– Зараз у рамках «Київської ініціативи» активно працює напрямок «Кіно без кордонів», культурні маршрути, або винні маршрути. Починає роботу напрямок «Культурна спадщина». Але це все має об'єднуватись єдиним напрямком під назвою «Культурна політика». І Рада Європи, і Міністерство культури України зрозуміли, що це має стати пріоритетом наступного року. І також потрібні люди, які би мали час, бажання і вміння генерувати ідеї і потім їх втілювати. Ми так і назвали їх – «аніматори культури», або ж культурних проектів.
– Один із напрямків діяльності, задекларований учасниками «Київської ініціативи» – збереження і модернізація культурної спадщини. Яким є досвід країн-учасниць у цій царині?
– Безперечно, якщо відвідати кожну країну, ми бачимо спадщину і 12-го, і 13-го і 16-го століть – архітектурну спадщину, ландшафтну спадщину, яка вражає своєю красою і мистецтвом створеного руками. Вона не просто законсервована, це у багатьох країнах центри мистецькі, навіть ресторани, готелі – але при цьому спадщина ця дуже дбайливо зберігається. Це не просто підміна якихось архітектурних функцій сучасними «муляжами», це справді органічно вписується – уся ця спадщина – в сучасне життя. Якщо її вирвати з нього, вона просто перестане існувати і перетворюється на якийсь мертвий світ.
– Яку роль у світі живої культури відіграє інтеркультурний діалог, про який так часто чути від митців і чиновників від культури. І що означає цей термін у рамках проектів «Київської ініціативи»?
– Інтеркультурний діалог передбачає співпрацю різних груп, які представляють суспільство або окрему громаду. Це етнічні групи, релігійні, культурні, вікові – власне, весь цей зріз суспільства, який починає спільно випрацьовувати спільну ідею і спільне бачення розвитку. Як сказав заступник мера голландського міста Тілбурґ Гон Мевіс, інтеркультурний діалог передбачає нову культуру управління; від управління мешканцями – через управління для мешканців – до управління разом із мешканцями. Власне, це і є культура, культурна політика, що закладає основи участі усіх у виробленні політичних рішень. Коли виробляються цілі і досягаються спільно результати, які ми відчуваємо у житті. Тобто, наш добробут поліпшується.
– Один із напрямків діяльності, задекларований учасниками «Київської ініціативи» – збереження і модернізація культурної спадщини. Яким є досвід країн-учасниць у цій царині?
– Безперечно, якщо відвідати кожну країну, ми бачимо спадщину і 12-го, і 13-го і 16-го століть – архітектурну спадщину, ландшафтну спадщину, яка вражає своєю красою і мистецтвом створеного руками. Вона не просто законсервована, це у багатьох країнах центри мистецькі, навіть ресторани, готелі – але при цьому спадщина ця дуже дбайливо зберігається. Це не просто підміна якихось архітектурних функцій сучасними «муляжами», це справді органічно вписується – уся ця спадщина – в сучасне життя. Якщо її вирвати з нього, вона просто перестане існувати і перетворюється на якийсь мертвий світ.
– Яку роль у світі живої культури відіграє інтеркультурний діалог, про який так часто чути від митців і чиновників від культури. І що означає цей термін у рамках проектів «Київської ініціативи»?
– Інтеркультурний діалог передбачає співпрацю різних груп, які представляють суспільство або окрему громаду. Це етнічні групи, релігійні, культурні, вікові – власне, весь цей зріз суспільства, який починає спільно випрацьовувати спільну ідею і спільне бачення розвитку. Як сказав заступник мера голландського міста Тілбурґ Гон Мевіс, інтеркультурний діалог передбачає нову культуру управління; від управління мешканцями – через управління для мешканців – до управління разом із мешканцями. Власне, це і є культура, культурна політика, що закладає основи участі усіх у виробленні політичних рішень. Коли виробляються цілі і досягаються спільно результати, які ми відчуваємо у житті. Тобто, наш добробут поліпшується.
