Доступність посилання

16 Грудень 2017, Київ 11:57

Міністр із регіонального розвитку та будівництва Василь Куйбіда: Нам потрібно ще два роки, щоб змінити всі радянські стандарти


Дійова особа: Василь Куйбіда – міністр з регіонального розвитку та будівництва


Василь Куйбіда (біографічна довідка):

Народився 8 травня 1958 року в Росії. За національністю українець. У 1980 році закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка, факультет прикладної математики та механіки. У 1994 – Інститут державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України.

У 1995 у Львівському державному університеті імені Івана Франка отримав диплом юриста-правознавця. У 2000 році закінчив державний університет «Львівська політехніка» за спеціальністю «менеджмент організацій». Він – доктор наук з державного управління, професор, заслужений юрист України, кандидат фізико-математичних наук, автор багатьох наукових біографій, співавтор законопроектів з питань місцевого самоврядування.

Був місцевим головою Львова протягом двох каденцій – з 1994 по 2002 роки. У цей час був членом Національної комісії ЮНЕСКО, очолював українську делегацію в Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи, був першим українцем, якого обрали віце-президентом Конгресу.

У 1998 Василя Куйбіду обрали народним депутатом України третього скликання від Народного руху України. Але у зв’язку з повторним обранням мером Львова відмовився від депутатського мандата. Вдруге народним депутатом був обраний від блоку «Наша Україна» в 2006. У 2007 році був радником Президента України Віктора Ющенка. 18 грудня цього ж розвитку призначений на посаду міністра регіонального розвитку та будівництва України.

Василь Куйбіда
почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка, почесний доктор філософії України Вільного університету в Мюнхені. Почесний доктор Львівської академії мистецтв, професор кафедри міжнародних економічних відносин Аерокосмічної академії України, почесний професор Міжнародної кадрової академії, почесний член Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, професор Соціально-економічної вищої школи у Варшаві, дійсний член Академії будівництва України.

З 1997 по 2000 рік був членом Координаційної ради з питань місцевого самоврядування при Президентові України, з 2000 року – президент Всеукраїнської асоціації магістрів державного управління. Дійсний член Академії будівництва. З 1994 по 2002 – віце-президент Асоціації міст України, член наглядової ради міжнародного фонду «Відродження». У

1997 та 1998 роках двічі поспіль отримував звання «Мер року» у рамках загальнонаціональної програми «Людина року». Василь Куйбіда нагороджений орденом Князя Ярослава Мудрого п’ятого ступеня, орденом «За заслуги» третього, другого та першого ступенів, орденом Святого рівноапостольного князя Володимира Великого другого ступеня, орденом Литовського князя Гедимінаса четвертого ступеня, орденом папи Іоанна Павла ІІ – орденом Святого Григорія Великого, медаллю «Pro merito» Ради Європи та Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

Володіє англійською, чеською, польською та болгарською мовами. Захоплюється філософією, поезією та спортом.


– Роман Скрипін: Ось такий у нас міністр з регіонального розвитку та будівництва Василь Куйбіда. Найперше питання, яке турбує, звичайно, це в контексті кризи лише може бути. Тому що зараз президентські перегони, і всі як один кандидати говорять про те, що треба відродити економіку, після цього відродиться держава і так далі. Будівництво, здається, найпершим постраждало від кризи, припинилося будь-яке будівництво взагалі, припинилося кредитування. В якому стані зараз будівництво в Україні?

– Василь Куйбіда:
Фінансова криза вразила економіку України. І, що найперше, це галузь будівництва. Коли ми подивимось статистику, то в грудні 2008 року спад обсягу будівельно-монтажних робіт склав 53%
. Фінансова криза вразила економіку України. І, що найперше, це галузь будівництва. Коли ми подивимось статистику, то в грудні 2008 року спад обсягу будівельно-монтажних робіт склав 53%. Тобто це величезний спад. І нам швидко довелось працювати над законодавчими актами, над законом про запобігання впливу світової фінансової кризи на будівельну галузь і на будівництво житла спільно з різними фракціями, депутатами різних ідеологічних переконань, проводити цей закон, готувати низку постанов Кабінету Міністрів, близько 2 десятків, з тим, щоб встановити законодавчо-нормативне поле для наступного підняття в галузі будівництва. .

Проте, ми розуміємо: якщо не будуть зроблені перетворення, потрібні у фінансовій сфері, банківській сфері, не відновиться кредитування будівництва, то сподіватися на те, що ми дуже швидко вийдемо з того піке, не варто.

– Так в якому стані це зараз, якщо порівняти з лікарнею? В реанімації, в загальну палату перевели, температура знизилась? Я не знаю, в якому стані будівництво. Я бачу, що стоїть, крани не працюють, дуже рідко щось взагалі будують в Україні, якщо поїздити.

– Думаю, що Ви бачите тільки частину того, що відбувається.

– Зовнішню частину я точно бачу. Я не знаю, що там в банках.

– Але не всю, бо навіть коли ми подивимось по кількості будов і кількості тих, де зупинилися крани, то більша частина однаково працює. Динаміка зростання обсягів будівельно-монтажних робіт, починаючи з січня 2009 року, неухильно зростає, правда щомісяця невелике, на 0,5%-0,7% максимум, але воно зростає.

Динаміка зростання обсягів будівельно-монтажних робіт, починаючи з січня 2009 року, неухильно зростає, правда щомісяця невелике, на 0,5%-0,7% максимум, але воно зростає
І це зростання відбувалося до літа 2009 року за рахунок виключно приватних інвестицій. Тому що держава ще не вкладала ніяких грошей, наприклад, у соціально-економічний розвиток регіонів. З літа почалися вже державні інвестиції. Скажімо, з серпня програма, започаткована Прем’єр-міністром програма щодо викупу квартир в об’єктах зі ступенем готовності більше 70%.

Це теж додаткові гроші, які пішли в будівельну галузь, і це означає, що динаміка буде зберігатися. Проте, ми, очевидно, не зможемо вийти на рівень 2008 року ні в 2010, ні, мабуть, в 2011. 2008 рік був найвдалішим для нас, починаючи з 2000-их років.

– Ви говорите, що галузь потихенько зростає, дуже потихенько зростає. І виходить, що держава дає гроші частково на підтримку галузі. І ці гроші ризикують потонути у цій галузі. Тому що можна будувати, можна викуповувати те, що готове на 70%, допомагати в такий спосіб його добудувати, але питання тепер, якщо говорити про будівництво житлових будинків, хто ж його купить. У людей немає грошей. Все, що купувалося, купувалося в кредит.

– Не все, але значна частина – так, тут Ви маєте рацію. І не дарма я, відповідаючи на Ваше запитання, увагу акцентував на тому, що робиться в банківській сфері. Якщо не відродиться кредитування, чи це йдеться про будівельних організацій, забудовників, чи це йдеться про споживачів, то зростання не буде.

Будь-який будівельний об’єкт значущий будується не менше одного року. Таких будівельних коштів в обігових організацій як правило немає. То вони ідуть на ринок запозичень, беруть в банках кошти, будують, продають і повертають кредити. Якщо ставка буде висока, 30%, то жодна будівельна організація не буде брати ці кредити, позаяк вона не зможе продати житло, орієнтуючись на запити сьогодні.

– Відсоткова ставка з кредитів в банках, вона ж залежить від рівня інфляції, тобто індексу інфляції. Вона не може бути нижчою від індексу інфляції. Інфляція у нас на сьогоднішній день складає скільки? Якщо я не помиляюсь, 12-20%, якщо не більше, то відповідно і кредит ви можете отримати понад 20% річних, вам банк щось дасть, або це має бути пільговий кредит, безвідсотковий взагалі.

– Залежить не тільки від інфляції. Очевидно, приватні банки будуть давати, враховуючи облікову ставку Нацбанку, плюс інфляцію, плюс цей відсоток, який вони хочуть мати собі прибуток – 1, чи 2, чи 3. Далі Ви маєте абсолютну рацію. Нагадаю, скажімо, у 2007 році облікова ставка Нацбанку була 8%. На початок 2008 року в квітні вона стала 12%. І ми тоді одразу помітили, як починали згоратися процеси в будівельній галузі. Тому що ціна кредиту піднялася, і ми, замість нарощування, отримали застій. Він, правда, не дуже довго тривав, бо почався спад.

– Говорили, що Нацбанк навмисно і негласно тоді почав політику стримування кредитування взагалі будь-якого. Це задовго до кризи було, десь за півроку або навіть більше.


– Бачите, обвал у нас стався в 2008 році в кінці. Але криза вже лютувала, іпотечна криза в США вже була. Наші економісти, які відслідковують процеси по всьому світу, могли це питання поставити на порядок денний для обговорення.

– Я Вам скажу, що банкіри Нацбанку почали таку політику в 2007 році – це за рік. Літо 2007 року, осінь, тоді криза не лютувала, ще все було на місці.

– Ставка Нацбанку зросла в квітні 2008 року з 8 до 12. І далі банки почали дійсно згортати кредитування. І це призвело до різкого зменшення обсягу будівельно-монтажних робіт. Але я вважаю, що ми могли діяти через якийсь один чи два державні банки. Скажемо, завдання державного банку – так, можливо, мати і прибуток, але не це основне.

Основне для держави, щоб працювали галузі і отримували прибутки. Якщо ти втрачаєш, скажімо, в банківській сфері, то ти можеш виграти в іншій. І якщо б такий банк був створений, скажімо, «Будбанк» для прикладу і він давав би гроші на рівні облікової ставки Нацбанку, не враховуючи інші процеси…

– То почалися б зловживання?

– Чому?

– Завжди у нас так відбувається, тому гроші можуть потонути. Теоретично, все можливо, звичайно, але коли кожен робиш крок, треба будувати відповідну систему антикорупційних заходів і робити все прозорим.

Ми продовжуємо нашу розмову. Ми так зачепилися за будівництво, але очевидно, що ця тема актуальніша зараз на темі регіонального розвитку, хоча, звичайно, пов’язано, тому що якщо все ж таки брати будівництво і регіональний розвиток, то хотілося б запитати, які регіони на сьогоднішній день потерпають найбільше. Спад, Ви сказали, понад 55-57%, в яких регіонах він найбільший, в яких найменший, чи така досить рівна ситуація по всій країні?


– Спад 57% був в грудні-січні, зараз такого спаду немає, ми виходимо приблизно на 50%, порівняно з минулим роком – ми нарощуємо обсяги будівельно-монтажних робіт. Ви маєте рацію, найбільша диференціація, коли йдеться назагал, то в промислово розвинутих регіонах – це Донеччина, Дніпропетровщина, Харківщина, менше вразила криза Тернопільщину, для прикладу, чи Львівщину. Зменшення надходжень до бюджетів місцевих органів влади теж приблизно так відбувається, рухається зі Сходу на Захід.
І потрібна дуже сильна державна регіональна політика, нова державна регіональна політика, яка б вплинула на ситуацію. Але для того, щоб проводити нову державну регіональну політику, треба її виробити, мати, але треба її мати і через інституції, через які будуть проводити цю регіональну політику. І треба сформувати регіони, в межах яких ця державна регіональна політика давала б успішні результати.
І потрібна дуже сильна державна регіональна політика, нова державна регіональна політика, яка б вплинула на ситуацію. Але для того, щоб проводити нову державну регіональну політику, треба її виробити, мати, але треба її мати і через інституції, через які будуть проводити цю регіональну політику. І треба сформувати регіони, в межах яких ця державна регіональна політика давала б успішні результати

Тобто без проведення системних реформ в нашій державі, без реформи публічної влади, адміністративно-територіальної реформи, реформи місцевого самоврядування ми ризикуємо мати дуже довгі негативні наслідки від цієї кризи.

– Я пропоную до цієї теми повернутися, тому що вона досить масштабна і об’ємна, а завершити про будівництво. Все ж таки, якщо повертатися до практичних речей, то чи можна очікувати, що в результаті кризи, того, що будівельники за допомогою держави можуть добудувати ті об’єкти, що на 70% готові, а банки кредити не дають, то, може, слід очікувати спаду цін на житло, тобто зменшення цін на житло, значного зменшення для того, щоб спроможні могли купити, у кого є хоч якісь кошти?

– Подивимось, як виконується програма уряду по закупівлі квартир в об’єктах, що мають ступінь готовності більше 70%. Моніторинг зробимо по всій Україні: вартість квадратного метра від 2500 гривень до 4200 гривень. Це менше 500 доларів. Коли ми дивимось рівень зарплати в тих регіонах, вартість будівельних матеріалів, то немає ніяких аргументів стверджувати, що ціна впаде менше від 2500 гривень. Просто вона не може впасти.

– Якщо ціна не впаде, то, може, держава віддасть ці квартири під кредитування взагалі без відсотків. От люди заробили, вони можуть віддати на певний період, але це хоча б якісь кошти вертаються. А так воно все порожнє стоїть. Я от їздив скільки і бачив, що скрізь стоять порожні будинки, ті, що приватні кампанії побудували, ніхто туди не заїжджає, вони просто порожні. І в Києві такі можна побачити. Елітне житло так зване або неелітне, все одно, в спальних районах стоять порожні будинки.

– Звичайно, є і такі. Криза змусила забудовників, будівельні організації диференціювати свої ризики. Скажімо, той хто працював, будуючи тільки бізнес житло чи елітне житло, розуміє, що сьогодні він не виживе, він збанкрутує, якщо буде продовжувати в цьому напрямі. Тому зараз готують пакети для будівництва так званого доступного житла, вартість якого в межах до 500 доларів і покупець на якого є. Частина людей мають кошти, або можуть позичити кошти в банках, чи мають кошти в банках.

Частина людей не мають цих коштів і готові брати позики, знову ж таки ми впираємось в необхідність відновлення нормальної роботи банківської системи. Але частина корпорацій мають такий інструмент у себе в складі.

Для прикладу, мені довелось бути на Сумщині. І в розмові з будівельниками, запитуючи їх про основні проблеми, як вони бачать вихід з тієї ситуації, яка склалася, я відповідь почув: «А ми наростили обсяг будівельно-монтажних робіт». Кажу: «Хлопці, скажіть, як вам це вдалося?». «А дуже просто. Ми не брали позики в банках, ми маємо інвестиційну компанію у своєму складі. Ми маємо не тільки інститут, який проектує, у своєму складі, ми маємо не тільки виробників будівельних матеріалів у своєму складі, але маємо й інвестиційну компанію, яка надає позики короткотермінові, правда, не на 20 років, а, скажімо, на 5 років чи 3 під нижчий відсоток, ніж комерційні банки для людей, які хочуть придбати у нас квартиру. Людина сплачує для прикладу 50% чи 75%, на решту ми даємо їм кредит. Ми не залежимо від того, що робиться в банківській сфері, ми нарощуємо обсяги будівельно-монтажних робіт, вивчаючи перед тим ринок. Ми не будуємо фешенебельні квартири, ми будуємо одно- двокімнатні квартири, ті, які зараз користуються попитом і продаємо людям», почув я у відповідь..

Тобто,
Поведінка мусить бути адекватна і будівельних компаній, забудовників. Вони змінюють свою філософію поведінки на ринку. І, звичайно ж, перебудовують свою внутрішню структуру, дбають про те, щоб якомога менше залежати від вразливих сегментів економіки
Поведінка мусить бути адекватна і будівельних компаній, забудовників. Вони змінюють свою філософію поведінки на ринку. І, звичайно ж, перебудовують свою внутрішню структуру, дбають про те, щоб якомога менше залежати від вразливих сегментів економіки.

– А багато будівельних компаній збанкрутувало?

– За рік у нас щезло 1222 будівельні компанії. Біля 100 тисяч людей були звільнені з цієї роботи.

– І ці компанії лишили по собі недобудовані об’єкти, які будуть пам’ятником кризи чи як?

– Ці компанії, очевидно, не всі, частина з них, залишила, мабуть, і недобудовані об’єкти.

– Держава ж має щось з цим робити?

– А чому Ви вважаєте, що все держава має робити. Завдання держави – створити відповідне законодавчо-нормативне поле, в якому мають діяти суб’єкти господарювання. Ці недобудови, які не доведені, не стали об’єктами для здачі в експлуатацію одними з різних причин, можуть бути ресурсом для роботи інших компаній, успішних, просто переходити, звичайно, дешево. Але інші компанії будуть добудовувати і пропонувати на продаж.

– Ще одне важливе питання – це стандарти на будівництво. Відповідають вони європейським? Тому що якщо порівняти те, що у нас будують, навіть нові будинки, навіть оце соціальне дешеве житло, то воно не соціальне, а більше нагадує – збудувати, аби було. Як довго воно простоїть, ніхто сказати не може. Люди, звичайно, радіють, тому що вони хоч якесь житло отримали, але до європейських стандартів це житло новозбудоване, воно дуже часто не дотягує.

В той же час, ви їдете закордон, за найближчий закордон, я маю на увазі, на Захід, і ви там бачите українських працівників, які теж будівельники, такі самі, як і тут з такими самими головами, руками, ногами. Вони є українці, з паспортами українськими. Вони будують інше житло, воно набагато якісніше, тому що вони будують за іншими стандартам. Значить, можуть?


– Можуть, а чого б не могти? У нас дуже гарна школа будівництва в Україні, і наші будівельники в ті часи, коли держава була включена до такого державного утворення, як Радянський Союз, і після того показували дуже гарні результати і не тільки в нашій державі, але за її межами.

– Але будують дуже часто погано. І такі будинки приймаються – відповідно до державних стандартів.

– Давайте порозмірковуємо. Державні стандарти треба міняти. І якщо у нас є півтори тисячі державних будівельних норм і стандартів – ДСТУ – і частина з них ще з часів Радянського союзу, то що ж ми хочемо далі. Нам треба працювати системно і їх змінювати. Для прикладу, за минулий рік ми поміняли стільки державних стандартів, аніж за усі роки відновленої нашої незалежності. Цього річ ми нарощуємо темпи.

Я думаю, не менше ми зробимо, аніж за минулий рік. Але, однаково, нам потрібно принаймні ще два роки для того, щоб ми поміняли всі радянські стандарти на сучасні й адаптовані до європейських вимог. Ми працюємо в руслі директив ЄС і цю базу формуємо, мабуть, найкраще з усіх країн колишнього Радянського союзу. Це можна так сказати комплімент ти, хто займається цієї базою.

Нещодавно був прийнятий закон, Верховною Радою він підписаний і Президентом України, про нормування на будівництві. І це дає нам можливість побудувати струнку систему державних будівельних норм і стандартів. Але ці стандарти не можуть бути відірвані від реального рівня життя в нашій державі, від рівня оплати праці, і від технічного забезпечення, і всього іншого.
Державні стандарти треба міняти. І якщо у нас є півтори тисячі державних будівельних норм і стандартів – ДСТУ – і частина з них ще з часів Радянського Союзу, то що ж ми хочемо далі. Нам треба працювати системно і їх змінювати. Для прикладу, за минулий рік ми поміняли стільки державних стандартів, аніж за усі роки відновленої нашої незалежності

– Я з Вами погоджуюсь щодо соціальних стандартів, але справа в тому, що якщо не піднімати стандарти кінцевого продукту, то ось ці соціальні завжди будуть меншими. І, звичайно, вони ніколи не виростуть.

– Тобто я відповів на Ваше перше запитання, як ми рухаємося, коли мова йде про стандарти. Тепер друге. Криза, яка лютувала в 90-их роках, завдала величезній шкоді будівельній галузі, тоді з галузі пішло не 100 тисяч працівників, поміняли свою професію проектанти, кваліфіковані робітники, такі, як зварювальники, для прикладу. І потрібно було з десяток років чи більше десятка років, поки підготували належної кваліфікації робітників і поки запрацював будівельний комплекс уже на повну потужність, але доволі стрімко почали наростати обсяги будівельно-монтажних робіт.

Тоді нам знову доведеться кілька років готувати нові кадри. І це буде знову значний удар по нашій економіці. Отож, уся увага і вся допомога банківській сфері, бо інакше проблема звідти перекочує в економіку, а з економіки – в соціальний сектор.

– Ви знаєте, скільки грошей було виділено на рефінансування і на підтримку банкам і скільки з цих грошей було просто в злочинний спосіб поцуплено самими банкірами. Вони ж їх не скерували на якісь проекти, на те, щоб банк вижив. А є у нас такі приклади, що банки ліквідовуються, а гроші, державні або запозичені, просто зникають в приватних кишенях, потім шукай цих людей. Найяскравіший приклад не треба називати – банк «Надра».

– Я не спеціаліст в фінансах, тому мої судження не мають прийматися одразу на віру. Тому, мушу зазначити, це завдання тих, хто проводить моніторинг фінансових послуг, це завдання правоохоронних органів, не міністерства будівництва. Я згоден з Вами, що неефективна політика виявилась в банківській сфері, рік пройшов, а ми там досі не навели лад.

– Частково ефективна, були зловживання.

– Я маю іншу думку, якщо Ви кажете, що частково ефективна. Але ще раз скажу, що це – думка дилетанта. Мені здається, що краще було б підтримувати банки, які здорові і їм допомагати, нарощувати свої можливості. Той, хто себе не зовсім виправдано чи ризиково поводився на фінансовому ринку, давав позики, не оцінюючи ці ризики, мусить бути якось покараний.

Покарає його ринок у той спосіб, що такий банк лусне, а його активи перейдуть до іншого, успішного банку. Це буде добра наука для інших. Якщо ж ми сьогодні за наші спільні гроші, кожного з нас, підтримаємо тих, хто виявився дуже поганим банкіром, а сьогодні шантажує, що «як ви мені не повернете ці кошти, то, мовляв, постраждають інші», – я вважаю, що така політика не є виправданою.

– Там була загроза ефекту доміно, ті працівники Нацбанку, які побажали будь-що залишитися неназваними, тому що це було офф-рекорд, вони сказали, що під загрозою ліквідації взагалі, можуть луснути 60 банків. Поки що у нас не така цифра.

– Чому не взяти, скажімо, певну кількість банків, у яких зберігається, для прикладу, більше 50 фінансів держави, і тоді допомагати їм. Система не завалиться, ти будеш підтримувати цю систему. Усі інші банки, які несуттєво впливають на ринок фінансових послуг, можуть вижити, можуть тріснути.

– Тепер перейдемо поступово до державної регіональної політики, яка вона є і якою вона мусить бути. Тому що те, що відбувається зараз – здається, що ми граємося з тією спадщиною, яка нам лишилася, знову ж таки, від Радянського Союзу, трішки десь модернізувавши, підклеївши, підробили, але у нас все, здається, лишається на місцях. Але в контексті будівництва ми перейдемо до цієї теми. Знаєте чому? Тому що «Євро-2012».

– Ми з вами говорили про державну регіональну політику, але стосувалася вона одного виду економічної діяльності – будівництва.

– Але в контексті «Євро-2012» чому? Тому що зараз відомо, що Київ таки прийматиме фінал «Євро-2012». Добра новина, але я боюся, щоб на цьому не було поставлено крапку, що Київ тільки прийме фінал і все. І тут участь України обмежиться, хоча там є питання і до польської сторони, там теж не все так просто. Це взагалі непростий процес – підготовка.

Але є ще три міста, які готуються до «Євро-2012», і ось-ось, лишилося вже зовсім мало часу – що скаже УЄФА. Харків, Львів і Донецьк – в контексті регіонального розвитку, будівництва, наскільки ці міста зможуть підготуватися, щоб УЄФА сказало «так». Ви можете приймати, Донецьк – ми там знаємо, що є «Донбас Арена» вже, дякувати Богові і Ринату Ахметову.

Але йдеться так само про готелі. Чиновники УЄФА пожартували, що буквально півроку тому не було об’єктів і готелів – і раптом сталося диво, вони з’явилися. Був такий жарт, це або не жарт, дійсно воно так відбулося. То з точки зору інфраструктурних перетворень і підготовки, наскільки вони можуть бути готові, поки ми не дочекались офіційної відповіді УЄФА. Ваш прогноз?


– Звичайно, що потрібна не тільки футбольна арена, не тільки стоянки чи зони для відпочинку глядачів, але й дороги, по яких вони туди приїдуть, але й готелі, де вони переночують, але і заклади культури, де вони можуть провести інший час, бо на стадіоні вони проводять максимум дві години, а весь інший час десь треба себе діти. І щоб підготувати оце все, Кабінет Міністрів затвердив цільну програму, велику програму підготовки України до «Євро-2012», де ви знайдете відповіді на всі питання.

Зрозуміло, що значна частина виконання цієї програми лежить на місцевих органах влади, на місцевому самоврядуванні. Бо, скажемо, невже сьогодні держава має будувати готелі? Зрозуміло, що це має робити приватний бізнес. Але земельні ділянки мають виділити міста і це зробити швидко, прозоро, без зловживань і створити умови для того, щоб швидко будувалося.

Що держава повинна зробити? Якщо потрібно, то затвердити нові вимоги до готелів. Ми це зробили, зокрема. Налагодити систему експертизи об’єктів, які пропонується будувати, мається на увазі, проектно-кошторисну документацію. Це зроблено, по кожному місту створена група, яка цим займається і дуже швидко проводить експертизу, державний будівельний контроль, щоб наглядати за тим, як будується, щоб забезпечити якість будівництва – це і щоб технології дотримувалися, і будували відповідно до проекту, а не так, як заманеться.

Тобто це все зроблено – до честі наших міських голів, до прикладу, Донецька, коли постало питання чи зауваження від експертів УЄФА, Донецьк, для прикладу, затвердив свою програму будівництва готелів і цілеспрямовано її реалізовує. Я сподіваюсь, що такими спільними зусиллями там все зроблять як слід. От що Донецьк не зможе зробити – так це збудувати пам’ятники архітектури, яким 1000 років, бо їх там немає, окрім одного собору недалеко за Донецьком, лаври, точніше.

Що стосується інших міст, в Харкові йде будівництво футбольної арени добре. Можна мати побоювання щодо всієї іншої інфраструктури, але я вважаю, що особливих зауважень сьогодні немає.

– УЄФА скаже, Ви передбачаєте, – Харків, Львів, Донецьк?

– Я сподіваюсь. Бо
Коли ми говоримо про реальний стан речей в кожному місті, я переконаний, що в Києві проблем немає з НСК «Олімпійським». Зараз ми виходимо на такий ступінь виконання робіт, що дає нам повну впевненість у належному завершенні. Коли говорити про Львів, то у нас є різна інформація, різних експертів, різні думки, в тому числі, і представників обласної, міської ради. Тоді залишається сподіватись, що швидко там наведуть лад
коли ми говоримо про реальний стан речей в кожному місті, я переконаний, що в Києві проблем немає з НСК «Олімпійським». Зараз ми виходимо на такий ступінь виконання робіт, що дає нам повну впевненість у належному завершенні. Коли говорити про Львів, то у нас є різна інформація, різних експертів, різні думки, в тому числі, і представників обласної, міської ради. Тоді залишається сподіватись, що швидко там наведуть лад.

– 5 хвилин лишається для того, щоб говорити про регіональний розвиток і регіональну політику. У нас ніхто ж не зробив досі ніякої регіональної реформи. Багато говорилося і про місцеве самоврядування, і про інше, і про те, що у нас місцевий поділ не виправданий. Тобто це теж радянська спадщина. Що у нас буде з цим, якщо щось буде?

– Я, на жаль, мушу погодитись з Вами, коли Ви говорили, що досі ми реалізовуємо якусь не то модифікацію, не то ще якесь слово можна точніше підібрати, старої радянської регіональної політики. Хоч, зрештою, в Україні ми не мали регіональної політики, з Москви тут реалізовували свою регіональну політику. Не було навіть людей, які розробляли цю регіональну політику чи могли б підготувати методику, відповідно до якої розроблялася б ця регіональна політика.

І нагадаю, що першу регіональну політику почали здійснювати, творячи з уламку радянської економіки, економіку незалежної держави. Вже потім намагалися підтримувати точки зростання в регіонах, тоді, коли криза вразила, це 1993, 94, 95, 96 роки. Чи підтримувати депресивні регіони, які виборсалися з кризи, але осмисленої державної регіональної політики, яка б намагалася об’єднати український народ, яка б зробила єдине не тільки правове й економічне поле, але і культурне поле єдине, інформаційне і так далі.

– Для того, щоб тут щось зробити, потрібно: а) чітке бачення, як це зробити і б) політична воля. Тому що те, що відбувається, це називається замороження статус-кво: хай буде, як є, і добре, що воно таке, як є, хоч якось. Тобто у нас в трьох Президентів не було політичної волі на реформування регіональної політики, формування її і реалізацію. І виходить, що це тепер задача наступного Президента.

І якщо буде обраний новий Президент і матиме розуміння того, що для того, щоб ця держава мала добре майбутнє, потрібно провести реформи, і продемонструє це через свою політичну волю, то ми можемо швидко провести ці реформи
– Перша концепція державної регіональної політики була затверджена в 2001 році Указом Президента. Але вона, на мою думку, хоча я брав теж участь в її підготовці, мала багато недоліків. І тому коли вже прийшов Кабінет Міністрів зразка 2007 року, в якому і я працюю, ми запропонували нову державну регіональну політику, концепцію нової державної регіональної політики. Вона затверджена Постановою Кабінету Міністрів, на підставі цієї постанови, цієї концепції ми підготували низку законів, в тому числі і проект законів про засади державної регіональної політики. Сьогодні він розглядається в Кабінеті Міністрів.

До розробки цього проекту було залучено більше ста інституцій, і наукових в тому числі, і ми маємо найкращі відгуки від Ради Європи по цьому закону. Підготували і новий закон про місцеві державні адміністрації, місцеве самоврядування в Україні, адміністративно-територіальний поділ, зміни до Бюджетного кодексу. Тобто ми підійшли системно. І якщо буде обраний новий Президент і матиме розуміння того, що для того, щоб ця держава мала добре майбутнє, потрібно провести реформи, і продемонструє це через свою політичну волю, то ми можемо швидко провести ці реформи.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG