Доступність посилання

19 Листопад 2017, Київ 05:53

Київ – 1992 року, коли Єгор Гайдар фактично керував російським урядом і займався здійсненням своїх знаменитих реформ, я опинився разом із ним в урядовому терміналі московського аеропорту «Внуково». Пан Гайдар чекав на колегу – тодішнього українського прем’єра Вітольда Фокіна.

Я скористався можливістю і запитав у нього, як надалі розвиватимуться російсько-українські економічні взаємини. Гайдар відповів у тому сенсі, що є оптимістом. Що Росія і Україна про все домовляться за умови, якщо економічні перетворення будуть вдалими... До епохи практичного згортання реформ в Росії залишалося усього кілька місяців, а в Україні вони так і не розпочалися. Проте замість реформ ми отримали ретельно розроблену схему корпоративних взаємин, що завели обидві країни в глухий кут.

Я згадав про ту недовгу розмову з Гайдаром – поки він відповідав, літак Фокіна вже вирулював перед будинком аеропорту – не тільки у зв’язку з раптовою смертю одного з найбільш неординарних російських політиків. Гайдар до останнього дня залишався сильним прогнозистом, обстоював необхідність радикальних економічних змін. Один із небагатьох в Росії він прекрасно усвідомлював імперську сутність загиблої держави і ті виклики, які ця структура управління створює для сучасної Росії.

Представник нової радянської аристократії

Гайдар був не лише політиком, не лише економістом. Він був ще й мислителем. Ми часто говоримо, що Україні не вистачало свого Бальцеровича. Але й свого Гайдара їй також не вистачало.

Разом із цим він був людиною напрочуд реалістичною. Не революціонер, а аристократ, який діяв у самій системі і хотів її змінювати, домовляючись із нею. Коли я написав «аристократ» – я не помилився. Гайдар був типовим представником нової радянської аристократії. Його дідусь Аркадій Гайдар став символом радянської дитячої літератури. Інший дідусь – Павло Бажов – символом нової казки, яка, виявляється, могла виникнути у наші дні і не мати над собою червоного прапора. Батько, Тимур Гайдар, був популярним журналістом-мандрівником. Не дивно, що людині з такими коренями Система могла довірити своє реформування, не побоюючись повного знищення.

Але, разом із цим, Гайдар реанімував не просто тяжкохворого. Можна сказати, що він реанімував трупа. А досягти блискучих результатів такої операції навряд чи можливо. І подяки реаніматору також не варто чекати. Гайдар, здається, її і не чекав. Він, як ніхто інший, розумів: масштаби того, що йому довелося зробити, можна буде усвідомити лише з часом...

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG