Доступність посилання

17 Листопад 2017, Київ 22:01

Якщо оберуть якогось «монстра», це буде стимул задуматися і щось поміняти в майбутньому, зараз треба Україні такого копняка дати під зад – Тарас Чубай


Тарас Чубай
Роман Скрипін: Сьогодні у нас надзвичайний гість, тому що він не політик, слава Богу, – Тарас Чубай, «Плач Єремії». Чому я сказав «слава Богу»? Тому що не знаю, як у тебе, у мене враження, що користі від того, що говорять політики, дуже мало.

Тарас Чубай: Я теж подумав це подумки: слава Богу, що я не політик.

– А чого ж так – не політик?

– Справді, цього забагато, і воно вже з якимсь запашком. Я скажімо, просто уникаю дивитись наше телебачення і, зрештою, слухати радіо також, бо радіо увімкнеш – те саме. Замість того, щоб в ефірі були якісь цікаві люди, митці, музиканти, то натомість би бачимо ті самі писки, які вже осточортіли.

– Це добра характеристика – «писки». Я хотів би поставити питання – моя улюблена тема: отут у біографії коротенькій, яку мені редактор підготувала, і в принципі в інтернеті можна знайти все про Тараса Чубая – згідно з указом Президента України, 2008 року Тарасові Чубаю присвоєно звання «Заслужений артист України».

– Що я можу додати до цього?

– Зараз ми продовжимо тему політики і мистецтва, от на хвилі революції, тих подій, які були 2004 року, багато людей опинилося у щаблях влади, багато людей отримали різні нагороди, звання, серед них також багато моїх колег. Як воно приймалося, оце звання, і нащо?

– Не знаю, може, хотіли якось віддячити, напевно. Я, чесно кажучи, над цим не думав ніколи.

– Тобто це настільки непринципове питання?

– Це звання, це таке. Можливо, там якісь пільги від цього будуть.

– Очевидно, сьогодні будемо більше говорити про філософське сприйняття останніх п’яти років, тому що завтра у нас відзначається День свободи. От Ющенко придумав такий день відзначати, збирають різні заходи, будуть відзначати. З яким відчуттям п’ята річниця сприймаються Тарасом Чубаєм?

– Я ніби себе вважаю вільною людиною і навіть вільною від усіляких дат. Тобто я деколи ловлю себе на тому, що я не знаю, який сьогодні день, яке число. Місяць – можна зрозуміти, як подивитись за вікно, приблизно зорієнтуватись по погоді. Тому – ну дата. Ще одна дата. Це була гарна подія. Багато людей на Майдані з позитивною енергією, такі якісь хороші спогади.

– Ви ж співали за Ющенка фактично на Майдані.

– Так. І треба сказати, що це єдиний Президент, в якого вдома в колекції є мої диски. І цим він для мене, перш за все, відрізняється від усіх інших.

– Якщо судити по справах, то справ не так багато зроблено цим політиком, у якого є в колекції диски «Плач Єремії».

– Не мені судити.

– Чому ж? А кому?

– Напевно, журналістам. Зараз же свобода слова у журналістів. Скоріше всього, навіть не свобода слова, а така безкарна критика, так би мовити. Я зараз не хотів ставати таким самим, як теперішні українські журналісти і, зрештою, будь-хто, хто доривається до мікрофона, до можливості ніби на маси щось так сказати і відразу критикувати підряд всіх. Я перш за все вважаю, що я в чомусь недосконалий, і судити інших я не збираюсь.

– Був усвідомлений вибір великої кількості людей, були великі сподівання. Є незаперечний навіть не феномен, а незаперечний факт, що цій людині в руки вклали цілу країну. Він не був обмежений у своїх діях зовсім.

Рівень довіри був надзвичайно високий. І ось у тебе є карт-бланш, як переробити цю країну, як переробити цю систему. А цього ж не сталося. Тобто це все було втрачено, елементарно втрачено.
Я думаю, що у нас головна проблема, що у нас мають прийти нові покоління політиків… Цей час, що наша країна прожила, – це ми ще підлітки, можна сказати. І, в принципі, поводимось, як підлітки

– Я думаю, що у нас головна проблема, що у нас мають прийти нові покоління політиків.

– Система штампує, все одно, собі подібних.

– Я маю на увазі, на більшому відтинку часу. Тому що цей час, що наша країна прожила, – це ми ще підлітки, можна сказати. І, в принципі, поводимось, як підлітки.

Слухач: Це Анатолій із Полтавщини. Шановний пане Тарасе, я прошу Вас, щоб Ви добросовісно і правдиво визнали, я думаю, Ви спроможні на це, що також і Ви помилилися зі своїм вибором. Мається на увазі наступне – коли підтримували Ющенка на пост Президента, щоб він був обраний.

Обґрунтування – як Президент він не забезпечував законне гарантування прав і свобод людини і громадянина в Україні. Десятки і сотні тисяч заяв до нього спрямовувались за ці п’ять років. І він, на жаль, вчиняючи діяння з ознаками злочинного зловживання владою, – я заявляю, як редактор газети «Полтавські справи», – Ющенко ігнорував. Ющенко був і є злочинцем, і він на мене не подасть в суд, тому що це щира правда.

– Ви вже не перший раз телефонуєте. Ви постійно звинувачуєте у злочинах.

Слухач: Остання фраза з моєї сторони. Мені інкримінували серійні вбивства людей, я йому десятками заяв вказував, кого вбивали з людей…

– Я хотів би зразу попередити, що я не збираюсь говорити про політику, давайте говорити про щось приємніше.

– Про музику ми теж говоритимемо. Але про політику – як не крути. Ви ж сьогодні співаєте за когось?

– Ні, я ні за кого зараз не співаю. Я завтра буду брати участь в концерті державному з нагоди Дня свободи, але це концерт державний. Це не передвиборчий концерт. Я відмовився від пропозицій брати участь у всіх цих передвиборчих колгоспах, які їздять. І це досить, треба сказати, смішно виглядає. Оці всі лайт-бокси з моїми знайомими, з цими сердечками і так далі.

– Ми зараз до цієї теми знову повернемось.

Слухач: Пане Романе, мені дуже приємно Вас чути на радіо «Мелодія». Я дуже сумую за тими часами, коли Ви працювали на «П’ятому».

Тарасе, я так само дуже давно мріяв Вам поставити запитання, але я ніколи не натрапляв на Вас у прямому ефірі. Власне, у мене до Вас політичних запитань не буде, в мене виключно музичні. Перше питання: коли Ви приїдете до Луцька з сольним концертом? Дуже хотілось би Вас почути.

– Коли запросите.

Слухач: Я би Вас уже запросив. Але фінансування я, на жаль, не маю.

– Я також не маю, тому давайте разом щось придумаємо.

Слухач: Друге питання: коли ви будете видавати якісь нові альбоми? Я зібрав усю Вашу колекцію.

– Я не вірю, що Ви всю зібрали, я досі не можу всю зібрати.

Слухач: Коли Ви будете видавати щось нове, бо дуже хочеться почути щось від Вас? Я знаю, що останній був проект «Світла сповідь».

– Я думаю, що видам новий альбом після того, як вляжеться все після виборів.

Слухач: Третє питання. Тарасе, куди ділись Ваші передачі? Ви вели дуже класні передачі.

– Це було давно. І «вже не правда», можна сказати.

Слухач: Я дуже слідкую за Вашою творчістю. Четверте: чи Ви плануєте працювати на радіо чи телебаченні?
…Від мене вимагали постійно працювати з московськими артистами, а українських артистів, яких я запрошував, не ставили в ефір. Отакий був період. Але це було давно. Це був десь 2002–2003 рік

– Ні. Не планую, мені не сподобалась ця робота, бо від мене щось таке вимагали. Тобто одна з причин, чому я перестав працювати, – тому що від мене вимагали постійно працювати з московськими артистами, а українських артистів, яких я запрошував, не ставили в ефір. Отакий був період. Але це було давно. Це був десь 2002–2003 рік.

– Я хочу повернутися до цих співочих бригад, але не можу, тому що замість мене мою функцію тут виконують слухачі, які не припиняють телефонувати.

Слухачка (переклад): Мене звати Валерія. Я телефоную зі Львова. Постійно про політику, про політику. У нас такий класний гість, у нього такі класні треки. У нас у Львові вони постійно ротуються. Що найцікавіше, останнім часом нових треків я не чую. Ви знаєте, є такий гурт, «Мері» називається. І коли я його слухаю, таке враження, що я Вас переслуховую.

– Я думаю, що подібність полягає в тому, що ми співаємо українською мовою.

Слухачка (переклад): Але вони дуже на Вас схожі, Вам не здається?

– Я припускаю.

– Це у них пісня «Не Віталій»?

– Я припускаю. Я не настільки ерудований.

– Треба дивитися музичні канали, в яких української музики дійсно дуже мало. Про це ми пізніше поговоримо. Знову я повертаюсь до політики, про співочі бригади. Тому що напередодні виборів люди все-таки будуть робити знову якийсь свідомий вибір. І хтось буде Президентом, як не крути. 17 січня перший тур, а може, і останній, може, в першому турі як бомбонуть усі… Музиканти цього річ не поділилися фактично, вони всі гуртом пішли під одним прапором.
Я взагалі вважаю, що робота музиканта – це співати на сцені і отримувати за це якийсь гонорар. І абсолютно нормально, коли якась політична сила, особливо, коли людина проти неї нічого не має, може зіграти цей концерт. Але абсолютно не потрібно отак вдягатися в ці футболки, говорити якісь тексти в підтримку і оце так продаватися з потрохами. Це дуже принизливо

– Чому? Багато людей відмовились просто.

– Якщо взяти інший бік, ті, хто співають за Януковича, їх перерахувати можна на пальцях однієї руки, раніше все по-іншому було в 2004-му. Тоді співали за Януковича багато, були шикарні концерти. Чим це все закінчилося, ми пам’ятаємо. А от у бесідах зі знайомими, як ти сказав, які дивляться з лайт-боксів, – що вони говорять, як вони пояснюють свій усвідомлений вибір?

– Не всім дуже зручно дивитися в очі. Я взагалі вважаю, що робота музиканта – це співати на сцені і отримувати за це якийсь гонорар. І абсолютно нормально, коли якась політична сила, особливо, коли людина проти неї нічого не має, може зіграти цей концерт. Але абсолютно не потрібно отак вдягатися в ці футболки, говорити якісь тексти в підтримку і оце так продаватися з потрохами. Це дуже принизливо.

– Якщо порівняти, в 2004-му Ви отримували якийсь гонорар за те, що Ви виходили на сцену на Майдані?

– Абсолютно ні. Звичайно, що ні.

– Тобто це була Ваша пряма підтримка? Але ж Ви одягали помаранчевий шарф.

– Але перед тим були якісь концерти, за які ми отримували гонорари. Тобто оцей тур, ми ж мусили якось їздити, люди ж повинні отримувати щось, це нормально. Проти такої роботи я загалом не маю нічого проти.

–Може, люди, я перепрошую за таку характеристику, може, вони купують лояльність до себе після виборів або розраховують на якісь звання заслужених артистів?

– Та ні, це звання, це таке.

– Якби воно було «таке», то його б нікому не надавали. А воно перетворилось на те, на що перетворилось. Просто оцей новий Президент, який п’ять років тому прийшов, усе одно нічого не зробив із системою цією. Тобто система працює. Одна з ознак системи – оця роздача слонів так званих: заслужених діячів мистецтва, журналістів…
Заволоділо кілька людей мас-медіа, насправді цих супер-власників великих медіа-груп, їх декілька. І в їхні музичні смаки українська музика не дуже потрапляє. Крім того, українська музика перебуває, так само, як і, зрештою, наша країна, в такому зародковому, підлітковому стані. І вона може на цьому етапі не завжди конкурувати чисто технічно з західним чи російським продуктом. І, насправді, треба бажання і зусилля цього власника радіо чи телебачення, щоб підтримати і пустити це в ефір. А якщо це не пускати, воно ніколи і не розвинеться, воно так і далі буде в цьому зародковому стані…

– Цього треба позбуватись поступово.

– Поступово – коли? Сподівання були п’ять років.

– Я думаю, це років п’ятдесят. Треба в більших масштабах на це дивитися. Тому треба себе звільнити від цього так, як я це роблю – не напружуватися, сидіти на порозі дома, і біля тебе пронесуть труп твого ворога.

– Про українську музику – чому її так мало в ефірі взагалі?

– Я думаю, що тут якраз ситуація подібна, як із політикою. Заволоділо кілька людей мас-медіа, насправді цих супер-власників великих медіа-груп, їх декілька. І в їхні музичні смаки українська музика не дуже потрапляє.

Крім того, українська музика перебуває, так само, як і, зрештою, наша країна, в такому зародковому, підлітковому стані. І вона може на цьому етапі не завжди конкурувати чисто технічно з західним чи російським продуктом.

І, насправді, треба бажання і зусилля цього власника радіо чи телебачення, щоб підтримати і пустити це в ефір. А якщо це не пускати, воно ніколи і не розвинеться, воно так і далі буде в цьому зародковому стані, в цьому андеґраунді і так далі.

– Так все ж у руках музикантів, тут можна знайти однодумців.

– Не все, звичайно, такі речі відбуваються, тобто знаходяться однодумці. Скажімо, Сашко Положинський із «Тартаками» завжди щось організовує, щось бурлить. І він, до речі, один із тих, хто відмовився від будь-яких турів на підтримку будь-кого. Є ще люди в цій країні.

– Є, але таке враження, що їх лишається дуже і дуже мало.

– Але саме вони будуть потрібні, і саме вони є потрібні.

– А як ти дивишся на січень 2010 року, ось цей січень, який до нас іде? Чи лишишся ти в Україні, за умови, якщо переможе певний кандидат? Або є настрої, що «не лишуся, якщо переможе певна персона»?

– Я абсолютно так тим не переймаюсь. Тобто якщо переможе якийсь кандидат, який, скажімо, на мою думку, негативний якийсь персонаж занадто, то це також добре, я б сказав. Бо зараз треба Україні такого копняка дати під зад.

І це буде добре, якщо оберуть якогось монстра, у нас тут є кілька монстрів, яких можуть обрати, там що один, що другий варті зрештою один одного. І коли оберуть когось із них – це буде стимул людям трошки задуматися і трошки щось поміняти в майбутньому. Так що я думаю, що це буде позитивний момент.

– Але життя ж у нас одне. Воно не таке довге, щоб сидіти і чекати, поки твої вороги пропливуть повз тебе по річці.
…Якщо переможе якийсь кандидат, який, скажімо, на мою думку, негативний якийсь персонаж занадто, то це також добре, я б сказав. Бо зараз треба Україні такого копняка дати під зад. І це буде добре, якщо оберуть якогось монстра, у нас тут є кілька монстрів, яких можуть обрати, там що один, що другий варті зрештою один одного. І коли оберуть когось із них – це буде стимул людям трошки задуматися і трошки щось поміняти в майбутньому. Так що я думаю, що це буде позитивний момент

– Українці вже навчились і ще більше навчаться жити без цієї політики, перестануть дивитися ці безкінечні політичні шоу, слухати програми безкінечні політичні і будуть займатися собою, своєю людиною, своїм домом, вулицею, і от від цього свого мікрокосмосу будуть іти так відцентрово. І це пасує нашому менталітетові.

– Є раціо, тому що у нас люди люблять говорити, що ось прийде хтось, і він усе зробить.

– Тобто не треба чекати на доброго батюшку-царя, цей спадок нам від царської Росії залишився такий ментальний. Але, зрештою, не вся Україна була під царською Росією.

– Але частина була в іншій імперії – Австро-Угорській.

– Але вона більш симпатична мені досі, ця інша імперія.

– У нас є ментальний розкол у країні. Є Західна Україна, Центральна, яка робить певний політичний вибір в один бік, а є Південний Схід, там теж люди живуть, вони теж громадяни цієї держави, але ментальність або світогляд цих людей зовсім інші.

– Я думаю, це справа часу. Час вилікує – єдине, щоб час був хорошим лікарем, і не обов’язково патологоанатомом.

– А власні враження, як можна елементарною працею, щоденною роботою зблизити оці два ментальні світи, фактично, так воно і є.

– Просто треба жити сьогодні і не заглядати занадто далеко і не зважати на перешкоди.

– Ви ж даєте концерти не тільки на Західній Україні, Ви ж їздите по Україні взагалі.

– Взагалі, так, не надто часто це стається останнім часом, але я буваю всюди, і від артиста залежить, як його будуть сприймати. І там існує стереотип, що «я родом зі Львова і буду виступати в Донецьку – мене засвистають». Абсолютно такого не було.

У мене були дуже хороші і симпатичні виступи в Донецьку. І люди просто відчувають нормальну, відверту, щиру енергетику і подачу, і вони це сприймають.

– Ви ж співаєте різних пісень. Ось альбом лежить «Наші партизани», тобто це пісні УПА.
Українці вже навчились і ще більше навчаться жити без цієї політики, перестануть дивитися ці безкінечні політичні шоу, слухати програми безкінечні політичні і будуть займатися собою, своєю людиною, своїм домом, вулицею, і от від цього свого мікрокосмосу будуть іти так відцентрово. І це пасує нашому менталітетові

– Це пісні, які співали бійці УПА, не всі вони написані в цей період, там є і народні пісні, скажімо, «Пливе кача», це така більш стара пісня. Можна сказати, тут є і пісні січових стрільців, народні, це така суміш.

Я думав завжди над цими піснями, мене просили, щоб я продовжив цю серію і ще видав другий том «Наші партизани». Але насправді я думав із такого погляду: відповідальність велика на цих піснях, ці пісні кликали на смерть молодих хороших людей.

І можна було б і подумати: а що, якби їх не було, якби вони їх не кликали, може, вони б не пішли на цю смерть, і зараз би ще їхні нащадки з’явилися, було б більше людей. Тобто я по-різному про це думав. Не можна якось про цю боротьбу тільки позитивно.

– Ти ж знаєш, що це політичний момент – УПА, він теж активно мусується політиками, і ти прекрасно знаєш, що там, де на Заході ставлять пам’ятники героям УПА, – на Сході ставлять пам’ятники «жертвам УПА».

Ви педалюєте цю тему, якщо ви співаєте цих пісень на Сході десь або на Південному Сході, де політики плекають цю ненависть до УПА, тобто вони оперують певними своїми фактами, власними стереотипами, то як сприймають ці пісні там?


– Добру пісню добре всюди сприймають, просто залежить від того, яка пісня. Якщо це пісня якась заангажована з певним текстом, а є просто хороші грані пісні, просто шедеври пісенного жанру. От «Лента за лентою». «Лента за лентою» – це бойова пісня, це пісня, яка піднімає бойовий дух.

– Тобто Вам не казали: «От ви бандерівці, співаєте і пропагуєте»?

– Був смішний репортаж якраз під час подій на Майдані, коли я заспівав «Лента за лентою» на майдані, то потім якийсь московський канал показував цей виступ, і переклад був знизу – чогось зовсім інший текст, ніж той, що я співав, вони довигадували кілька куплетів таких кровожерних. І вони подавали, що хлопець співає, що давай вбивати всіх підряд, і так далі.

– Я продовжу знову-таки політику – на жаль або на щастя. Був такий певний період, коли Вас знову-таки використовували. Якщо я не помиляюсь, то Юрій Луценко співав із Вами «Лента за лентою» під час парламентських виборів.

– На Майдані ми співали з Філенком і Тарасом, прізвище забув. Луценка я, чесно кажучи, не пригадую. Може, це було на якихось різдвяних святкуваннях, але щоб це було на передвиборчих концертах…

– Було-було. Він там іще так диригував.

– Це, може, просто телебачення показало під час якихось передвиборчих… Ми були колись разом на вертепі в Івано-Франківську, на різдвяному фестивалі вертепів, де ми були різні персонажі. Я був якийсь вояк, він був якийсь козак. І там ми ніби фрагмент заспівали. Хіба це може бути, а якщо в концертах, то ні. А насправді я їздив у турах на підтримку «Самооборони». Коли воно з’являлось, воно мені було дуже симпатичне.

– Таке враження, що там обпеклися, взяли інший горщик гарячий, знову обпеклися, відставили, знову не такий горщик…

– Справа в тому, що на цьому етапі становлення країни – з ким не почнеш робити, так завжди буде. Це така ситуація, немає інших кадрів, немає звідки вибирати.

– У нас сьогодні який вибір, чи є такий?

– Скажімо, я, мабуть, буду голосувати за Ющенка на президентських виборах.

– Це не часто таке говорять нині.

– Можливо, але я коли питався у людей, знайомих своїх, тобто коли людина починає думати, за кого вона буде голосувати, ще, насправді, люди не вирішили. Зараз ніхто так наперед не думає. Я думаю, що більше будуть там у січні і, мабуть, іще пізніше думати.

– А чого ж за Ющенка? Я от логіку хочу відстежити.

– Із цього вибору, що ми маємо, вибір, який мені підходить – це тільки єдина версія.

– Чому? Мотивація певна має бути.

– Це, можливо, просто на такому людському емоційному рівні, хто мені більш симпатичний.

– Мотивації я не бачу. Починали ж із цього, що п’ять років минули, але обіцянки лишилися обіцянками. Систему ця людина не хоче міняти зовсім, вона вжилася в цю систему.

– Із іншого боку, я вважаю, що якщо прийде хтось інший до влади, то буде оцей стимул, про який я говорив. Тобто, як на мене, буде добре і так, і так.

– Не знаю, якийсь період такий, п’ять років втрачено?
Зараз нормальна ситуація, після Майдану повинен був настати такий депресняк. Єдине, що він трошки затягнувся, як нам здається. Завжди після пікових моментів мусить бути такий спад. І ми зараз такий спад переживаємо

– Зараз нормальна ситуація, після Майдану повинен був настати такий депресняк. Єдине, що він трошки затягнувся, як нам здається. Завжди після пікових моментів мусить бути такий спад. І ми зараз такий спад переживаємо. Це загальна депресія. І на тлі такого відчуття всі здаються якимись непривабливими, все огидно стає.

– Я, наприклад, не був би песимістом, я не вважаю, що це погано, оця депресія. Тому що ця депресія змушує людей думати: «А що я можу зробити сам?» Вона призводить до позитивного результату.

– Я думаю, що так. Але, може, ми вже почнемо говорити про щось цікавіше, а то я починаю засинати від таких тем?

– Про що цікавіше? Я не знаю, про музику можна говорити, але я не такий великий фахівець у музиці. Те, що я бачу, я бачу тенденцію, ми повертаємось до мовної проблеми, – я не бачу якісної української музики. Я знаю, що є прекрасні виконавці, які могли б співати.

– А що в твоєму уявленні «якісна» означає? Як можна це означати? Це якісно записана?

– Кузьма ж постібався, він зробив ці «Пающіє труси». Правильно? Це не якісна, тобто він свідомо стібеться над споживачем. А споживач це сприймає на ура.

– Тобто це якісно він зробив усе-таки.

– Якщо з цього погляду, то якісно.

Слухач: Я радий Вас чути в ефірі, тому що добре, коли в ефірі можна почути інтелігентів. Скажіть, будь ласка, велике мистецтво, яке є на нашому слов’янському просторі, – на Ваш погляд, яка його доля? Я маю на увазі і велику музичну форму – симфонію, я маю на увазі камерну музику, я маю на увазі класичну пісню, яка все ж таки може бути і ліричною, може бути і патріотичною, може бути філософською. Чому Ви надаєте перевагу? До кого б із поетів Ви могли б звернутися, щоб Вас озброїли таким текстом?

І взагалі, як Ви дивитесь на майбутнє, на майбутнє нашого мистецтва, виходячи з того, що телебачення і преса не завжди допомагають мистецтву, тому що вони переключають увагу на себе?

Справжнє мистецтво – це коли краса розмовляє в людині мовою цієї людини і нагадує всім іншим, що закоханість у красу є рятівний момент, може, взагалі оптимістичний. Ви прихильник краси? Як Ви відстоюєте її позиції? Я дякую Вам за увагу, і хай Вам щастить у боротьбі за красу.

– Коли з’являються слова «боротьба» і чи можна боротися за красу – напевно, можна боротися за прихильність красивої жінки, але як боротися за красу, я не знаю, я просто спокійно роблю свою справу.

Я кілька днів назад так уночі відкрив збірку Антонича, людини, яка померла в 28 років. І в певному сенсі він був щасливий, що так рано відійшов, тому що він не застав радянської окупації, він за рік до неї помер, і створив чудові вірші.

Я написав нову пісню. Отак я борюсь за красу. А що якісь там рухи бойові, боротись з кимсь там, вести бойові дії – я не збираюсь.

Слухачка: Це Олена Михайлівна. Я з села Гатного з-під Києва. Шановний добродій дуже гарно торкнувся теми Майдану. Так от я хочу сказати, що я, мій чоловік, вся моя родина стояла на Майдані. І правильно він сказав: Майдан не минув. Я Ющенку сказала, що він буде Президентом, ще у 2000 році. Ще як його Віталіна народила Уляну і моя невістка народила.

– Не бачу зв’язку поміж народженням дітей. Питання все ж таки поставите?

Слухачка: Так от я хочу сказати, що після того, як ми стояли на Майдані, кожна клітинка мого тіла стала вільною. Правильно пан Тарас це говорить, що зараз треба за Ющенка голосувати, бо немає іншої людини, яка може зараз повести. Але треба, щоб він біля себе створив команду, щоб він не був один. Нічого він один проти цієї банди зеків не зробить.

– Це приклад того, що Майдан позитивно вплинув на людей, вони ще досі пам’ятають ці враження. І якщо сказати таким не дуже естетичним сленгом – ще й досі пре.

– Можливо, когось і пре. Є ж більші реалісти, ті, що стикаються в житті. Ти ж сам сказав, що є певна депресія.

Слухач: Ви будете сміятись, але я теж буду голосувати за Ющенка. Раніше було класно: «Я за Ющенка!» А тепер я просто за Ющенка, і не буду це пояснювати нікому. Я хочу сказати, що я вперше зрозумів, що він стане Президентом, у нього на концерті, коли він виступав на концерті, співав на вірші свого батька.

І тоді він вийшов, обнявся так із Тарасом і просто подякував. А я тоді приглядався до всіх цих людей, які були навколо, які співали. Це було класно, Тарасові велика подяка. Ви його не мучте такими запитаннями.

– Я його не мучу. Він сміється сидить постійно. Він філософ, я оце що бачу, що він філософ, він не хоче відповідати розгорнуто на питання, він каже: «А я просто працюю».

Слухач: Він відверто говорить. В ефірі рідко хто так відверто говорить.

– Я зауважив, що у нас тих, хто говорить не відверто, дуже багато.

Слухач: А він що думає, те і говорить. Єдине, що я хочу сказати, от Вам сказали, що про УПА Ви співаєте, Ви співали про мілітарі, про дух чоловічий. І я знаю, що російськомовні мої друзі брали цей диск, я їм передавав, вони просто в захваті були. Це просто піднімає дух, ти згадуєш про те, що ти чоловік, от і все.

– Зауважте, я не сказав, що це погано. Я сказав, що тема педалюється і фактично обговорюється надто політизовано, замість того, щоб зважати на політичні факти певні і вивчати це питання, у нас воно політизується. Створюють образ ворога для певної частини людей, для певного електорату, умовно кажучи. От попередня слухачка, коли дзвонила, сказала «бандюки ці». Оцей стереотип цих «бандюків» досі чомусь існує.

Слухач: Я їду зараз у машині з Батурина на Ніжин. Я коли бачу цих людей, які зайшли в палац Розумовського, мені сказала там одна жіночка, хороша екскурсовод, що там якийсь горіховий сервант чи куточок подарував Вадим Новицький, такий є олігарх. Я подумав, як класно, що Ющенко привів цього чоловіка і його пробило, і він подарував. Я думаю, не менше ста тисяч доларів така річ коштує, насправді дорога, ХІХ століття, в хорошому стані.

Я іншій людині подзвонив, поділився, він каже, що це гарно по формі, але по суті не гарно, він хоче, щоб Батурин був – уся Україна. Щоб як Батурин, зі всіма недоліками, але отакий максималізм український у красі, який я там побачив, щоб поширився на Донецьк, на інші терени України.

– Треба не забувати, що кожному своє, тобто не треба нав’язувати там, де не хочуть. Для чого напружувати людей – хай живуть так, як їм подобається.

Слухач: Ми з дружиною зауважили, що сільські дівчата, які там працюють, – вони вже не сільські. Ви розумієте, про що йдеться. Це хороші інтелігентні люди, які з внутрішньою повагою ставляться до себе і до людей. Тобто буквально цей відремонтований палац змінив, може, чоловік 50, роботу дав. Зміна просто вражає, преображення.

– Але в мене є цілком протилежна думка мого друга, який живе через річку від цього замку в такій хатині. І йому якраз ці всі ремонти і ці всі заїзди масові зіпсували йому можливість по-філософськи сприймати світ.

– У сухому залишку цей ефір показує, що у нас дійсно свобода панує в суспільстві, люди висловлюються. Не бояться нічого далі.

– Це чудово, і це вже не знищити, хто б не прийшов до влади. Потреба свободи слова коли з’являється?

– Це не тільки свобода слова, це свободи громадянські.

– От якщо говорити про журналістику, зараз чи відкриєш будь-яке видання чи послухаєш новини – це просто кошмар, це нижче плінтуса, куди ці журналісти котяться?

– Можу лише перепросити за колег.

– Я маю посвідчення журналіста, так що колеги теж. Я працював на радіо в свій час, і на телебаченні – майже три роки. Тут уже людина згадувала, пам’ятаючи, як я вів програму. Немає людей, які щиро пишуть те, що їм насправді болить, і роблять це не за гонорар, а тому що просто не можуть інакше.

І можливо, це з цим депресняком пов’язано. Журналісти втратили порядність, серед журналістів усе менше інтелігентів. Якась просто шваль усюди.

– Я хотів би останнє запитати: чи є впевненість, що не повернеться вже нічого, що Рубікон перейдено і точку неповернення вже теж перейдено?

– Звичайно, але можуть бути нові рубежі, нові якісь спотворення. І я боюсь, що це буде за допомогою мас-медіа зроблено.

– Та їх уже поставили в позу незручну, це помітно по новинах.

– Це повернеться, але це стимулюватиме появу нового цього відчуття, дасть нову силу людям і оцим журналістам, які пишуть від серця і насправді, з’явитися знову в ефірі. І цього вже буде не зупинити.

Ваша думка

Показати коментарі

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG