Доступність посилання

16 Грудень 2017, Київ 19:48

Київ – Оксамитову революцію в Сербії в 2000 році ініціював рух «Отпор», у Грузії «революцію троянд» в 2003 році – рух «Кмара». Помаранчева революція 2004 року в Україні часто пов’язується з революційним рухом «Пора!».

Принаймні, саме так описують українські події численні закордонні та українські дослідження та аналітичні звіти. У цьому є певний резон.

Проте, попри справді важливу роль «Пори» в українських революційних подіях п’ятирічної давнини, її історія в Україні мало відома. У ній залишається чимало білих плям, які в суспільній свідомості обростають різноманітними міфами й вигадками.

Отож із нагоди п’ятиріччя «помаранчевої революції», очевидно, варто висвітлити деякі маловідомі сторінки історії громадянської кампанії «Пора!», які безпосередньо пов’язані з історією Майдану.

Чи було американське замовлення?

Усупереч популярному міфові про те, що «помаранчева революція» була підготовлена і здійснена іноземними технологами за американським замовленням, насправді Майдан-2004 мав українське коріння, хоч і використовував напрацьовані у світі політичні технології.

Перші ідеї про революцію на президентських виборах 2004 року почали виникати відразу після провалу акції «Україна без Кучми». Значне суспільне невдоволення шукало можливості для народного реваншу.

Особливо активно кипіла робота в громадському середовищі інтернет-сайту maidan.org.ua, де активісти вивчали досвід сербського «Отпору», білоруського «Зубру», а потім – і грузинської «Кмари», опановували методи ненасильницького спротиву.

Наприкінці 2003 року вперше з’явилася можливість провести навчально-мобілізаційну кампанію для активістів за рахунок ґранту від Westminster Foundation for Democracy. Передбачалося провести в обласних центрах України тренінги для молоді.

Ґрантова тематика навчальних занять – використання PR-методів у громадській роботі. Однак насправді, потайки від ґрантодавця, українські організатори протягом дводенних семінарів знайомили українську молодь із досвідом Сербії та Білорусі, а також мотивували до активної опозиційної боротьби в Україні.

Учасники семінарів у більшості областей України були готові стати активом для майбутнього громадянсько-революційного руху. Залишалося лише його сконструювати на реальній основі масового невдоволення, чим зайнялася та ж сама група, яка й проводила семінари в регіонах України.

До складу організаційної групи входило шість осіб – молодиків, які не мали ані грошей, ані посад, ані вагомого на той час впливу. Троє представляли різні київські громадські середовища. Інші троє засновників були зі Львова та репрезентували неофіційне студентське середовище «Опір молоді».

Після тривалих дискусій в організаційній групі 14 лютого 2004 року була затверджена стратегія громадянської кампанії, а 8 березня – назва «Громадянська кампанія «Пора!».

Офіційний відлік історії громадянської кампанії «Пора» почався в ніч із 28 на 29 березня 2004 року, коли в 20 обласних центрах на вулицях з’явилися чорно-білі наліпки з запитанням «Що таке кучмізм?». За кольором наліпок «Пору» в народі охрестили «чорною».

Водночас на початку 2004 року лідер громадянської коаліції «Свобода вибору» Владислав Каськів планував запустити громадянську кампанію «Хвиля свободи». Але, дізнавшись про підготовку «Пори», він вирішив скопіювати назву і запустити свою «Пору», яка за жовтим кольором своїх наліпок дістала назву «жовтої». Вперше «Жовта Пора» засвітилася на виборах мера в Мукачевому 18 квітня 2004 року, де вона протистояла фальсифікаціям.

Революційна стратегія

«Пора» не ставила за мету керувати натовпом під час революції. Натомість «Пора» мала мотивувати суспільство до революції – провести таку роботу з масовою свідомістю, щоб народ самостійно, без якоїсь скерованості вийшов на Майдан.

Для цього засновники «Пори» обрали звичайну маркетингову стратегію. Вона полягала у виявленні та актуалізації проблеми – корумпованої антинародної системи, – а також у мотивації населення до вирішення цієї проблеми.

Загальна стратегія складалась із негативної та позитивної інформаційної кампанії. В рамках негативної кампанії «Пора» змальовувала систему в темних кольорах, від Президента й олігархів до начальників ЖЕКів та корумпованих ДАЇшників. «Пора» охрестила систему «кучмізмом», після чого цей термін став основою інформаційної кампанії.

Щонайперше в тисячах своїх наліпок «Пора!» запитала суспільство: «Що таке кучмізм?». Пізніше вона сама дала відповідь у вигляді серії наліпок: «Кучмізм – це безробіття, злочинність, злидні, корупція та безнадія». Оскільки протеже «кучмізму» на виборах 2004 року був Віктор Янукович, то відтак у подальшому всі інформаційні та громадські ресурси організації були спрямовані проти нього.

У рамках позитивної інформаційної кампанії поширювалося переконання, що вирішити індивідуальну проблему кожного громадянина можна, лише змінивши систему – подолавши «кучмізм».

Серед населення поширювалися методи ненасильницької боротьби. Часто неявно, але «Пора» мотивувала громадян боротися за зміни, йти на вибори й вільно обирати, захищати вибори від фальсифікацій і виходити на майдани по всій країні.

Однак «Пора!» ніколи не агітувала за Віктора Ющенка. Саме тому багато учасників подій на Майдані підкреслювали, що вони виходили боротися не за Віктора Ющенка, а проти Віктора Януковича.

«Жовта Пора» Владислава Каськіва також часу не гаяла. Великі тиражі дотепних наліпок, яскраві акції та поширення інформації серед журналістів вносили вагомий внесок у революційну справу.

Час X

Місія «Пори» полягала в актуалізації суспільного попиту на зміни, який вилився в сотні тисяч людей на Майдані. Однак ані «чорна», ані «жовта» не мали якогось революційного плану дій на день виборів.

Відтак «Чорна Пора» зосередилась на організації масштабної системи моніторингу та спостереження на дільницях, а також на паралельному підрахунку результатів.

«Жовта Пора» закликала людей зібратися до ЦВК 1 листопада. Однак, коли стало зрозуміло, що це може обернутися сутичками, від зібрання відмовились. Уже 9 листопада «Жовта Пора» оголосила про розгортання наметового містечка в Києві на Контрактовій площі біля Києво-Могилянської академії.

Як і мало бути, станом на початок осені була проведена настільки значна мобілізація населення, що численні заходи, акції та події відбувалися без участі «Пори». Яскравим прикладом може слугувати кампанія «Помаранчева стрічка», яка зафарбувала всі наступні події. «Пора» не мала жодного стосунку до акції, однак сама «помаранчева стрічка» швидко рознеслась по Україні, бо соціальне середовище було підготовленим і активним.

Необхідно відзначити, що деякі засновники «Чорної Пори» ще з початку 2004 року не сумнівалися в невідворотності революції, бо вони її готували. Натомість у штабі Віктора Ющенка навіть у листопаді 2004 року в цьому не були впевнені.

Подейкують, що сцену на Майдані 22 листопада навіть ставити не хотіли. І лише в результаті наполягання Володимира Філенка та інших польових командирів керівництво штабу погодилось «про всяк випадок» її розгорнути.

Владислав Каськів обіцяв помаранчевому кандидатові привести на Майдан у найкращому разі 18 тисяч чоловік. «Чорна Пора» за списками могла б мобілізувати ще 10 тисяч.

В день X на Майдан вийшли сотні тисяч громадян. Сталося це без активної безпосередньої організації з боку «Пори». Рішення кожної людини було свідомим, водночас мільйони громадян в усіх куточках країни були мотивовані та готові боротися за свободу від «кучмізму».

Стосовно сценарію революції, то були різні позиції. Дехто з «Чорної Пори» був переконаний, що для перемоги все має відбутися стрімко. На хвилі громадянського піднесення вже 24–25 листопада мали бути захоплені Верховна Рада та Адміністрація Президента.

Однак у 2004 році штаб Ющенка не був готовий до такого розвитку подій, тому обрали форму пасивного спротиву у вигляді наметового містечка на Хрещатику та пікетування і блокування урядових установ.

На думку деяких експертів, це дало можливість Леонідові Кучмі та Вікторові Януковичу затягти протистояння та створити протидію Майданові в Сіверськодонецьку.

Зрештою, помаранчевий табір був змушений іти на поступки й зголоситися на сумнозвісну конституційну реформу, яка створила нежиттєздатну й конфліктну конфігурацію влади.

Після перемоги – поразка?

Після інавгурації Віктора Ющенка почався прогнозований спад громадянської активності. Люди просто розійшлися з Майдану по домівках, а влада залишилася один на один із державним коритом.

«Чорна Пора» в березні 2005 року заявила про припинення своєї роботи та про трансформацію в громадянську мережу «Опора». Ця організація досі здійснює проекти громадського контролю в деяких сферах суспільного життя, однак викликів системі більше не кидає.

З середовища «Жовтої Пори» виникло відразу дві течії – політична партія та громадська організація «Пора». З часом ці дві гілки остаточно розійшлися.

Політична партія, схоже, апріорі не мала самостійного майбутнього. Лише ставши сателітом великих політичних сил, вона змогла виконати своє завдання – виборола депутатський мандат для лідера «Пори» Владислава Каськіва.

Громадська організація «Пора» відала перевагу просвітницькій та ґрантовій роботі. Відтак її вплив на суспільні процеси з часом значно зменшився.

Загалом, сьогодні «Пора» стала історією, в той час як майбутнє потребує виникнення нових громадських рухів та організацій.

Від Майдану минуло п’ять років, і в суспільстві поширилося значне розчарування з приводу результатів «помаранчевої революції». Однак, видається, даремно.

На думку деяких засновників «Чорної Пори», події 2004 року не могли призвести до остаточної перемоги над «кучмізмом». Майдан був лише початком системних змін в Україні, більша частина яких – іще в майбутньому.

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
XS
SM
MD
LG