Доступність посилання

11 Грудень 2017, Київ 12:08

Українці поступово позбуваються комплексів радянського минулого


(архівне фото)

Соціальна апатія, зневіра у власні сили, байдужість до таких цінностей, як свобода слова і приватна власність – це все, на думку соціологів, є проявами так званого «совкового синдрому». За результатами соціологічних досліджень Інституту імені Горшеніна, лише третина українців здатна цінувати приватну власність, розраховувати на самих себе і не «чекати милості» від держави. А наскільки сильними є прояви «радянськості» в країнах Балтії? І що таке «радянська людина» у розумінні молодого українського покоління, яке ніколи не жило в СРСР?

Ознаки «радянської людини»

За соціологічними дослідженнями, більшість українців не відчуває ностальгії за Радянським Союзом, стверджує директор Інституту імені Горшеніна Костянтин Бондаренко.

Проте майже 40 % респондентів (і це, за його словами, тривожний факт!) не вважають приватну власність недоторканною цінністю і не чинитимуть спротив, якщо за рішенням держави цю власність можуть забрати.

Цей момент, а також те, що третина українців очікує від держави матеріальних благ, свідчить про живучість радянського типу мислення, розповідає Костянтин Бондаренко.

За його словами «комплекс совка» передбачає кілька складових: «Перше – витворення у своїй уяві ворога (на Заході чи на Сході) і, відповідно, боротьба з ним. Друге – соціальна та політична апатія, коли люди говорять про неготовність протестувати і змінювати щось у своєму житті. Третє – соціальна інфантильність: держава подумає і сама все за них вирішить».

Кость Бондаренко констатує, що в Україні щороку «совковість» зменшується: «Ми, наприклад, побачили, як зростає протестний настрій у громадян, чого у «совків» бути не може. «Совки »задоволені тим, що є, і розуміють, що якось воно буде».

Найбільш вразлива до «совкового синдрому» еліта

Найбільш вразливі до «совкового синдрому» не простий народ, а представники нинішньої так званої «української еліти», стверджує історик Ігор Лосєв.

На його думку, нинішні можновладці володіють усім арсеналом «совкової людини»: «Це відсутність глибоких моральних переконань, це здатність дотримуватися закону лише під тиском якоїсь загрози, це схильність до особистої громадської безвідповідальності, схильність до хабарництва та корупції».

Київський пенсіонер Іван Григорович пропрацював усе своє життя водієм-«далекобійником» і об’їздив увесь Радянський Союз. Він згадує своє радянське минуле з задоволенням: «Стало набагато гірше жити, тому що зараз ми нічого не варті. Дивіться, я черевики ще радянські ношу, які 9 карбованців коштували. А зарплатні отримував 409 карбованців. Сьогодні я отримую тисячу гривень пенсії. Що я можу на них купити?»

А інший пенсіонер із Києва, Ірина Михайлівна, хоч і прожила значну частину свого життя в СРСР, однак тужити за часами, коли ковбаса була по 2-20, не хоче. Адже за тією ж ковбасою доводилося вистоювати довжелезні черги, як і за кожним дефіцитом, яким був практично будь-який товар. «Це дуже добре, що в нас зараз у магазинах усе є. Не так, як раніше нам потрібно було вистояти чергу, щоб на свято здобути щось смачненьке та незвичайне. Зараз мені це дуже подобається», – каже вона.

Кожен сам має вирішити, «совок» він чи ні

Киянка Ганна – студентка. Коли розвалився Радянський Союз, їй було 2 роки, і про ті часи вона знає з книжок і розповідей старших людей.

«Говорять, що раніше було краще, в основному пенсіонери та бабусі, тоді рівність була відносна між усіма. А очікування благ від держави – це не комуністична, не «совкова» якість характеру, а звичайна людська лінь. Адже, якщо людина здорова і має якийсь середній достаток, то пробити собі дорогу зараз можна. Зараз молодь, коло моїх друзів, говорить про Радянський Союз із негативним відтінком. Ті ж черги в магазинах за ковбасою, про які розповідали батьки, відсутність імпортного товару», – каже студентка.

Кожен сам має для себе вирішити, «совок» ти чи ні, говорить художник і письменник Лесь Подерв’янський.

На його думку, «совками» можуть бути не лише люди, що більшу частину життя прожили в Радянському Союзі: «У Швеції люди теж розраховують на допомогу держави. Це все набагато складніше. Найкраще рішення колись прийняв Мойсей – він їх усіх просто виморив в пустелі. «Совок» має померти з його носіями».

Менталітет балтійців значною мірою змінив вступ до ЄС

Свого часу Латвія, Литва та Естонія були тим місцем, куди мешканці колишнього СРСР їздили ніби на Захід – відпочити від так званої «радянськості», а нині мешканці цих держав намагаються звільнитися від залишків радянського менталітету та провінційності, розповідає місцева кореспондентка Радіо Свобода Людмила Пилип.

«Радянськість» або «совковість» найбільш характерна літнім російськомовним латвійцям. Вони залежні від забобонів, які залишилися від радянського життя, орієнтовані на свою колишню батьківщину, її цінності та засоби масової інформації. З огляду на кризову ситуацію в Латвії останнім часом і окремі латиші також із ностальгією згадують радянські часи.

На другому місці стоїть Естонія, де, на думку експертів, саме залишки «радянськості» призвели до подій, пов’язаних із перенесенням пам’ятника радянському воїнові з центру Таллінна.

Вступ Балтійських країн до Євросоюзу, у зв’язку з чим їхні мешканці отримали можливість вільного пересування країнами Європи, значною мірою змінила менталітет балтійців, вони стали більш європейськими.
Українці, не довіряючи владі, з року в рік демонструють більшу готовність власними силами протистояти кризі, люди висловлюють більшу готовність до протестів. Таку тенденцію, на підставі проведених соціологічних досліджень, відзначає директор Інституту імені Горшеніна Кость Бондаренко. На його думку, це є зайвим підтвердженням того, що українців усе менше можна називати «гомо совєтікусами», тобто «радянською людиною».
  • 16x9 Image

    Наталка Коваленко

    Співпрацюю з Радіо Свобода з 2005 року. Магістр Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народилася на Полтавщині 1984 року.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG