Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 17:52

Аслан Дукаєв Прага – Дмитро Медведєв видається шармантним і майже симпатичним. Порівняти його з прем’єр-міністром Володимиром Путіним – це так, як порівняти день і ніч. Аж серце тішиться, коли бачиш на картинці його свіже й добродушне обличчя. Якби він був жінкою, ймовірно його звали б Маруся і він напевно гарно вмів би плести светри й готувати варення на зиму. Насправді він є точним антиподом Путіна, який випромінює холоднечу і вважає за необхідне всі свої вислови огортати неприємними фразами.

Його молодість і свіжість вже створила Медведєву групи відданих фанів, зокрема серед московських коментаторів, яким не все подобалося у восьмилітньому правлінні президента Путіна. Саме ці коментатори останнім часом запустили серію статей, в яких нас запевняють, що Медведєв, як той замучений герой російського роману, є людиною великого характеру й моральної візії. Глибоко в своєму серці він пестить високі й ліберальні інстинкти і лише чекає того моменту, коли Путін послабить свою мертву хватку, щоб запровадити відлигу «а-ля Хрущов».

Саме таке бачення отримало велику підтримку минулого місяця, коли російський президент опублікував есе на псевдодемократичному сайті, в якому він засудив російську відсталість і накреслив своє бачення майбутнього. «Росія може розвиватися демократично» проголосив російський лідер. Її політична система буде «максимально відкритою, гнучкою й внутрішньо складною», – обіцяє російський президент. У лавині коментарів, яку викликала ця стаття, найпомітнішою була гостра критика високопарної риторики Медведєва, риторики, яка ніколи не стає конкретною політикою чи діями.

Політичне лицемірство

Минулого тижня Медведєву випала прекрасна можливість показати свою демократичність. У середу 14 жовтня три опозиційні партії покинули зал засідань Державної думи, протестуючи проти результатів місцевих виборів, результатів, які, на їхню думку, були сфальсифіковані на користь «Єдиної Росії», партії яку започаткував і номінально очолює Путін. 135 депутатів від націоналістичної Ліберально демократичної партії, прокремлівської «Справедливої Росії» й Комуністичної партії взяли участь у цьому протесті, який став своєрідною сенсацією. Колись такі відверті протести були частиною політичного життя Росії, останнім часом вони стали рідшими, ніж посмішка від менеджера «Юкоса».

Протестанти вимагали зустрічі з президентом Медведєвим, оскільки він є «гарантом конституції» й перерахування голосів. «Це нечесно – відібрати останні демократичні рештки, що залишилися в цій країні – свободу слова й вибори», – сказав Володимир Кашин, заступник голови Комуністичної партії, партії, яка, згідно з даними одного російського історика, за часів Сталіна відправила 200 тисяч осіб до ҐУЛАҐУ лише за те, що вони розповідали анекдоти.

Лицемірство Ліберально-демократичної партії не менш кричуще. Попри те, що часткові результати голосування вже були відомими в день виборів – у неділю, голова партії Володимир Жириновський, головний архітектор депутатського протесту, чомусь чекав аж три дні, щоб здійснити свій демарш, що лише надало вимір театралізації цьому «протесту».

Люди «однієї крові»

Те, що ці три партії, які ніколи не шанували демократичної практики чи цінностей, нарешті отримали відкат, було б певною справедливістю, якби не різка відмова Медведєва. Президент зустрінеться з лідерами опозиції, але він вважає, що перемога «Єдиної Росії» є переконливою, щебетав до журналістів речник президента.

Можливо, ці партії очікували чогось іншого? Невже ж вони справді думали, що між Путіним і Медведєвим є якісь ідеологічні розбіжності? Адже вони працюють разом уже 18 років. Хіба Путін, нещодавно цитуючи Кіплінга, не сказав, що він і Медведєв «однієї крові»?

Медведєв напевно розуміє, що без благословення Путіна він би ніколи не став президентом. Він також добре розуміє, якою небезпекою може обернутися прояв невірності своєму патронові. За 18 місяців перебування при владі Медведєв не зробив жоднісінької заяви, яка б вимагала відваги, і не зробив жодного кроку, що міг би загрожувати існуючому статус кво.

Будь-який шанувальник російської історії вам скаже, що нинішній розподіл влади має історичний прецедент. 1524 року Іван Грозний зрікся трону і призначив свого придворного вихрещеного татарина Симона Бекбулатовича царем. У хроніках цей курйозний крок Грозного описаний так: «Тоді цар Іван Васильович посадив Симона Бекбулатовича на престол і коронував його короною всіх царів і назвав себе просто Іваном московським .... Усі царські володіння перейшли на Симона, а він став простим боярином...., і коли він приходить до царя Симона, то сидить далеко від царського місця разом із боярами». Іван повернувся на царський трон через 11 місяців. Немає сумнівів, що Путін зробить те саме у 2012 році.

За милою посмішкою – гострі зуби?


Найбільш депресивним аспектом демаршу російських депутатів є переконання політичного класу в тому, що російські громадяни й виборці є настільки патетичними, нікчемними й безглуздими, що вони просто не бачать відвертої нечесності й розбещеності таких видовищ. Будь-хто з клепкою в голові давно зрозумів, що єдиною метою думського «повстання» було: бути громовідводом люті, яку викликали ці сфальсифіковані вибори, зокрема серед демократичних активістів. Російським політичним стратегам слід краще зрозуміти, що в майбутньому такі штучки можуть просто не спрацювати.

У вирі ажіотажу, що його викликали ці три політичні партії, майже не звернули увагу на «реструктуризацію» останніх ліберальних телеканалів Росії. Газета «Комерсант» повідомила, від наступного року П’ятий канал Петербурга та РЕН ТБ не вироблятимуть власних новин, а натомість транслюватимуть новини державної телекомпанії «Росія сьогодні». Якщо це справді станеться, то президентство Медведєва стане відомим за те, що саме в цей час було знищено останні осередки незалежної російської тележурналістики.

Але Медведєву нема чого турбуватися з цього приводу. Навряд чи Медведєва пам’ятатимуть за те, що він забив останній цвях у труну свободи медіа в Росії. Адже мало хто сьогодні пам’ятає, що на світанку епохи Путіна, Медведєв був босом «Газпром Медія». Саме тоді медіа компанії, такі як НТВ, котрі сміли критикувати уряд, замовкли й були перепродані. Натомість Медведєва запам’ятають за те, що справжній цар зробив цього лукавого придворного дублером.

(Прага – Київ)

Аслан Дукаєв, директор Північнокавказької редакції Радіо Свобода.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG