Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 12:03

Ми ще повернемось... (до 20-річчя перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого)


Василь Овсієнко

Гість: Василь Овсієнко, колишній політв’язень, публіцист, лауреат премії імені Василя Стуса; Дмитро Стус, письменник, літературознавець, син Василя Стуса (телефоном); Олег Покальчук, соціопсихолог (телефоном).

(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Інна Кузнецова: Завтра виповнюється 20 років з того дня, коли в цинкових домовинах з далекого Уралу повернулися додому Василь Стус, Юрій Литвин та Олекса Тихий, українські патріоти, які загинули у неволі у засланні у 1984-1985 роках.

Ви, пане Висалю, писали, що загинули вони за слово істини. От про те слово і говоритимемо сьогодні.

Як пережите бачиться з відстані 20 років?

Василь Овсієнко: Як бачиться? Так якось так, що я в цьому живу і далі. Так, нібито, я не відійшов від того.

Тим паче в ці дні так багато цього клопоту організаційного, що треба і панахиду провести, і тих кілька радіопередач, і телепередач, то я почуваюся так, як, нібито, ми 20 років тому виконували ту місію перепоховання.
Василь Овсієнко: Якщо ми зробили що-небудь доброго у цьому світі, то це саме ця справа, бо Україні було потрібно, щоби ті мученики повернулися на Батьківщину у славі, з тріумфом.

Ми затисли в собі всі почуття, нерви, бо ми знали, що треба зробити цю тяжку чоловічу роботу, тяжку фізично, і тяжку психологічно. І ми таки цю роботу зробили. І якщо ми зробили що-небудь доброго у цьому світі, то це саме ця справа, бо Україні було потрібно, щоби ті мученики повернулися на Батьківщину у славі, з тріумфом.

При тому, що вони ще не були реабілітовані, вони ще були «особливо небезпечні державні злочинці», і перебували вони не на засланні, а в ув’язненні в найжорстокішому режимі – особливий камерний режим.

І Василь Стус передбачав це. І він навіть передбачав те, що не один він повернеться, а проте «ми ще повернемось, обов'язково повернемось, бодай — ногами вперед, але: не мертві, але: не переможені, але: безсмертні».

- Пане Дмитре, я знаю, що Вам складно згадувати той важкий день і ті події, але я попрошу Вас це зробити з відстані у 20 років.

Це було дуже складно...


Я знаю, що у Чусовському районі ще за місяць то до того Вам говорили про те, що там епідемія не то грипу, не то ще чогось, якось так дуже схоже на те, що у нас зараз.

Дмитро Стус: Там була епідемія якоїсь місцевої хвороби. І це було ще влітку, коли ми мали їхати перший раз на перепоховання. Нам за день до від’їзду прислали телеграму, що є заборона санепідемстанції.

А коли ми вже вилетіли 15 листопада з Києва до Пермі, то пригоди вже почалися безпосередньо по приїзді в Перм, де був Володя Шовкошитний, якому дуже допоміг долати бюрократію російський поет Юра Бєліков.

Але знаєте, це дуже специфічний, я сказав би, містичний досвід. Я, наприклад, з погляду 20 років дуже вдячний Богові, світові, що цей досвід у моєму житті був.

- В ці дні відбуваються панахиди. Завтра буде панахида. Сьогодні є вечір, кілька телепередач.

Колись у пана Овсієнка запитували, чи гідно вони поціновані?

Як Ви вважаєте?


Дмитро Стус: Ну, хто гідно… Про що мова...

Бачите, насправді в тій же Пермській області не знаю, чи мільйон, але сотні тисяч українців, які там залишилися. Про них нічого не знаємо. Нічого не знаємо про українців, які розкидані на Соловках, які на Колимі…
Дмитро Стус: Ми просто дуже непочтиво ставимося до своїх людей, які намагалися на своїй землі відстоювати свою правду, свою честь і гідність, яких за це і тільки за це за великим рахунком викинули з своєї землі і заселивши якимось іншим.

Ми просто дуже, я сказав би, непочтиво ставимося до своїх людей, які намагалися на своїй землі відстоювати свою правду, свою честь і гідність, яких за це і тільки за це за великим рахунком викинули з своєї землі і заселивши якимось іншим.

Певна річ… Ну, це не тим людям треба. Це нам треба.

Я щасливий, знову кажу, що мені вдалося свого батька, великого поета, за допомогою пана Василя, Славка Чернілевського, Олега Покальчука, Володю Шовкошитного, що вдалося здійснити це перепоховання. Щасливий, що разом з ними ми перевезли тіла і останки Юрія Литвина, Олекси Тихого.

Для мене це в першу і в другу чергу тільки перепоховання батька. А так – це символічний акт, бо все-таки тоді 18-19 листопада: 18-го, коли ми прилетіли в Київ, 19-го, коли вже відбувалася процедура захоронення праху на Байковому цвинтарі, то це були перші дні, коли було багато прапорів чорно-червоних, жовто-блакитний, коли було багато людей. Це був символічний такий акт.

Я не можу тут не згадати пані Ірину Калинець, яка керувала цим процесом від імені родини, і ще раз висловити їй велику-велику вдячність, що це пройшло по-людськи, без ексцесів.

- Пане Василю, перед ефіром я записала інтерв’ю з Олегом Покальчуком, відомим в Україні соціальним психологом, людину, яка згадав щойно Дмитро Стус.

Олег Покальчук пригадав два епізоди. Один пов'язаний безпосередньо з тим, що було у Чусовському районі, там, де відбувалося, грубо кажучи, викопування могил. А інший - з тим, що було вже в Києві.


Олег Покальчук: Ми потрапили в ситуацію, де автобус, який мав везти труну, був блокований. Дмитро сказав, що я звідси нікуди не піду.

Олег Покальчук, лютий 2009 р.
Була ніч, зима. І фактично ми були доволі промоклі, бо були ґрунтові води в могилах. І, власне, ми вирішили, якщо ситуація буде розвиватися таким чином, то, очевидно, оголошуємо голодування. Але погода була така, що ми не мали певності, що ми до ранку дотягнемо.

Але обставини були такі і внутрішні, і моральні, і об’єктивні, що іншого рішення ми не могли прийняти.

Якби знаковість цієї ситуації в тому, що ми не розраховували і не могли розраховувати ні на який там медіа-резонанс, як зараз прийнято, чи на якийсь там великий успіх цього. Це просто була дія, яка мусила статися, незалежно від того, наскільки вона була ефективною чи неефективною.
Олег Покальчук: Це було внутрішньо правильне рішення, яке потім я часто згадую як точку опертя для себе самого.

Тобто, в даному випадку ефективність цього рішення була нашою внутрішньою. Я й досі вважаю, що це було внутрішньо правильне рішення, яке потім я часто згадую як точку опертя для себе самого.

Це перша історія.

Друга торкається ситуації після повернення. Коли ми вже прилетіли і в Борисполі вже стояв відносно великий натовп людей з прапорами з червоно-чорними чи з національними, з телебаченням, Це був досить серйозний контраст між акцією, яку ми проводили і в чому приймали участь (фраза незрозуміла) включення цієї акції вже якби в якусь піар-кампанію.
Олег Покальчук: Був дуже великий дисонанс між людьми, які приймали участь в цій поїздці, і людьми, які довкола цієї поїздки створювали собі репутацію найбільших українських патріотів. За пару років вже на могилу Василя Стуса ніхто не приходив. Але тоді неможливо було проштовхатися.

Тут був дуже великий дисонанс між людьми, які приймали участь в цій поїздці, і людьми, які довкола цієї поїздки створювали собі репутацію найбільших українських патріотів, відданих, власне, справі дисидентства, полеглих, тому подібне.

За пару років вже на могилу Василя Стуса ніхто не приходив. Але тоді неможливо було проштовхатися їм самим, а ще один перед одним, щоб, головне, засвітитися в медіа і (слово незрозуміле) таким чином свою, як кажуть науковці, свою валідність у цьому процесі.

Завжди є, були і будуть зловживання речами сакральними. Незалежно навіть від того, зловмисники ці люди чи вони просто щиро помиляються, чи вони просто марнославлять.

Для мене немає ніякого значення, але цей контраст завжди буде.

- Як Ви думаєте, чи будуть такі зловживання, скажімо, завтра?

Олег Покальчук: Профанація взагалі і лицемірство дуже характерні для сучасної української і політичної, і побутової моралі.

Олег Покальчук: Я переконаний, що будуть, тому що зараз зловживання мають характер профанації теми. Профанація взагалі і лицемірство дуже характерні для сучасної української і політичної, і побутової моралі.

- Пане Овсієнко, пан Покальчук сказав про те, що можуть бути зловживання і під час цих заходів відзначення 20-річчя від часу перепоховання. Я маю на увазі те, що зараз виборча кампанія.

Як думаєте Ви?

Василь Овсієнко: «Вона працює, вона – це епідемія!» І епідемія справді нам перешкоджає деякі заходи зробити.

Василь Овсієнко: Я придумав таке: «Вона працює, вона – це епідемія!» І епідемія справді нам перешкоджає деякі заходи зробити.

Але завтра ніяка епідемія нам не зашкодить провести панахиду на могилах Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого опівдні, о 12-ій годині. Це Байкове кладовище. За крематорієм повернути різко праворуч і йти широкою дорогою нагору. Там це обов’язково відбудеться.

Я знаю також, твердять, що обов’язково відбудеться перегляд кінофільму у Будинку кіно о 18-ій годині. Кажуть, що за будь-якої погоди.

Ну, а також телебачення. «Перший телеканал» цієї ночі покаже першу частину фільму «Пресвітлої дороги свічка чорна» Станіслава Чернилевського о 1.35. А наступних ночей так само о 1.40. будуть показувати дві інші частини

- Тобто, такі речі будуть показувати вночі, а політиків вдень. Так?

Василь Овсієнко: Є один канал, київський державний телерадіоканал, котрий показуватиме вдень завтра, починаючи з 12-ої години дня…
Василь Овсієнко: Це була перша акція в Києві з жовто-синіми прапорами, коли нам древка не ламали, не били нас по плечах і не дерли ті прапори – не посміли…

Отаке можна підкреслити. Це була перша акція в Києві з жовто-синіми прапорами, коли нам древка не ламали, не били нас по плечах і не дерли ті прапори – не посміли…

(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG