Однак Україна та інші радянські республіки лишалися за залізною заслоною. І хоча СРСР втратив усі свої моральні, інтелектуальні й ідеологічні виправдання, він іще тримався інерцією своєї адміністративної і каральної машини. На сторожі його цілісності стояла багатомільйонна структура КПРС і вся міць КДБ та правоохоронних органів.
Тому для українських патріотів це була добра звістка про можливість здобуття свободи, але ще далеко не сама свобода.
Створений у вересні 1989 року Народний рух мав досить помірковану програму, що не виходила далеко поза межі проголошеної Михайлом Горбачовим «перестройки». Тези про необхідність ліквідації політичної монополії КПРС, не кажучи вже про здобуття незалежності, видавалися страшною крамолою. В Україні проходили перші мітинги, на яких уже майоріли синьо-жовті прапори, але нормально це сприймалося хіба лише в Києві та західних областях.
Живий ланцюг
Я сам був свідком того, як відбувався пікет із нагоди 50-ї річниці пакту Молотова-Ріббентропа в Дніпропетровську. Три чоловіки, двоє з яких були батько й син, стали на найбільш людній площі міста з великими аркушами паперу, на яких була загальновідома інформація про угоду між СРСР і гітлерівським Рейхом та її наслідки, зокрема, для країн Балтії. Через 20 хвилин безперервного цькування з боку провокаторів і просто ідеологічно мотивованих громадян пікет був згорнутий прибулим на місце нарядом міліції.
Та після падіння комунізму в Європі народи Радянського Союзу відчули, що тепер черга за ними. Питання стояло дуже гостро: тепер або ніколи. І потужні національні рухи почали стрімко набирати сили і впливовості майже у всіх республіках.
Для нас, українців, особливо важливим був приклад балтійських країн. Але й власні традиції визвольного руху давалися взнаки.
Колишні політичні в’язні очолюють патріотичний рух і надають йому необхідної динаміки й рішучості. Вже за два місяці, у січні 1990 року, був організований живий ланцюг під синьо-жовтими прапорами від Івано-Франківська до Києва, який засвідчив волю українського народу до свободи і незалежності.
Дракон втратив зуби
Саме в цей час відбуваються докорінні зміни вже не стільки в світогляді, скільки в психології людей. Нове покоління позбулося страху, який на генетичному рівні закладався у нього десятиріччями репресій, голодоморів, цензури та ідеологічного пресингу. Ми, тогочасні студенти Київського університету імені Тараса Шевченка, активно включилися в національно-визвольну боротьбу.
Значення падіння стіни полягало ще й у тому, що всі побачили: дракон втратив зуби. Під тиском світової громадськості та настроїв власних громадян СРСР змушений був фактично відмовитися від застосування військової сили у політичних цілях. А ніщо інше імперію вже втримати не могло.
Через рік після Берліну ми, київська молодь, перегородили шлях радянським танкам, які були виведені на святковий парад із нагоди чергової річниці «Великої Жовтневої революції». Студентів тоді відтіснили і парад провели. Але більше радянських танків на київських вулицях уже не бачили.
(Київ – Прага)
Максим Розумний – доктор політичних наук, Національний інститут проблем міжнародної безпеки
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Тому для українських патріотів це була добра звістка про можливість здобуття свободи, але ще далеко не сама свобода.
Створений у вересні 1989 року Народний рух мав досить помірковану програму, що не виходила далеко поза межі проголошеної Михайлом Горбачовим «перестройки». Тези про необхідність ліквідації політичної монополії КПРС, не кажучи вже про здобуття незалежності, видавалися страшною крамолою. В Україні проходили перші мітинги, на яких уже майоріли синьо-жовті прапори, але нормально це сприймалося хіба лише в Києві та західних областях.
Живий ланцюг
Я сам був свідком того, як відбувався пікет із нагоди 50-ї річниці пакту Молотова-Ріббентропа в Дніпропетровську. Три чоловіки, двоє з яких були батько й син, стали на найбільш людній площі міста з великими аркушами паперу, на яких була загальновідома інформація про угоду між СРСР і гітлерівським Рейхом та її наслідки, зокрема, для країн Балтії. Через 20 хвилин безперервного цькування з боку провокаторів і просто ідеологічно мотивованих громадян пікет був згорнутий прибулим на місце нарядом міліції.
Та після падіння комунізму в Європі народи Радянського Союзу відчули, що тепер черга за ними. Питання стояло дуже гостро: тепер або ніколи. І потужні національні рухи почали стрімко набирати сили і впливовості майже у всіх республіках.
Для нас, українців, особливо важливим був приклад балтійських країн. Але й власні традиції визвольного руху давалися взнаки.
Колишні політичні в’язні очолюють патріотичний рух і надають йому необхідної динаміки й рішучості. Вже за два місяці, у січні 1990 року, був організований живий ланцюг під синьо-жовтими прапорами від Івано-Франківська до Києва, який засвідчив волю українського народу до свободи і незалежності.
Дракон втратив зуби
Саме в цей час відбуваються докорінні зміни вже не стільки в світогляді, скільки в психології людей. Нове покоління позбулося страху, який на генетичному рівні закладався у нього десятиріччями репресій, голодоморів, цензури та ідеологічного пресингу. Ми, тогочасні студенти Київського університету імені Тараса Шевченка, активно включилися в національно-визвольну боротьбу.
Значення падіння стіни полягало ще й у тому, що всі побачили: дракон втратив зуби. Під тиском світової громадськості та настроїв власних громадян СРСР змушений був фактично відмовитися від застосування військової сили у політичних цілях. А ніщо інше імперію вже втримати не могло.
Через рік після Берліну ми, київська молодь, перегородили шлях радянським танкам, які були виведені на святковий парад із нагоди чергової річниці «Великої Жовтневої революції». Студентів тоді відтіснили і парад провели. Але більше радянських танків на київських вулицях уже не бачили.
(Київ – Прага)
Максим Розумний – доктор політичних наук, Національний інститут проблем міжнародної безпеки
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.