Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 10:02

Міжнародна конференція в Києві розглядала різні погляди на історію


Київ – Історія у всіх одна, але її розуміння – різне. Про розуміння спільного минулого сьогодні говорили у Києві на міжнародній конференції «Національні історії та історична пам’ять. Погляди з Росії, України та Франції». Це продовження дискусії про історію та пам’ять, яку організатори розпочали рік тому. Цього разу українські та російські історики зібралися, щоб порівняти, як сприймаються болючі моменти спільної історії. Науковий директор Національного центру наукових досліджень Франції Жорж Мінк вважає, що саме у діалозі та порівнянні можна зрозуміти, як історичні факти відображаються в колективній пам’яті, а також те, як політики використовують ці факти. Про підсумки київської конференції Жорж Мінк розповів у інтерв’ю Радіо Свобода.


– Ми говорили про російський імперіалізм та його наслідки, про радянську спадщину, а також про суперечки між Україною та Росією, які відбуваються і між істориками цих країн – щодо, наприклад, визначення Голодомору. Для української ідентичності це питання важливе, і через намагання визнати Голодомор геноцидом із нього було зроблено політичний інструмент. Таким чином, для України подібна дискусія – це розрив із радянським минулим. І це карта, яку використовує Президент Ющенко, в тому числі і в передвиборчій грі.

– Яка роль французької сторони в цій дискусії?

– Під час конференції ми – модератори. Треба зазначити, що ми маємо досвід у сфері примирення щодо спірних питань, зокрема, модель примирення між Францією та Німеччиною.

– Чи можете запропонувати якісь практичні інструменти?

– Питання, яке все частіше лунає з уст істориків у Франції, – а чи мають політики право юридично управляти історією? Чи потрібно, щоб вони втручалися в історію за допомогою законів? Наприклад, є закон, який визнає вірменський геноцид. Ми запитуємо: чому він ухвалений саме у Франції, яка не була залучена безпосередньо до цього конфлікту? Є закон про колоніалізм, «закон Ґейсо» (про покарання за заперечення злочинів проти людяності) тощо. Отже, такі питання також лунають у демократіях, які зароджуються, як, наприклад, в Україні, і де тертя щодо питань пам’яті є дуже важливими. Наприклад, у Франції існують дві асоціації істориків, які захищають невтручання держави в питання історії як академічну, так і дослідницьку діяльність.

– На Вашу думку, чи збігається розуміння історії українцями та росіянами?

– Залежить, про кого йдеться. Я не впевнений, що серед населення взагалі є конкретний національний образ минулого. Але, звичайно, є стереотипи, які циркулюють і які підтримуються політиками. Наприклад, щодо Голодомору зараз підтримується стереотип щодо важливості того, що відбулося в 1930-х роках. Серед істориків – інша справа. Ця конференція показує, що, працюючи над архівами, фактами, даними, джерелами, ми можемо зблизитися і навіть створити історичні розповіді, які не є агресивними, антагоністичними, а навпаки – паралельними, а іноді історики навіть можуть прийти до консенсусу.

– Під час конференції ви до чогось домовилися?

– Під час цієї конференції ми, наприклад, дійшли висновку, що визначення «геноцид» важко використовувати в історичному аналізі. Можливо, це визначення легко використовується політиками, які конкурують між собою. Але в історії ми усвідомили, що якщо аналізувати цей голод загалом, то треба враховувати багато факторів – економічних, соціальних, а також національний фактор. Ми розуміємо, що антиукраїнська ідея була маргінальною і досить пізно була озвучена в текстах Сталіна, але звичайно, вона реально існувала. Але треба обережно ставитися до термінів, беручи до уваги, що відбулося в інших регіонах, наприклад, на півдні Поволжя чи в Казахстані, де із 3,5 мільйонів населення в той час померло 1 мільйон 500 тисяч осіб від голоду. Звичайно, українське питання до цього дотичне, але воно виринуло досить пізно. Воно було присутнє, але, на відміну від визначень геноциду, які ми знаємо, наприклад, загальновідоме визначення юриста Лемкіна, що геноцидом називається політика, прописана в офіційних текстах із самого початку, – отже, порівнюючи Голокост та Голодомор, слід враховувати цю різницю.

(Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Ірина Туз

    Співпрацюю з Радіо Свобода з 2008 року. Вже рік готую  відеоматеріали для веб-сайту, тому часто доводиться переконувати людей, що Радіо Свобода - це більше, ніж радіо. Коли ж працюю в «класичному» радійному режимі, то особливо цікавлять теми євроінтеграції. Закінчила Лінгвістичний університет та Могилянську школу журналістики.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG