Лондон – Новорічні та Різдвяні свята в Україні просякнуті енергією президентських виборів. Майбутньому Президентові, хто б він чи вона не були, уже зараз табір супротивників закидає повний набір злих задумів від зради національних інтересів до особистої аморальності.
Але при цьому, яким би не був результат виборів, є кілька нових обставин, які урівнюють усіх кандидатів перед лицем сили, яка вище за усі інтереси нової влади.
Навіть у разі, якщо устремління новообраного Президента повністю суперечать цій силі та роблять їй відкритий виклик. Навіть і тоді ця сила зробить приреченою саму владу.
Українське суспільство протягом останнього десятиріччя уже не раз проявляло деякі властивості, з якими майбутньому Президентові доведеться рахуватися.
Більше, ніж нескореність
Свого часу, однозначну і одностайну заявку Україна як нація продемонструвала під час конфлікту навколо острова Тузла.
Як це не дивно, навіть постійно ворогуючі між собою владний і опозиційний табори чи не єдиним голосом висловили протест Росії , і суспільство об’єдналося.
Цей рідкісний прояв був потужною заявкою, яка потім у 2004 році під час попередніх президентських виборів вилилася чи не у всенародний фронт за оновлення суспільства.
Майбутній Президент уже зараз не може не усвідомлювати, що в народі живе це потенційне вогнище. Воно може спалахнути як реакція на дорогі суспільству святині.
Обраний незабаром Президент уже зараз знає вибуховонебезпечні в українському суспільстві речі. Владні еліти, скажімо, добре знають, до чого можуть призвести спроби розхитати статус української мови, як єдиної державної.
Саме тому уже не раз в недалекому минулому деякі лідери, які обстоюють ідею «прищеплення» української мови з російською, відступали від неї, побоюючись неконтрольованих протестів у суспільстві.
Ще один новий аспект придбаної спадщини перейде до новообраного Президента як новорічний подарунок. Україна втратила страх перед можливим загостренням відносин із Росією.
Конфлікту з Москвою уже не бояться ані ліві, ані праві. Політичний Київ уже звик не приховувати свою незгоду в стратегічних питаннях перед російським керівництвом.
Саме тому будь-які можливі загравання з Росією за рахунок інтересів України вже не сприйматимуться українським суспільством як «єдиний шлях виживання».
Саме в цьому контексті виглядатиме одне із найскладніших випробувань українського керівництва, пов’язане з виведенням російського Чорноморського флоту з Криму.
Спроби переглянути цей план під тиском Москви не викликають підтримки у суспільства уже нині. Нема жодних підстав вважати, що майбутній Президент ризикне міняти це рішення, виписане в Конституції України.
Кінець старій владі
Можливо, вперше в історії України майбутній Президент розпочне свої функції, не маючи в руках репресивного апарату на зразок радянського КГБ.
Служба безпеки України повністю втратила ознаки радянськості в сенсі контролю над суспільством. Уже одна втрата такого караючого меча повністю змінює характер самої влади.
Долати суспільство силою відтепер уже абсолютно марна справа і майбутньому Президентові доведеться шукати інші механізми впливу.
Найгірше, що можна очікувати від нової влади – це гальмування змін, однак суспільство сьогодні вже не буде довго терпіти.
Ця нетерплячість стала новою ознакою часу, і Президент ризикує наразитися на відчутний голос протесту несподівано скоро після обрання.
Обіцянкам уже мало вірять. Затикання дірок і авральні методи мало чого дають рухові вперед. Гризня політичних еліт руйнує останні надії на поліпшення.
Куди більш ефективними можуть бути талановиті задуми, нестандартні рішення і при цьому абсолютно відкриті карти влади перед народом.
Так що, в принципі, майбутній Президент має лише один єдиний шанс на виграш – не зрадити своєму шансові.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Але при цьому, яким би не був результат виборів, є кілька нових обставин, які урівнюють усіх кандидатів перед лицем сили, яка вище за усі інтереси нової влади.
Навіть у разі, якщо устремління новообраного Президента повністю суперечать цій силі та роблять їй відкритий виклик. Навіть і тоді ця сила зробить приреченою саму владу.
Українське суспільство протягом останнього десятиріччя уже не раз проявляло деякі властивості, з якими майбутньому Президентові доведеться рахуватися.
Більше, ніж нескореність
Свого часу, однозначну і одностайну заявку Україна як нація продемонструвала під час конфлікту навколо острова Тузла.
Як це не дивно, навіть постійно ворогуючі між собою владний і опозиційний табори чи не єдиним голосом висловили протест Росії , і суспільство об’єдналося.
Цей рідкісний прояв був потужною заявкою, яка потім у 2004 році під час попередніх президентських виборів вилилася чи не у всенародний фронт за оновлення суспільства.
Майбутній Президент уже зараз не може не усвідомлювати, що в народі живе це потенційне вогнище. Воно може спалахнути як реакція на дорогі суспільству святині.
Обраний незабаром Президент уже зараз знає вибуховонебезпечні в українському суспільстві речі. Владні еліти, скажімо, добре знають, до чого можуть призвести спроби розхитати статус української мови, як єдиної державної.
Саме тому уже не раз в недалекому минулому деякі лідери, які обстоюють ідею «прищеплення» української мови з російською, відступали від неї, побоюючись неконтрольованих протестів у суспільстві.
Ще один новий аспект придбаної спадщини перейде до новообраного Президента як новорічний подарунок. Україна втратила страх перед можливим загостренням відносин із Росією.
Конфлікту з Москвою уже не бояться ані ліві, ані праві. Політичний Київ уже звик не приховувати свою незгоду в стратегічних питаннях перед російським керівництвом.
Саме тому будь-які можливі загравання з Росією за рахунок інтересів України вже не сприйматимуться українським суспільством як «єдиний шлях виживання».
Саме в цьому контексті виглядатиме одне із найскладніших випробувань українського керівництва, пов’язане з виведенням російського Чорноморського флоту з Криму.
Спроби переглянути цей план під тиском Москви не викликають підтримки у суспільства уже нині. Нема жодних підстав вважати, що майбутній Президент ризикне міняти це рішення, виписане в Конституції України.
Кінець старій владі
Можливо, вперше в історії України майбутній Президент розпочне свої функції, не маючи в руках репресивного апарату на зразок радянського КГБ.
Служба безпеки України повністю втратила ознаки радянськості в сенсі контролю над суспільством. Уже одна втрата такого караючого меча повністю змінює характер самої влади.
Долати суспільство силою відтепер уже абсолютно марна справа і майбутньому Президентові доведеться шукати інші механізми впливу.
Найгірше, що можна очікувати від нової влади – це гальмування змін, однак суспільство сьогодні вже не буде довго терпіти.
Ця нетерплячість стала новою ознакою часу, і Президент ризикує наразитися на відчутний голос протесту несподівано скоро після обрання.
Обіцянкам уже мало вірять. Затикання дірок і авральні методи мало чого дають рухові вперед. Гризня політичних еліт руйнує останні надії на поліпшення.
Куди більш ефективними можуть бути талановиті задуми, нестандартні рішення і при цьому абсолютно відкриті карти влади перед народом.
Так що, в принципі, майбутній Президент має лише один єдиний шанс на виграш – не зрадити своєму шансові.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
