласка, привезений автомат гральний бізнесовий, сокирою мером Черновецьким порубаний у входу в Хрещатик, а після цього втричі збільшилася кількість гральних автоматів?
А, скажіть, будь ласка, про цю електричку, про яку Ви говорили, це був обман мільйонів киян, тому що за чотири роки чотири станції метрополітену заморожені: «Деміївська», «Голосіївська», «Васильківська» і «Одеська площа».
Це чотири станції, які були розпочаті владою, яку я очолював в 2006 році.
А, скажіть, будь ласка, 2006 рік влада та, яка була керована прізвищем Омельченко, останній рік виконаний бюджет міста Києва. 2007 року провалений, 2008 на 3 мільярда, а 2009 за 9 місяців на 6 мільярдів гривень.
Яку оцінку можна дати, коли бюджет провалений, в Києві все заморожено, а мер співає, танцює? До речі, позірно співає.
- Не подобається Вам як вокаліст?
- Краще плакати, ніж співати…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
