Доступність посилання

Москва і Анкара створюють новий стратегічний альянс


Прем'єри Туреччини Реджеп Таїп Ердоган (ліворуч) і Росії Володимир Путін на прес-конференції в Анкарі, 6 серпня 2009 року (архівне фото)
Прем'єри Туреччини Реджеп Таїп Ердоган (ліворуч) і Росії Володимир Путін на прес-конференції в Анкарі, 6 серпня 2009 року (архівне фото)

Прага – Турецький прем’єр-міністр Реджеп Ердоган прибув до Москви з дводенним візитом. Ця поїздка ілюструє все більш тісні зв’язки між Туреччиною та Росією. Обидві країни конкурують, співпрацюють, змагаючись за вплив у сусідніх регіонах і в глобальному світі. Цей складний процес взаємного зближення Москви та Анкари може мати серйозні наслідки для всього світу. Хоча не всі експерти схильні драматизувати таке зближення.

Чимало експертів вважають, що Росія і Туреччина закономірні партнери, бо обидві країни відчувають зменшення інтересу до них з боку Заходу. Як Росія, так і Туреччина, мають ностальгію за далеким імперським минулим і обидва уряди мають амбіції відновлення колишньої величі.

Офіційно під час нинішніх переговорів у Москві сторони зосередяться на проблемах Кавказу (конфлікт довкола Нагірного Карабаху), енергетичній співпраці. Але не варто забувати, як каже американський експерт із Центру стратегічних досліджень із Вашингтона Бюлент Аліреза, і про честолюбство двох цих партнерів.

«Ми дійсно спостерігаємо взаємне зближення. Обидві країни є євразійськими, обидві перебувають на периферії. І як Росія, так і Туреччина, намагаються переглянути стосунки з Вашингтоном», – зазначає Аліреза.

Росія використовує похолодання у відносинах Туреччини з ЄС

Експерти вказують, що зближення між Росією і Туреччиною почалося ще за радянських часів, коли Москва продавала газ Анкарі. Володимир Путін доклав у серпні минулого року, під час візиту до Анкари, всіх зусиль для зміцнення і розширення такої енергетичної співпраці двох сусідів.

Аналітики зауважують також, що стратегія Росії щодо Туреччини нагадує підходи Москви стосовно Німеччини, коли обидві сторони зацікавлені як у діловій, так і політичній співпраці. Хоча у двох країн є й чимало розходжень. Держдума Росії визнала геноцид вірмен, є конкуренція на Балканах.

Однак ключовим нині у російсько-турецькому зближенні є те, що значно похолоднішали стосунки між Туреччиною та ЄС і питання про членство Анкари в європейській спільноті вже серйозно не розглядається. Вже інший американський експерт Ніколас Ґвоздєв наголошує: «Кремль вхопився за те, що Туреччині на Заході відмовляють у тіснішій співпраці, зокрема, у членстві в ЄС, і Москва намагається тут отримати перевагу. Вакуум у стосунках Анкари і Брюсселя наявний, і Росія хотіла б заповнити його».

Хоча вже згаданий Бюлент Аліреза з Вашингтона не схильний драматизувати масштаби такого зближення і наголошує, що турецька влада намагається лише урівноважити стосунки з Вашингтоном та Москвою, і не лише в енергетиці, але й у власних регіональних інтересах. На думку цього експерта, політика Анкари щодо Росії повністю відповідає політиці «оновлення» стосунків Вашингтона і Москви, яку розпочав американський президент Барак Обама.
  • Зображення 16x9

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.
XS
SM
MD
LG